Завантаження
Михась Ткач, "Вечірній світ"
Пам'яті Василя Стефаника
Покотиться сонце у золоті гори на спочинок, і ніщо його не спинить! Затче долини туманом, засіє луки росою, і його пригаслий, не такий дужий, як білого дня, світ відіб'ється у всьому.
Вибалками та лісосмугою подадуться з поля жінки до своїх осель.
Заторохкотять, збиваючи куряву, підводи на шляху: коні, нагнані погоничами, бігтимуть підтюпцем з опущеними головами, фиркатимуть раз по раз, а в їхніх очах уже горітиме вечірній світ.
Чогось мені сумно, чогось мені дивно...