Завантаження
Сергій Пантюк, "Річка ранкового сну незбагненно мілка..."
Річка ранкового сну незбагненно мілка,
щоб Тебе заховати – оголену й світлом налиту.
Всоте і втисячне будять в мені вулкан
Твої оченята кольору антрациту.
Я з розлуки благаю: не клич мене більше, війно!
Або їж нас обох, бо окремо тепер нам не можна...