Чи має бути у Харкові пам'ятник Іванові Сірку?
Українська Гетьманська держава за 116 років свого існування (1648-1764) мала 17 гетьманів. Один із найславетніших кошових отаманів Запорозької Січі Іван Дмитрович Сірко. За все кількасторічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства. Україна — Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина — в 60-70-ті роки XVІІ ст. не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з Іваном Сірком. Загальне визнання і безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарської навали. Запорозький витязь ставив за найпершу й найголовнішу мету кожного походу врятування із полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувались в ньому з безмежною відданістю народній справі.
Подвиги Івана Сірка викликали справжній жах серед турецьких і татарських загарбників, що називали його "Урусшайтан". Турецький султан навіть видав фірман, щоб мусульмани в мечетях молилися за загибель Сірка.
Майже все життя Івана Сірка проминуло в походах, битвах, сутичках, активних зносинах з Росією, Кримом, Польщею, Туреччиною.
Про багатство він не дбав. На Слобожанщині в Мерефі мав будинок, де жили його дружина Софія, два сини (теж козаки), дві дочки. Багато можна розповідати і про те, як козаки на різдво побили 15-тисячне татарське військо у Січі, як писали лист турецькому султанові, про картину І.Репіна "Запорожці", про долю могили Івана Сірка, про створення Г.В.Лебединською науково обгрунтованого скульптурного портрета кошового, про те, як вже нинішні молоді хлопці-козаки (а серед них були харків'яни і мереф'яни) цілували козацьку шаблю на могилі Івана Сірка, присягаючи на вірність Україні під час свята козацької Слави в серпні 1990 року.
А як же на батьківщині цінують і вшановують пам'ять славетного земляка? Нелегкі походи, мушкети і шаблі, келих оковитої, спів сліпого бандуриста і дим люльки-носогрійки, вдихнувши який навряд чи хто не захворіє козаччиною назавжди.
На жаль, в ті роки люди вдихали дими з великих труб п'ятирічок і семирічок, а, люльки-носогрійки лежали в землі і ржавіли шаблі-домахи. Отож ще у березні 1978 року група ентузіастів створила у Мерефі раду краєзнавчого музею. Одним із напрямів своєї роботи визначили збирання матеріалів про Івана Сірка, порушення питання про відкриття пам'ятника йому в місті Мерефі, одну з вулиць Мерефи назвали його іменем. А от справа із спорудженням пам'ятника загальмувала мереф'янська міська рада, яка з цього питання зверталась до Києва.
Господарі кабінетів дивувалися, чому це так мерефяни вболівають за Сірка. Звідусіль чувся шепіт про буржуазний націоналізм. Завдяки великих клопотань, мерефянам все ж таки вдалося встановити погруддя в місті Мерефі. У 1987 році Харківський облвиконком ухвалив рішення про встановлення у місті Мерефі пам'ятного знака кошовому отаману Запорозької Січі Іванові Сірку.
Декілька століть віддаляють нас від тих бурхливих часів, коли діяв Іван Сірко. Він приходить до нас сьогодні легендарним героєм історичних романів, повістей, п'єс, оповідань, поем і віршів.
Отже, Іван Сірко — легендарний герой, він уславив Слобідську Україну, він наш земляк і йому має бути пам'ятник в нашому місті — цього вимагає від нас історія.