Є в коханні і будні, і свята
Квітки любові розквітають
Єдиний раз, єдиний раз.
/ О. Олесь /
Ви зможете мені пояснити, що таке кохання? Що це за дивне почуття? Певно, це дуже складно! Адже немає на землі жодного, хто б не відчув серцем, душею, розумом цього стану. Коли душа співає, коли радієш сонцю, дню, навіть, краплині дощовій. Це відвідала вас любов, кохання. І десь бродить чи то поруч, чи на сусідній вулиці він чи вона — ваш єдиний чи єдина.
Хто ж дасть мені вичерпне пояснення, які вчені, психологи? Певно, краще за всіх виграють ці почуття у поетів, майстрів слова. Вони виключно всі пережили це прекрасне почуття і особливо трепетно і тонко вилили їх на папір. Почнемо з Шевченка. Як і у багатьох, у нього, часом, було нерозділене кохання, спричинене чи то обставинами, чи то не взаємністю. Згадуючи швачку Русиковську, натурщицю Пашу, Ганну Закревську, княжну Варвару Рєпіну, болісно стискалося серце. Не судилось!
Трагічним було кохання Лесі Українки та Сергія Мержинського. Пам'ятаєте "твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами". Скільки щему, скільки болю!
З якою ніжністю пише П.Грабовський у поезії до Н.К. Сигиди:
Такої, певної, святої
Такої рідної, як ти,
Такої щирої, простої —
Вже більше, мабуть, не знайти.
Із радіоприймача долітають звуки — то зворушлива пісня на слова І. Франка:
Ох, тії очі — темніші ночі,
Хто в них задивиться — і сонця не схоче!
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Я вже багато знаю про нещасливе кохання Івана Яковича, і ця його особиста драма не могла не вилитися в рядках поезій збірки "Зів'яле листя":
Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала.
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні — пісні.
Минали десятиліття, змінювались покоління письменників і поетів, палахкотіли заграви революцій і війн, але ніжні, світлі почуття попри всі незгоди зігрівали серця закоханих, бо вони вічні.
Пригадуємо вірші поета-лірика В. Сосюри — одного із найніжніших і найщиріших співців кохання. Його інтимна лірика жагучо-пристрасна:
Моя любов горітиме яркіш за всі сонця,
На тисячі століттів.
Довершені слова поета примушують на якусь мить замислитися над важливими цінностями життя і пірнути з головою у дивовижний вир тимчасової ейфорії:
Будем іти ми з тобою тоді
в ніжному вітрі до рання,
вип'ю я очі твої молоді,
повні туману кохання...
Не залишає нас байдужими емоційна лірика поета, вона зачіпає за живе, торкається несміливо, боязко і ніжно найтаємничіших куточків нашої душі:
Васильки у полі, васильки у полі,
І у тебе, мила, васильки з-під вій.
І гаї синіють геть на видноколі,
І синіє щастя у душі моїй.
І Василь Симоненко теж любив ніжно і трепетно, ніби боявся злякати свою кохану, яку малював так:
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла...
По-жіночому вимогливою і сильною сприймаємо ми Ліну Костенко, яка особливо ємно і повно відповідає нам на питання: "Яким повинно бути кохання":
Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.
Природно, що кожна людина повинна за свій вік побудувати у своєму серці "храм любові", знайти місцину для цієї значної споруди. А якщо збудували, то конче необхідно цей "храм" зберегти, а це набагато складніше, ніж побудувати. Як говорив Г.С.Сковорода: "Спочатку сам ти маєш полюбити, щоб тебе могли полюбити інші... Любов виникає з любові..."