Народні легенди — скарбниця первісних уявлень українців
про Всесвіт і людину
Чому одні дерева восени скидають листя, а інші лишаються зеленими протягом року? Чому сонце щоранку сходить в тому самому місці і щовечора ховається за тими самими пагорбами? Звідки береться вода у струмочку і куди вона потім тече? І чому? І що було спочатку, коли не було ще ані курки, ані яйця — нічого?
Тисячі років тому на ці запитання відповідали не так, як зараз. Розвиток природничих наук дозволяє відповісти на всі "чому", "як" і "звідки" з усіма подробицями. Мовою графіків і багатоповерхових формул. Наші далекі пращури використовували іншу мову — образну. Вони наділяли людською подобою не лише природні явища, а й усе, що бачили навкруги. Дерево й ліс, пагорб біля селища й усі гори на світі, будівля у три віконечка й принципи будови всесвіту для наших предків мали душу й розум, характер і волю. І всі на світі: люди й гори, квіти й сонце, вітер і водяник були родиною.
У найдавніших легендах, наче метелик у краплі бурштину, застиг світ таким, яким його бачила людина тисячі років тому, та людина, що звала братом Вітер і дідусем — Сонце.