Завантаження
Чайка Дніпрова, "Самоцвіти"
Як хмара, як покрів гробовий, лежав над Вкраїною гніт стародавній.
У хмарі прочнулась і нишком росла громовина — копичилась грізная сила.
І ось — блискавиці заграли, ревнули громи, а вітри-гуррикани* роздерли той покрів мертвенний. Ще, жахом обвіяна, стогне земля, улита кривавим дощем, але вже гроза одгриміла, і танучи плинуть в безладді розірвані хмари.
І ось — в предчутті свого сонця, освячена жертвами, окроплена кров'ю, слізьми обмита, воскресла заплакана Мати...