Безталанна

Драма в 5 діях

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Іван — старий чоловік, москаль.

Софія — його дочка, молода дівчина.

Ганна — удова.

Гнат — її син, парубок.

Варка — дівчина.

Параска — дівчина.

1-а, 2-а — дівчата

Омелько, Дем'ян, Степан — парубки.

Явдоха — хазяйка на вечорницях.

1-й , 2-й — старости.

Парубки, дівчата і музики.

ДІЯ ПЕРША

Хата Явдохи.

ЯВА І

Входять Гнат і Дем’ян.

Гнат. Через що ж то вечерниці забороняють?

Дем’ян. Хіба ти не знаєш?

Гнат. Не знаю, я тілько що з города приїхав.

Дем’ян . Вчора сіно у Вороного згоріло, а він скаржився старшині, що, каже, парубки заходять з дівчатами під сіно, курять цигарки, і сіно вони, виходить, підпалили.

Гнат. І видумає старий чорт півтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дівчатами під сіном стоять, та ще й цигарки курять?

Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечір, як случилась пожежа, Омелька і Варку під сіном Вороного.

Гнат. Варку?! З Омельком?!

Дем’ян . Еге.

Гнат. Та ти сам бачив, своїми очима?

Дем’ян. Своїми очима бачив.

Гнат. Варку?

Дем'ян. Варку.

Гнат. З Омельком?

Дем’ян. З Омельком.

Гнат. Ні, то тобі так здалося...

Дем’ян. Що ж то у мене куряча сліпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобі, ще й обнявшись, а як мене побачили, розійшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже ні до кого більше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!

Гнат. Не смійся! Не дратуй мене, бо так і тьопну!

Дем’ян . Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а мені подякуй.

Гнат. Ходім.

Дем’ян . Куди?

Гнат. Ти куди хочеш, а я додому.

Дем’ян . Не вигадуй біси батька зна чого! Скоро зійдуться хлопці й дівчата.

Гнат. Я не можу бачить ту прокляту фойду, я її тут буду бить, аж пір'я летітиме!

Дем’ян . То й дурний будеш? Пристань до першої дівчини — цим гірше уразиш Варку, ніж тим, що поб'єш. Хіба мало дівчат? Та перша Софія — далеко краща за твою Варку; придивись — як паняночка... І ні з ким не знається.

Гнат. Вона така недоторка: раньше всіх додому йде і все соромиться чогось.

Дем’ян . Тим вона й недоторка така, що тебе любить.

Гнат. А ти ж почім знаєш?

Дем’ян. Та вже знаю... Вчора Софія приходила до моєї сестри, батько її хоче віддать у городі заміж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрі... а я підслухав, — каже: я люблю, сестро, Гната і так, як на смерть, не хочу їхать у город.

Гнат. Та брешеш!

Дем’ян . Побий мене бог, правда! Я, брат, і сам хотів до неї примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.

Гнат. А вона ж сьогодня буде тут?

Дем’ян . Безпремінно, зайде попрощаться.

ЯВА II

Входять Явдоха і Варка.

Явдоха. Е, шкода, хлопці, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сіно Вороного: кажуть, що ви підпалили.

Варка. Я вже прийшла, щоб і кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тім боці, чи не прийме нас хто!

Гнат. Пошли Омелька, нехай він пошукає задля тебе.

Варка. Що ти кажеш?

Гнат. Та те ж саме й кажу.

Варка. Уже знову хтось набрехав?

Гнат. На злодієві шапка горить! Зараз догадалась...

Варка. Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурів? Дивіться...

Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.

Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.

Гнат. І бачили, і не вилізло!

Явдоха. Ану, заведіться! Послі собі побалакаєте, а тепер ідіть з богом з моєї хати, бо й другі на огонь почнуть сходиться.

Дем’ян . Та не виганяйте-бо нас, тітко, нехай уже цей вечір у вас посидимо. Ще ніхто не знає, що не можна, і сьогодня зберуться з музикою.

Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви мені наробите такого лиха, що оштрапують!

Дем’ян . Пропаде вечір.

Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо!

Варка. Тітко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.

Явдоха. Тобі, дзиго, аби танці!.. Глядіть, щоб і вам чого не було.

Дем’ян. Більш копи лиха не буде! Чуєте, вже хтось іде... Дівчата, бо тоненько балакають. (Іде до вікна.) Ач! Як гиндичата, пищать.

Варка (до Гната). Чого-бо ти сердишся? Нехай тобі той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стіни! (Лащиться.) Я тобі щось скажу.

Гнат. Скажеш Омелькові.

Варка. Чи ти не сказився? (Тихо.) Гнаточку, хіба ж ти не знаєш...

Гнат. Знаю! Не прилипай.

Варка. Тьфу!

Дем'ян (у вікно). Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софіє, веди перед!

ЯВА III

Входять Софія й дівчата.

Всі. Добривечір!

Софія. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми підійшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, і боїмося: чи йти, чи не йти.

Гнат (підходить до Софії). Погуляємо, Софіє?

Софія. Погуляємо! Для мене це послідні вечерниці.

Гнат. Чого так?

Софія. Поїду у город до батька.

Гнат (тихо). І заміж там вийдеш за шевця?

Софія (соромиться). А ти почім знаєш?

Гнат (тихо). Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо.)

Софія. Якраз! А Варка?

Гнат. Я забув і думать про неї...

Софія. І за мене потім так само забудеш?

Гнат. Хіба ти Варка?

Варка. Що там Варка тобі нав'язла в зуби? Іди сюди, Гнате!

Гнат. Казав — учора прийде.

Софія (тихо). Іди ж, чом не йдеш?

Гнат. Нехай їй чорт!

Шепчуться з Софією та сміються, а Варка сердиться.

Варка. Чи надовго спарувався?..

Гнат. А тебе завидки беруть, що не всі парубки біля тебе? Буде з тебе й Омелька.

Варка. Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя і ти, і твій Омелько! Багато вас є, на одній осиці й не перевішаєш! Прощайте, тітко! Я піду, а то ще в холодну звідціля позабирають. Ходім, дівчата!

Дем’ян. А музика ж буде! Ти збиралась танцювать і сама тітку прохала, щоб не виганяла.

Гнат. Та не зачіпай її, нехай іде!

Варка. От же на злість зостанусь.

Гнат. Мені на злість, собі на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тілько, що сіно згоріло.

ЯВА IV

Входять парубки.

Дем’ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.

Варка. Повісь собі його на шию!

Гнат. ІІащо його вішать, коли ти сама повісишся у нього на шиї!

Омелько. Кого це збираєтеся вішать?

Гнат. Та тут дівчина вішається одному парубкові на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкій обірветься.

Варка. Дурному вічна пам'ять!

Омелько. А нам на здоров'я.

Гнат. Тепер, може, буде и вічна. Воно все так: як є — не жалуєм, а нема — плачемо.

Варка. Нема за ким плакать, нема кого и жалувать.

Омелько. Нічого не розберу. Бачу тілько, що Варка з Гнатом глек розбили.

Гнат. А ти черепки позбирай та в кишеню заховай.

Омелько. Хоч би й за пазуху заховав, тобі яке до мене діло?

Гнат (сміється). Малі та дурні раз у раз на смітнику збирають черепки, й їм ніхто не заважа, — збирай і ти.

Омелько. Гляди, щоб з твоєї голови черепки не посипались!

Гнат (підступа). Ану, попробуй!

Омелько. Думаєш, злякаюсь? От тілько не одійдеш, то й побачиш! Чого чіпляєшся? Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кілок не розбира ні здорового, ні слабого!

Дем’ян . Та годі вам гризтись за масляні вишкварки! От нещасливий день: послідній раз зібралися, а згоди нема, тілько сварка.

Омелько. Чого ж чіпляється, мов скажена собака?

Дем’ян . Годі! Харитон! Давай по чарці! Я бачив, там у тебе щось з-за пазухи виглядало.

Харитон. Підождем.

Дем’ян . Ну, так я співать почну. (Співа.)

Светить мєсяць,

Светить ясний,

Просвіщається заря...

Хлопці перебивають.

Дехто. Ну її, це давня. Ти гуртової затинай.

Дем’ян . Ну, давай гуртової.

Ой гиля, гиля,

Гусоньки, на став,

Добривечір, дівчино,

Бо я ще й не спав.

Ой боже, боже,

Який я вдався:

Брів я через річеньку

Та й не вмивався.

Ой вернуся я

Та й умиюся,

На свою дівчиноньку

Та й надивлюся.

Ой не вертайся

І не вмивайся —

Єсть у мене криниченька

Під перелазом,

Умиємось, серденько,

Обоє разом.

Як хор співа, входять музики, сідають наперед кону і лагодяться. Хор замовк; з посліднім акордом пісні грають козака, танцюють. Через яку хвилю кричать: "Старшина!", "Ні, Онисько!". "Тікаймо!".

Явдоха. Ой боже мій, що ж це буде?

Голос під вікном: "Ач, який гармидер підняли! Це тим, що не велено збираться? Зараз мені розходьтесь, бо запишу у протокола, то будете знать..."

Всі один по одному виходять. Чуть голоси: "На той бік?", "Ходім мерщій!", "Додому!", "А ти куди?".

Явдоха. Я казала, що ви мені біду накличете! Ох лихо! Ще ощтрапують! Чули — кричав, що протокола якогось напишуть! Треба побігти упросить, щоб не казав старшині, він на могорич здасться! (Хутко виходить.)

Тим часом усі пішли, остались тілько Гнат, Софія й Варка.

ЯВА V

Софія, Варка й Гнат.

Софія (до Гната). Прощай! (Іде за хазяйкою.)

Гнат. Та й я за тобою.

Варка (його придержує). Стривай!

Гнат. Чого тобі?

Варка. За що ж ти кидаєш мене?

Гнат. Не бігай за всіма разом! Любиш одного, до одного й горнися. А то, як у тій пісні співають: "Я з тобою вечір стою, на інчого важу".

Варка. За ким же я, окрім тебе, упадаю?

Гнат. Хлопці бачили, як ти під сіном, обнявшись з Омельком, стояла.

Варка. Бодай вони так бачили своїх батьків, як вони бачили мене з Омельком...

Гнат. Дем'ян тобі у вічі скаже...

Варка. А як і справді пожартувала з Омельком, то хіба це великий гріх?

Гнат. Я так жартувать не вмію. Пусти, не держи мене!

Варка. І ти жз другими жартуєш — я не сердюсь, а як я пожартувала...

Гнат. Ну, то й жартуй! Така вже в тебе вдача, так тебе зліпили: ти не для одного,ти для всіх!

Варка. І тобі не гріх і не сором таку неправду говорить? Невже ж ти мене покинеш справді?

Гнат. Парубків доволі є, охотників найдеться багато, не заскучаєш... Прощай, немає часу...

Варка. Софія жде?.. Мене докоряєш, а сам учора божився, що мене любиш, а сьогодня біжиш божиться Софії? Не буде тобі щастя з нею, не буде!.. Гнате, схаменись, Гнаточку! Ти ж присягався мені...

Гнат (на відході). Було б шануваться... (Пішов.)

ЯВА VI

Варка (одна). Сором, сором який! Через неділю мав старостів присилать — і покинув. Піде поговір, неслава, подумають, що я й справді яка непутня... Засміють, посивію в дівках... а ти будеш кепкувать?! Ні! Треба кувать залізо, поки гаряче... Ти одбивав від мене парубків, а тепер за першого, якого стріну, хоч і зараз, — ухватюсь, і не я буду, коли не вийду заміж раніш, ніж ти опам'ятаєшся!

Входе Степан.

Степан!.. Попробую щастя — він задивлявся на мене не раз...

ЯВА VII

Степан і Варка.

Степан. Здрастуй, Варко... Що ж це нема нікого?

Варка. Були, та Онисько розігнав усіх.

Степан. І Гнат був?

Варка. Здається, був... та був же, був!

Степан. Де ж він?

Варка.