Степан Васильченко — В бур'янах (Дитинство Шевченка) (характеристика та аналіз героїв твору)

Образ Тараса. Життєва вірогідність, психологічна переконливість, логічна вмотивованість характеризують кожен крок, кожен вчинок хлопця. Виростав Тарас у безпросвітніх злиднях і нестатках, як усі кріпацькі діти, однак вже з ранніх літ у його вдачі виявлялися ті риси, що свідчили про природну обдарованість ясночубого, допитливого хлопчика, потім підлітка. Прагнення все зрозуміти, до всього дійти, наполегливість у досягненні мети, вразливість до чужого горя, захоплення мужністю народних захисників, потяг до всього прекрасного – у природі, людині, творчості – виділяли Тараса серед його ровесників.

З психологічною точністю розкриває письменник внутрішній світ героя. Всім серцем вбирав Тарас народну біду, у людей вчився ненавидіти гнобителів. Бачив хлопець, як сумний речитатив кобзарської думи про зруйнування Січі й закріпачення вільного люду на очах змінював настрій слухачів, ніби аж шапки піднімалися на головах чоловіків, полум'ям помсти загорялися очі. Хоч не все розумів зі співу кобзаря, проте й сам переживав щось бентежно-палке. Цей неспокій підлітка виявляється в його гострому погляді, в нічних уявленнях про пожежу панських палат, в наївній помсті кривдникам – панам та цареві (наспрвді колючим та лапатим будякам).

У повісті наголошується на поетичній обдарованості хлопця. Синьоокий підліток по-своєму дивиться на людей, природу, помічає те, поз чого інші проходять, немов сліпі. Образністю, художньою асоціативністю позначені життєві спостереження Тараса.

Закоханий у чари народних мелодій, Тарас тягнеться до пісень. Пісня не раз тамувала гіркоту образи, розгонила, здавалося, гнітючі хмари безнадії, розпачу, притлумлювала душевні болі сироти-наймита.

Гірка недоля ятрила дитяче серце. Хоч любив уже змалку до всього приглядатися, блукаючи левадами, полем, гаєм, проте ніколи не пропускав розмов, що точилися між дорослими в короткі святкові години, про лютих панів та їхніх економів, про знущання з кріпаків. Тоді Тарасові день стемніє, "потьмариться сонце, дерево зажуриться-осмутніє".

Васильченко показує, що художнє обдарування Тараса зміцніло в живлющому середовищі мальовничих народних обрядів, звичаїв, набиралося снаги від чарівних народних пісень. Хлопець змалку зростає у хвилях щирих, сердечних мелодій. Від батька запам'яталася тужлива пісня про чумака, що занедужав у дорозі, тітка збентежила душу гіркими словами про себрина, який намовив дурну дівку отруїти брата; сестра Катря не раз виспівувала легенду про брата й сестру, що, не відаючи про те, побралися, а потім розвіялися по світу жовтим і синім цвітом.

Нестерпно важкий шлях кріпацького сина до знань, до творчості. Страшенно нудною була дяківська школа, проте хлопець з охотою брався до навчання, бо інстинктивно відчував, що за безтолковим зубрінням десь далі ховається справжня наука – "ясна, радісна". Тому таким драматизмом віє від фінального епізоду, коли руйнуються виплекані Тарасом мрії про навчання у маляра, сподівання про особисте щастя. Письменник майстерно передає ту бурю почуттів, що охопила тараса в цей момент. Біль був таким нестерпним, що не хотілося жити, майнула думка накласти на себе руки. Та перемогла внутрішня міцна сила, що "прагне боротьби… Та гаряча, таємна, невиразна надія, що з нього щось вийде… Мусить вийти…".

Цитати: "Росте Тарас Шевченко. Тільки зіп'явся на ноги, почалося те дитяче бурлакування. Батьки — на панщині, брат десь пастушить, сестра на городі, а ти, Тарасе, куди хочеш — скрізь тобі шляхи одкриті: на леваду, до ставу, за село до млина, у той сад густий та темний, за сад на могилу... А бур'яни несходимі! Залізе — до вечора не вибереться... І мандрує мала людина по світу з ранку до вечора, дива всякі на ньому споглядає, розуму набирається.", "Без шапки, босий. Лице взялось смагою — темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон.", "Мало що розумів і малий Тарас Шевченко з того, що співав кобзар, проте і в нього ворушилось у грудях щось гаряче і завмирало чогось маленьке серце.", "А восени сидить Тарас за граматкою між школярами в дяковій хаті, ляскає указкою то одного, то другого, коли одвернеться дяк. Лобатий, чуб білий, як пшениця, кучмою, лице смагляве, вилискує, як чобіт, а очі ясні та сині, як на росі льон. В школі тільки його й чути.", "Перше горе, що отруїло хлопцеве серце, — злидні та праця матір поклали в домовину. Хлопця взяли од школи дивитись за меншими в хаті. Батько женився вдруге, взявши вдову теж із дітьми… Але ось застудився він у дорозі, помер слідом за матір'ю — сиротам не стало життя в своїй хаті. Найбільше перепадало Тарасові, як найстаршому…", "Завжди голодний, у немитій сорочці, в драній довгій батьковій свиті, що одна залишилась йому після батька в спадщину. Казали, що, вмираючи, батько казав, що з Тараса буде велика людина або велике ледащо — тому спадщина йому не допоможе... Босий і простоволосий зимою і літом...", "…білоголовий хлопець — лице засмажене, темне, як мусянжеве, а очі голубі та ясні, мов аж сміються... Мов шматочки ранішнього неба. Хлопець без шапки і босий.", "Вигляд справді був у Тараса не женихівський: нестрижена біла кучма, чорна сорочка, латані білі штани. А замість чобіт — болото на ногах по самі закачані коліна.", "У Тараса були пісні, як у кого коханки: завжди не одна, то друга бринить у грудях. Почує де-небудь, зразу запам'ятає всю од краю до краю, носиться з нею, виспівує — чи гуляє, чи робить що, поки інша пісня не закриє цієї.".

Оксана. Дівчинка-сусідка Тараса, вірна подруга. З Оксаною у Тараса асоціювався пісенний образ "зіроньки вечірньої".

Цитати: "вірний і постійний товариш хлопців, кучерявенька кароока Оксана.", "Оксана росла дівчина кароока, віїста, струнка, як очеретина. То весела, сміхотлива, а то осмутніє... То, було, підростаючи, почала його соромитись, одвертатися, зустрічаючись, а тепер знову дивиться смутними й пильними очима.", "Озирнувся — вона, виросла, струнка, як очеретина, очі ще чорніші стали, а з-під хустки вибиваються кучері. Серце забилось, рвуться і сміх, і плач, на очах сльози... Стоїть, дивиться на нього, а в очах і жалощі, і сміх, і радість.", "Перед ним — Оксана. Струнка, в новій свиті, в червоній хустці, аж дух забило. Ніколи ще такого не бачив.".

Григорій Шевченко. Батько Тараса, кріпак пана Енгельгардта.

Цитати: "жартом обізвався батько, — розбіяка великий вийде — ось що! Ото чули про Кармелюка, а це другий буде такий.", "Не любив хлопець сидіти в темній хаті, не любив сумних розмов про злидні, про горе. Все, було, тікає з хати до сонця, на просторе.", "Батько сам чумакував, часто про того чумака, що занедужав у дорозі співав…".

Катерина. Матір Тараса.

Цитати: "Чуби в усіх, як обілений льон, очі, як квітки льону, — сині. Тільки мати чорнява, з карими очима.".

Катря. Сестра Тараса, яка була йому за няньку.

Цитати: "Катерина, сама ще недоросла, зв'язана з малим Тарасом, як ланцюгами; сповивала, колихала, пісень співала, запихала дитячий плач куклою, по кутку носилася з ним, як із цяцькою.", "Катря, щира його нянька, теж за щирою гульнею на шляху згадала про малого тільки тоді, як з поля показалась череда", "Сестра Катря — на городі од початку до краю виспівує легенду про брата та сестру, що звінчалися, не впізнавши одне одного, потім виросли цвітами…"

Микита. Брат Тараса.

Баба-повитуха. Передбачила матері про Тараса: "…виросте твій син неабияка людина — буде змагатись з панами та з царями...".

Іван Шевченко. Дід Тараса, який розповідав про Коліївщину, Залізняка і Гонту, гайдамаків.

Цитати: "У старого Івана Шевченка, Тарасового діда, святами завжди повно людей у хаті: дід Іван грамотний, і в нього є велика книжка про святих мучеників. Дід Іван надіває олив'яні окуляри і починає повагом вичитувати про великі муки святої Варвари."

Бугорський. Дяк, який прийшов на зміну дякові, який був схожий на запорожця. Бугорський був молодий, більш учений, але лютий і п'яниця. Він прийняв Тараса за служника.

Цитати: "Дяк не дуже піклувався за свого учня-наймита, та й сам він, правду кажучи, жив мало чим краще од свого наймита... Тільки й того, що нап'ється за свій дохід, а проспиться, не то похмелитися — пообідать нема чого. Тоді він ганяв свого учня попідвіконню з мішком жебрачити, часом і сам із ним ходив, виспівуючи попідвіконню божественні вірші... А то посилав красти огірки в городах, яблука в садах, а то й курку десь у глухому кутку".

Дяк з Лисянки. Маляр, до якого Тараса відправив Бугорський, щоб позичити цимбали і прохати на іменини. Тарас почав прохати дяка з Лисянки, щоб прийняв його за учня. Та той зразу повернув хлопця на наймита і сказав, що за науку треба послужити років три, а тоді вже буде вчити. Тарас пішов від нього геть.

Дяк з Тарасівки. Маляр, який подивився Тарасові на ліву долоню і рішуче промовив, що в хлопця нема талану і долі, тож йому дорога лише в старці.

Хлипнівський маляр. Оцінив талант Тараса, прийняв його на два тижні, погодився вчити. Щоб не було часом од панів нарікання, попросив Тараса принести з Вільшаної дозвіл від управителя. Та управитель не дав дозволу, а забрав Тараса в панську кухню на службу.