Ярослав Мудрий

Поетовi чи драматурговi — а по сутi, це синонiми, бо кожен справжнiй драматург є поет,— який би взявся до вiдтворення великого образу Ярослава Мудрого, неминуче доведеться натрапити не тiльки на надзвичайну складнiсть цього суперечливого характеру, а й на труднощi формального порядку: якi саме подiї з довгого i бурхливого життя Ярослава взяти в основу твору? Особливу проблему утворює це питання для поета драматичної форми, бо ця форма вимагає насамперед значної конденсованостi зовнiшнiх подiй, звичайно, якщо спинитись на жанрi трагедiї, а не драматичної хронiки. Iнакше кажучи, в творi з драматичним конфлiктом на iсторичну тему неминучi певнi анахронiзми та iншi вiдступи вiд зовнiшньої iсторичної правди, право на якi давно вже визнано за драматичними поетами.
В нашiй драмi таких порушень небагато. З довгого полiтичного життя Ярослава я взяв невеликий порiвняно вiдтинок — з 1030 по 1036 рiк, тобто тi роки, коли Ярослав пiсля довгої боротьби з Святополком, Болеславом, Брячиславом i Мстиславом нарештi "витер пота" i зайнявся "нарядом" об'єднаної пiд владою руської землi; цей перiод завершився блискучою перемогою над печенiзькими ордами i остаточним розгромом їх пiд Києвом. З iнших зовнiшнiх подiй до цього перiоду належать лише похiд Ярослава на Чюдь (1030 р.), вiдвоювання червенських городiв у Польщi (1031) i невдалий похiд Улеба (Ульфа) в зирянську землю до "Залiзних ворiт" (1032). Все це лишається в драмi без змiн i хронологiчних порушень, крiм одного: на 1032 р. я вiдношу шлюб Ярославової дочки Єлизавети з Гаральдом норвезьким,— ця подiя насправдi вiдбулась пiзнiше — в 1044 р., порушення не таке вже iстотне, бо в 1032 р. в Iнгiгерди вже могла бути доросла дочка, якщо згадати, що в 1014 р. вона була в Новгородi дружиною Ярослава i обставала за варягiв, побитих в славнозвiсному "Поромонь дворi". Вiддаляти ж сватання Гаральда на 12 рокiв i на такий же строк розтягувати час драми було незручним, так само як i вiдмовитись вiд цього вдячного епiзоду.

Дивіться також

• Іван Кочерга — Изгнанник Вагнер
• Іван Кочерга — Марко в пеклі
• Іван Кочерга — Натура й культура
• Ще 6 творів →

• "Ярослав Мудрий" (скорочено)
• "Ярослав Мудрий" (шкільні твори)
• Біографія Івана Кочерги

Друге порушення iсторичних, вiрнiше — лiтописних, фактiв вже зовсiм дрiбне — це обставини знаменитої битви з печенiгами пiд Києвом 1036 року. За даними лiтопису, в той час, коли величезна орда печенiгiв обложила Київ, Ярослав перебував у Новгородi, де "собрав воя многи и приде Киеву й вьниде в град свой", i вже потiм "выступи из града" і прийняв бiй з печенiгами, якi напали на нього ("приступати начаша"). В моїй драмi Ярослав довiдується про рух печенiзької орди, перебуваючи в самому Києвi, причому новгородська допомога приходить за напружених i драматичних обставин, заздалегiдь вмотивованих попереднiм ходом подiй. Думаю, що мав право на таку неiстотну змiну, тим бiльш, що лiтописна версiя не вiльна вiд деяких суперечностей: чому печенiги не використали вiдсутностi князя i його вiйська в Києвi для розгрому мiста, маючи очевидну численну перевагу ("бе же печенег бещисла"), а потiм пропустили Ярослава iз стомленими дальнiм переходом полками в Київ замiсть одразу напасти на нього?
Нарештi, вигаданi мною драматичнi подробицi оборони Києва мають таке ж право на художнє iснування, як i iншi поетичнi домисли та образи драми — як месник за вчиненi Новгороду кривди Микита (син iсторичного посадника Коснятина), як заколот Ульфа i Iнгiгерди проти Ярослава, як пригоди Свiчкогаса i т. iн.— без яких не обходиться жодна iсторична драма чи роман,-аби вони вiдповiдали внутрiшнiй правдi зображуваної епохи. До речi, щодо активної ролi в драмi Iнгiгерди, дружини Ярослава, про яку лiтописи вгадують лише в рiк її смертi i не дають iнших вiдомостей, довелося користуватися захiдними джерелами, а саме вiдомими iсландськими сагами (Еймундова сага), де Ярославу i Iнгiгердi придiлено чимало уваги i де нехай iдеалiзована постать скандiнавської принцеси i властолюбної дружини руського князя змальована в сильних i мальовничих рисах.

Щодо самого Ярослава, центрального образу драматичної поеми, то в змалюваннi його треба було прагнути не тiльки iсторичної та художньої правди, але й якогось фiлософського узагальнення, якогось свiжого розкриття цього надзвичайно суперечливого характеру. I справдi, образ iсторичного Ярослава складається з таких несхожих рис, як честолюбство, нерозбiрливiсть в засобах його задоволення i щира любов до культури й освiти, великодушнiсть i лукавство; рицарська одвага i поряд з цим малодушна лякливiсть у вирiшальну мить (згадаймо драматичний епiзод 1017 р., коли Ярослав, розбитий Болеславом, готовий був тiкати за море, але був силомiць примушений новгородцями продовжувати боротьбу за престол); щедрiсть i скупiсть, невдячнiсть за зробленi йому послуги тощо. В цiлому — це риси монументальної трагiчної постатi, однаково величної i в своїх чеснотах, i в своїх пороках, характер надзвичайно активний i палкий.
Дуже цiкавi данi для усвiдомлення цього характеру дають недавно опублiкованi (в 1940 роцi) пiдсумки анатомiчного i рентгенологiчного вивчення кiстяка Ярослава при вiдкриттi знаменитого саркофага в Софiйському соборi. Цiлий ряд висловлених при цьому дотепних гiпотез i висновкiв вiдтворюють не лише фiзичний образ дужої людини з чималими пошкодженнями в колiнi i правому крижостегновому суглобi (кульгавiсть), з пiдвищеною функцiєю щитовидної залози, а й повною мiрою духовний образ-людину, яка вiдзначалася жвавiстю уяви, запальнiстю, схильнiстю до вибухiв i бурхливих реакцiй, людину, чиї величезна енергiя i активнiсть, проявленi за молодих рокiв, неминуче повиннi були спрямуватись пiзнiше на мирну творчу дiяльнiсть, як воно i було насправдi.
Проте ця характеристика здавалася менi надто елементарною, вiрнiш — однобiчною. Розкриваючи цей бурхливий характер в дiяльностi, я прийшов до висновку, що справа була не в простiй сублiмацiї енергiї, в скеруваннi її пiд старiсть в бiльш спокiйне рiчище. Менi захотiлося побачити Ярослава у внутрiшньому конфлiктi, в боротьбi обох напрямкiв його творчої енергiї — бойового i мирнобудiвничого.
Та справа не тiльки в цьому роздвоєннi прагнень. Ярослав розумiє, що славне варязьке минуле вже вiдiграло свою роль, що "годi вже цих ярлiв без землi, якi на Русь по золото плили", що варяги, якi, на думку Iнгiгерди, здобули йому престол, були лише наємниками, якi "продавали свiй меч тому, хто дав дорожче". I коли Iнгiгерда iз зневагою дорiкає йому за домiшку до шляхетної варязької кровi рабининої кровi (натяк на матiр Володимира Малушу), Ярослав з гнiвом i гордiстю парирує цей удар:

З усiх небесних благ
Найвищим благом кров я цю вважаю,
Що є з народом вiрний мiй зв'язок.
Менi не треба пишних тих казок,
Що предкiв нам шукають десь за морем,
Народ мiй тут, на рiдних цих просторах,
Вiд Києва до Ладоги живе...

I, нарештi, ще одним, неминучим у драмi про Ярослава Мудрого мотивом є, звичайно, мотив мудростi: що вона є i як вона дається людям? Вiдповiдь єдина, її висловлюють багато разiв як сам Ярослав, так i iншi персонажi поеми:

Береться мудрiсть не iз заповiтiв,
А iз шукань i помилок гiрких...

В цiлому ж iдею поеми можна визначити як нелегке i часом болiсне шукання правди i мудростi життя разом з народом на користь вiтчизнi, шукання, в якому Ярославу допомагають не тiльки друзi, але й тi, хто, як Микита, повставали проти нього зi своєю особистою правдою, або тi, хто як Журейко. були скривдженi князем, але врятували його в бiдi, бо всiх їх єднала i примиряла любов до вiтчизни, до Києва, причаровувала приваблива особистiсть Ярослава. I в цьому свiтлi для нас особливо зворушливим є iсторичний факт незмiнної вiрностi Ярославу Великого Новгорода — факт, що дав менi дорогоцiнну можливiсть для створення цiлого ряду драматичних положень i сцен.
Автор.