Котигорошко

Шиян Анатолій

П'єса казка на три дії, шість картин

ДІЙОВІ ОСОБИ:

К о т и г о р о ш к о І в а н — хлопчина років дванадцяти.

С т е п а н — його батько.

К а т е р и н а — його мати.

О л е н к а — його сестра.

В е р н и д у б —

В е р н и г о р а —

К р у т и в у с —

Ї м – і – н е – н а ї м с я — його брати.

П' ю – і – н е – н а п' ю с я —

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я —

Д я д ь к о М а к с и м — коваль.

Змій, він же К а п ш и в и й дід.

В о д я н и к – с м е р т о н о с е ц ь — його брат.

1-а З м і є в а с е с т р а.

2-а З м і є в а с е с т р а.

Б а б у с я.

Зміїв с л у г а.

Г і н ц і, с у с і д и Котигорошка, с і л ь с ь к і д і т и, в а р т о в і, т а н ц ю р и с т к и, с л у ж к и.

Т о й, щ о н а й б і л ь ш е ї с т ь.

Т о й, щ о н а й б і л ь ш е п' є.

ДІЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Зліва ліс, густий, дрімучий. Визирає з нього палац Змія. Праворуч — криниця з журавлем. Ростуть біля неї дивні квіти, незвичайні гриби. Стоять пеньки з густою травою, а в глибині сцени видніється надбережне каміння, і, скільки оком сягнеш, лягло море, широке, зеленувате, неспокійне... З палацу виходять Змієві сестри.

1-а с е с т р а. Я прокинулась сьогодні раненько, та вже нашого брата Змія не застала. Чи з лісу дрімучого його ждати? Чи з-за моря синього виглядати? А може, поплив він на кораблі, щоб зустрітися з Водяником-смертоносцем?

2-а с е с т р а (оглядаючи море). Ні. не бачу я на хвилях корабля. Тільки чайки літають над водою.

1-а сестра припадає вухом до каменя.

Що чуєш, сестро?

1-а с е с т р а. Чую, чую: стугонить земля.

2-а с е с т р а. Послухай, чи летить він, чи на коні скаче — на тім коні, що жар їсть, полум'я п'є, на двадцять верст під ним земля гуде, і листя з дерев осипається.

1-а с е с т р а. Не летить наш брат і на коні не скаче... А цить же, цить...

2-а с е с т р а. Що чуєш знову?

1-а с е с т р а. Чую, чую: стугонить земля, наче її на частки ножами розрізають.

2-а с е с т р а. Ой сестро, глянь! Що ж то він тягне на собі?

З'являється Змій, упряжений в шість плугів.

З м і й. Ху! Втомився. Нелегке діло землю орати. (Скидає з себе упряж).

1-а с е с т р а. Брате Змію, та нащо ж тобі орати? А чи в тебе нема чого їсти?

2-а с е с т р а. А чи в тебе нема чого пити?

З м і й. Є в мене що їсти, є в мене що пити, і маю я в чому походити. Та обіцяв сьогодні прибути до мене в гості наш брат Водяник-смертоносець. Це я для нього подарунок готую, теплою кров'ю його почастую.

1-а с е с т р а. З кого ж ти кров тую візьмеш?

2-а с е с т р а. Хіба мало в нас невільників? Змій. Наточите крові з дівчинки Оленки.

1-а с е с т р а. А хто ж вона? А чия ж вона?

2-а с е с т р а. Може, її сюди заманити?

З м і й. Не треба заманювати. Мусить сама прийти.

1-а с е с т р а. Як же вона прийде?

2-а с е с т р а. Як сюди потрапить?

З м і й. По моєму сліду, що я проклав оцими плугами.

1-а с е с т р а. Не розумію тебе, брате.

2-а с е с т р а. Не розумію і я тебе, брате.

З м і й. Слухайте ж. Багато я сіл облітав, багато я люду всякого видав, та ще ніде не зустрічалась мені така дівчинка, як Оленка. Очі в неї, мов зірки, світяться, щоки в неї рум'яні, мов ті яблука.

1-а с е с т р а. І ти вирішив її вкрасти?

З м і й. Ні, сама мусить сюди прийти.

1-а с е с т р а. Як же вона прийде? Не розумію тебе, брате.

З м і й. Непомітно я підкрався до її подвір'я, заховався в саду та й дивлюсь. Вийшли з хати її брати. Вийшла Оленка з матір'ю та батьком. Чую, брати кажуть: "Ми поїдемо в поле, а ти, Оленко, винесеш нам сніданок". Вона й питає в них: "А де ж ви будете? Я не знаю, як до вас іти".— "А ми,— каже брат,— протягнемо скибу від двору аж до тієї ниви, де будемо землю орати, то тією борозною і йди". А я взяв тую скибу назад перекинув, а свою протягнув та й заворожив. Хто тільки ступить на неї ногою, буряний вітер одразу його прижене сюди.

1-а с е с т р а. Хитро придумав, брате.

2-а с е с т р а. Вона може скоро тут бути?

З м і й. Пильнуйте її, а я скоро повернуся.

2-а с е с т р а. А куди ж ти знову?

З м і й. Гляну — перевірю, як мої невільники працюють. Чи все зробили, що я їм загадав.

2-а с е с т р а. А може, поснідаєш? Є для тебе і печене, і варене.

З м і й. Виголодніюсь дужче, то більше з'їм. (Свистить).

Чути іржання й тупіт копит.

Бач, жде мене кінь. (Вийшов).

1-а с е с т р а. Як він посвист братів знає!

Чути дедалі стихаючий цокіт підків.

2-а с е с т р а. Помчав, мов вихор. А глянь-но, глянь. Якась дівчинка сюди наближається.

1-а с е с т р а. Може, це і е Оленка? Сховаймося!

Ховаються.

Входить Оленка. В руках у неї вузлик з сніданком. Вона оглядається назад.

О л е н к а. Що б це воно значило? Тільки стала я на борозну, як знявся раптом вітер, та такий же сильний, такий дужий, що ні звернути кудись, ані зупинитися. Підхопив мене, мов ту билиночку, і приніс аж сюди. (Озирається). Де ж те поле? І зовсім ніякого поля тут немає. (Дивиться на палац). Розпитаюся в добрих людей. Може, вони мені дорогу вкажуть.

З'являються Змієві сестри.

1-а с е с т р а. Здрастуй, дівонько, здрастуй, голубонько.

2-а с е с т р а. А куди це ти йдеш? Які гостинці несеш?

О л е н к а. Це не гостинці. Несу братам сніданок, та збилася з дороги. Може, ви мені стежку покажете, як на поле потрапити?

1-а с е с т р а. Покажемо. Зажди, відпочинь трохи. (Розглядає її). Як же тебе, дівонько-голубонько, звати?

О л е н к а. Та Оленкою.

1-а с е с т р а (глянула значуще на свою сестру). То заходь, Оленко, до нашої хати.

О л е н к а. Хай іншим разом, а зараз мені часу нема. Вже брати мене, мабуть, ждуть-виглядають, чому це я до них не йду. Покажіть же мені, дівчата, ту стежку, якою на поле можна вийти.

1-а с е с т р а. Та зайди, Оленко, хоч на хвилинку.

2-а с е с т р а. Відпочинь трохи, погостюй.

О л е н к а. Рада б гостювати, так часу ж нема. Ждуть мене в полі брати. (Глянула на сестер). Я бачу, ви не хочете мені стежку показати, то я сама її знайду. (Хоче йти. але дорогу їй заступає 1-а сестра).

1-а с е с т р а. Ні, дівонько-голубонько, ти не вийдеш звідціль.

О л е н к а. Я ж поспішаю. Я дуже поспішаю. (Іде в інший бік, але дорогу їй заступає 2-а сестра).

2-а с е с т р а. Ні, дівонько-голубонько, ти не вийдеш звідціль. (Забрала з рук Оленчиних вузлик). Ми тебе не випустимо!

О л е н к а. Як це не випустите?

1-а с е с т р а. А так. (Хапає її за руки, починає їх ламати).

О л е н к а. Ой, болить, болить!

2-а с е с т р а. Будеш нас слухатись? Будеш тихенько сидіти?

О л е н к а. Пустіть мене, пустіть!

2-а с е с т р а. Знай, вибратися звідси не можна. Чи підеш ти цією дорогою, а чи стежкою, чи так, чи отак — скрізь тебе зустріне смерть.

О л е н к а (плаче). Ой, куди ж це я потрапила? Та що зі мною тепер буде? Мамочко моя рідненька...

1-а с е с т р а. Не плач, бо скоро повернеться наш брат, а сліз він не любить. Сядь отут і сиди.

2-а с е с т р а. Не думай тікати, бо все одно нікуди не втечеш. Хто сюди потрапить — назад уже не повертається. Ходім, сестро, підігріємо для брата сніданок.

Виходять.

О л е н к а (озирається). Ніде нікого. (Біжить в один бік, де стоїть пеньок. І раптом цей пеньок перетворюється в дивовижного звіра. З жахом кидається в другий бік, де росте кущ трави, але трава ця несподівано перетворюється в грізну пташину з трав'яними крилами і гадючою головою. Відступає до моря, схиляється на камінь, плаче). Мамочко... рідненька!.. Мамо-Мамо!..

Звір знову стає пеньком, а пташина травою. Вбігає Біжу-й-не-набі-жуся.

Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (помітив Оленку). Розшукав. Сестричко, що з тобою? Чого ти плачеш?

О л е н к а (радісно). Братику! (Кидається до нього). Біжу-й-не-набіжуся. А ми тебе ждемо та ждемо. Де це наша Оленка? Чого вона з сніданком так забарилася? Кажуть мені брати: "Ти швидко бігаєш, ану помчи та довідайся, в чому справа?" Я і помчав...

О л е н к а. Ой братику! (Озирається). Тут злі, недобрі люди живуть... Вони мені руки викручували...

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Як то викручували? За що? (Помітив, що в руках Оленки немає нічого). А де ж наш сніданок?

О л е н к а. Забрали... Не пускають мене, кажуть: "Чи так підеш, чи отак — все одно буде тобі смерть".

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Ось я їм зараз покажу, як сестричку нашу кривдити та залякувати. І сніданок відберу назад. (Поривається йти).

Оленка його не пускає.

О л е н к а. Не йди... Прошу тебе, братику, бо вони й тобі можуть зробити щось лихе. Не йди, послухай.

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. От дурненька. Чого ж ти боїшся? Чого так тремтиш?

О л е н к а. Страшно мені. Страшно тут...

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Ну, то біжімо звідціля! (Хоче бігти).

Його зупиняє Оленка.

О л е н к а. Ой братику, туди не можна, там звір страшний... Біжу-й-не-набіжуся. Який звір? Нікого я не бачу. Біжімо! (Тягне її за руку).

Дорогу заступає звір. Біжу-й-не-набіжуся мчить у протилежний бік — дорогу заступає пташина з гадючою головою.

О л е н к а. Я ж казала. Не випускають. Що ж ми тепер будемо робити?

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Доведеться нам ждати братів. Слід від борозни обов'язково їх приведе сюди.

Чути крик братів: "Оленко-о-о!"

Оленка (радо). Здається, йдуть мої брати. Я вже їх бачу. Біжу-й-не-набіжуся. Я ж казав, що прийдуть.

Входять Берн й гора, Вернидуб, Крутивус, Їм-і-не-наїмся з вінками цибулі та часнику, з великою ложкою. П’ю-і-не-нап'юся, обвішаний пляшками, є і барильце, е і кварта при ньому.

О л е н к а. Прийшли... Прийшли мої брати! Тепер мені не страшно.

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Я ж казав, що прийдуть.

К р у т и в у с (озирається). Такого дива ще зроду я не бачив. На борозні он який вітер дме, а тут навіть лист не ворухнеться.

О л е н к а. Братики!

В с і. Сестричко!

О л е н к а. Коли б ви знали, що трапилось зі мною.

К р у т и в у с. Ми тебе на полі ждали...

В е р н и г о р а. Чому ти опинилась тут?

В е р н и д у б. Ти, певне, збилася з дороги?

Ї м – і – н е – н а ї м с я. А де ж сніданок наш? Я їсти хочу.

О л е н к а. Нема. (Крізь сльози). Нема сніданку, відняли.

В с і. Хто?

О л е н к а. Ой братики! Тут злі, недобрі люди живуть.

П'ю — і — н е — н а п'ю с я (оглядає палац). Цікаво знати, хто ж вони, ті люди?

О л е н к а. Вони мені пальці виламували.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Що?

К р у т и в у с.

1 2 3 4 5 6 7