Джеймс Олдрідж — Останній дюйм (характеристика та аналіз героїв твору)

Бен. Досвідчений пілот, майстер своєї справи, який любив літати, але його вміння цінувалися лише тоді, коли він був молодий. Тепер йому важко було знайти роботу і він мусив стати ще й аквалангістом, щоб знімати на кіноплівку акул. Дружині не подобалося те, що більшість часу Бен був відсутній вдома. Останнім часом з Беном жив син Деві, бо дружина повернулася в Нову Англію, адже її не приваблювали мандрівки. Бен майже не присвячував часу для сина, бо весь час працював, щоб утримувати дружину, себе і сина. Екстремальний випадок, під час якого життя Бена врятував його син Деві, змушує чоловіка задуматися над тим, що він майже не знає сина, тому повинен приділяти йому час і краще пізнати. Бен вирішує, "що заради нього віддасть усе".

Цитати: "Робота в Канаді добре загартувала його. Не дивно, що він закінчив своє льотне життя над пустелею Червоного моря, літаючи на "Фейрчальді" нафтоекспортної компанії…", "Йому стукнуло сорок три, дружина поїхала від нього… Він обіцяв приїхати до неї ще весною, але знав, що не зробить цього, так само як знав і те, що не знайде в свої роки льотної роботи, особливо такої, до якої він звик, не знайде її навіть у Канаді.", "Бен пожалкував, що взяв з собою сина. Всі великодушні поривання у них в сім'ї завжди закінчувались невдачею, їм обом давно бракувало цього почуття — черствій, плаксивій, провінціальній матері і різкому, нервовому батькові.", "сам завжди дивувався, чому не вміє розмовляти з хлопчиком.", "Бен був надто зайнятий, щоб звертати увагу на те, що питає хлопчик…", "Бену хотілося чим-небудь утішити хлопчика, але за багато років йому ні разу не вдалося цього зробити, а тепер було пізно. Коли Бен вирушав у політ (а це бувало майже завжди, відтоді як хлопчик народився, почав ходити, а потім став підлітком), він подовгу не бачив сина.", "Бен раптом відчув, що розмовляє з хлопчиком так, як розмовляв з дружиною, чия байдужість завжди викликала його на різкий і владний тон. Нічого дивного, що бідний хлопчина цурався їх обох.", "Він був добрим льотчиком по нерозвіданих трасах, а зовсім не якимсь авантюристом, що ганяється за акулами з підводним кіноапаратом. І все-таки йому пощастило, що він дістав хоч цю роботу.", "Гроші, які Бен старанно заощаджував два роки, літаючи над розпеченою пустелею, давали можливість дружині добре жити в Кембріджі. Тих невеликих коштів, що в нього лишилися, вистачало на утримання його самого, хлопчика, француженки із Сірії, яка доглядала дитину, і маленької квартирки в Каїрі, де вони жили утрьох.", "Бен і тут не подумав про сина. Як завжди, він захопив із собою з Каїра дюжину пляшок пива; воно було чистіше і безпечніше на шлунок, ніж вода. Але треба було взяти щось і для хлопця.", "Бен подумав, що хлопчик боїться, чи не звинуватять їх у чомусь недозволеному. …Але раптом зрозумів, хоч і пізно, що Деві непокоїть не страх бути пійманим, він просто боїться лишитися сам.", "Бен заплющив очі, щоб зібратися з думками. Він знав, що вже не зможе вести літак: руки горіли, як у вогні, і були важкі, наче свинець, ноги не рухались, а в голові стояв туман.", "Бен знав, що справи його дуже погані. Але тут же зміркував, що треба щось робити: коли його не стане, хлопець залишиться сам, і про це страшно було навіть думати.", "…їм обом потрібен час. Йому, Бену, тепер потрібне буде ціле життя, ціле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у ці світлі очі, на трохи випнуті вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирішив, що заради нього віддасть усе. На це варто витратити час. Він уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пізно він до нього добереться.".

Деві. Син Бена, десятирічний хлопець, якому довелося самому керувати літаком. На початку оповідання між Беном і батьком панує повне непорозуміння: Бен жаліє, що взяв з собою сина, хлопчик боїться і польоту, і батька, який вміє з ним говорити лише різко і владно. Між настільки близькими людьми немає взаєморозуміння, бо вони дуже мало часу проводили разом. Бен зовсім не знає сина, але під час пережитої небезпеки, Деві демонструє свою витривалість, розум, вміння зосереджуватися, кмітливість, а Бен розуміє, що син схожий на нього і вони можуть знайти шлях до серця один одного.

Цитати: "…та десятирічного сина, що народився надто пізно і, — Бен розумів десь у глибині душі, — чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять років розумів, що мати ним не цікавиться, а батько — стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, різка й небагатослівна в ті лічені хвилини, коли вони бували разом.", "Коли він про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: він наперед чекав різкої відповіді. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти і мовчки виконував те, що йому наказували.", "…хлопчик роздумував, що ж з ним буде, якщо батько так ніколи й не випливе з морської глибини.", "Десятирічна дитина мала виконати надзвичайно складну справу. Якщо вона хоче вижити.", "Цей хлопець із спокійним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий і навіть невгамовний характер. Але бліде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним. Помітивши пильний погляд батька, Деві одвернувся і заплакав.", "— Ти, видно, зовсім змучився. — Ні! — крикнув Деві сердито. — Я не втомився! Його тон здивував Бена: батько ніколи ще не чув у голосі хлопця ні протесту, ні тим більше люті. Виявляється, обличчя його сина могло приховувати ці почуття. Невже можна роками жити з сином і не розглядіти його обличчя?", "Треба було вникнути в психологію цього блідого, мовчазного, настороженого і надто слухняного хлопчика.", "Славний хлопчина! Він долетить, Він впорається! Бен бачив різко окреслений профіль Деві, бліде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати. Батько знову вдивився в це обличчя. "Ніхто навіть не дбав, щоб повести його до зубного лікаря, — сам до себе промовив Бен, помітивши трохи випнуті вперед зуби Деві: той болісно вискалив їх, надриваючись від напруги. — Але він впорається", — втомлено і примирливо закінчив Бен.", "Тільки раз за свої десять років він похвалився, що його батько — льотчик. Але він пам'ятав усе, що батько розповідав йому про цей літак, і багато про що догадувався, чого батько не говорив.", "Деві боявся батька. Правда, не тепер...", "Коли привели Деві, Бен побачив, що це була та сама дитина, з тим самим обличчям, яке він зовсім недавно вперше розглядів. Але справа була не в тому, що розглядів Бен, важливо було дізнатися, чи зумів хлопець що-небудь побачити в своєму батькові?"

Джоанна. Дружина Бена і мати Деві. У творі про неї згадує Бен.

Цитати: "поїхала від нього додому, на Ліннен-стріт у місто Кембрідж, Массачусетс, і жила, як їй хотілося: їздила трамваєм до Гарвард-сквер, купувала продукти в магазині без продавців, гостювала у свого батька в затишному дерев'яному будинку – словом, вела пристойне життя, гідне пристойної жінки.", "Отак він і залишився з порожніми руками, коли не брати до уваги байдужу дружину, якій він не був потрібен…", "Це його дружина, Джоанна, мала подбати, щоб хлопчик ріс жвавим і веселим.", "Ніщо не приваблювало її ні в глинобитних хатинах Бахрейна, де 110 градусів по Фаренгейту і 100 процентів становить вологість повітря, ні в оцинкованих селищах нафтопромислів, ні навіть у курних, безпардонних вулицях Каїра.", "Джоанна, можливо, зуміє пробудити в собі хоч якусь цікавість до дитини. Поки що дружина не виявила ніякої цікавості, а минуло вже три місяці відтоді, як вона поїхала додому."