Вступні двері до християнської добронравності

Сковорода Григорій

ВСТУПНІ ДВЕРІ1 ДО

ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОБРОНРАВНОСТІ

Написано у 1766 році для молодого шляхетства Харківської губернії і обновлено у 1780 році

ПЕРЕД ДВЕРИМА

Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним2.

Немає солодшого для людини і немає потрібнішого, як щастя; немає і легшого за це. Хвала ж блаженному Богові!

Царство Боже в середині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же — в законі вічного.

Це і є безперервна погожість та сонце, що не заходить, темінь сердечної прірви освічуючи. Хвала блаженному Богові!

Щоб було тоді, коли б щастя, найпотрібніше й наймиліше для всіх, залежало б від місця, часу, плоті та крові? Скажу ясніше: що було б тоді, коли б Бог поклав щастя в Америці, чи на Канарських островах, чи в азійському Єрусалимі, чи в царських палацах, чи в Соломоновім віці, чи в багатстві, чи в пустелі, чи в чині, чи в науках, чи в здоров'ї?.. Тоді б щастя наше і ми б з ним були б бідні. Хто міг би дістатися до тих місць? Чи ж можливо народитись усім в одному якомусь часі? Як же поміститися в однім чині та статі? Чи ж бо то щастя затверджено на піску плоті, на обмеженому місці й часі, на смертній людині? Чи не це трудне? Гей! Важке й неможливе. Хвала ж блаженному Богові, що важке зробив непотрібним.

Тепер чи ж бажаєш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй планетами, не тягайся палацами, не плазуй земною кулею, не блукай Єрусалимами… За золото можеш придбати село, річ важку, але обхідну, а щастя, як річ найнеобхідніша з необхідного, завжди і всюди дається дурно.

Повітря і сонце завжди з тобою, завжди і дурно, а все, що біжить од тебе геть, знай, — чуже, й не вважай його за своє, все те чудне і зайве. Нащо воно тобі? Тим-то воно й важке. Ніколи б воно не пішло від тебе, коли б було необхідне.

Хвала ж блаженному Богові!

Щастя ні від небес, ні від землі не залежить. Скажи з Давидом: "Що мені є на небі? І від тебе чого захотів на землі?"

Що ж для тебе потрібне? Те, що найлегше. А що найлегше? О, друже мій, усе трудне, і важке, і гірке, і лихе, і брехливе. Але що є легке? Те, друже мій, що потрібне. А що потрібно? Потрібне тільки одне. "Одне є на потребу".

Одне тільки тобі потрібне, одне тільки й благе, і легке, а все інше труд та хвороба.

Що ж це таке єдине? Бог. Все живе є трухлявина, суміш, сволота, січ, лом, круш, скажене, дурниця, збиття, і плоть, і плітки... А те, що любе й потрібне, єдине скрізь і завжди. Але це єдине все жменею своєю тримає — і порох плоті твоєї.

Хвала блаженному Богові за те, що все нас покидає і все для нас важке, окрім того, що потрібне, і любе, й єдине.

Численні тілесні необхідності чекають тебе, і не там щастя, а для серця твого єдине є на потребу, і саме там Бог і щастя — недалеко воно. Близько воно. У серці і в душі твоїй.

І цей корабель поведе й наша десятиглава бесіда, начебто через десять дверей, і я бажаю, щоб твоя душа, як Ноєва голубиця, не знайшовши ніде спокою, повернулася до серця свого, до того, що спочиває у серці твоїм, щоб збулося Ісаїне речення: "Будуть основи твої вічні родом родів, і назвешся творителем огорож, і стежки свої посередині заспокоїш"3.

Цього бажає й Григорій, син Сави Сковорода.

ТВЕРДЬ БЕСІДИ

"Істина Господня пробуває вовіки"4.

"Вовіки, Господи, слово твоє пробуває"5.

"Закон твій посеред черева мого"6.

"Слово — плоть буде, і вселися в нього"7.

"Посеред вас стоїть, а ви його не знаєте"8.

Глава 1-ша

ПРО БОГА

Весь світ складається з двох натур: одна видима, друга — невидима9.

Видима натура зветься твар, а невидима — Бог.

Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує; скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але презирливого й утримуючого його розуму не видно.

Через це у стародавніх [людей] Бог звався розум всесвітній. Йому в них були різні імена: натура, буття речей, вічність, час, і доля, необхідність, фортуна та інше.

А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. Останні два імені здаються принагідніші інших тому, що розум є цілком неуречевлений, а істина вічним своїм пробуттям цілком супротивна непостійній речовині. Та й тепер у деякій землі Бог зветься іштен10. Що ж до видимої натури, то їй також не одне ім'я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та інше.

Глава 2-га

ПРО ВІРУ [ВСЕЛЕНСЬКУ]

Оскільки й тепер мало хто розуміє Бога, тож не дивно, що у стародавніх [людей] часто через суспільну помилку вшановували речовину за Бога, а потім усе своє богошанування віддали у наругу.

Однак у те всі віки й народи завжди погідно вірили: є деяка таємниця і сила, що по всьому розливається і що всім володіє.

Через те для його честі й пам'яті про нього по всій земній кулі завжди були загальнонародно присвячені йому доми, та й тепер скрізь те ж таки є. І хоч, наприклад, підданий може помилково пошанувати камердинера замість пана, однак щодо того ніколи не сперечається, що є над ним власник, якого, може статися, він і в лице не бачив. Підданим його є кожен народ і однаково кожен признає перед ним рабство своє.

Така віра є загальна й проста.

Глава 3-тя

ПРО ПРОМИСЕЛ ЗАГАЛЬНИЙ

Ця-бо блаженна натура чи дух утримує у русі весь світ, начеб­то машиністова вправність годинникову машину на башті і, за прикладом дбалого батька, сам є буттям кожному творінню. Сам надихає, годує, розпоряджує, лагодить, захищає і за своєю-таки волею, яка зветься всезагальним законом чи статутом, знову перетворює у грубу матерію чи болото, а ми те звемо смертю.

Через це розумна древність порівняла його із математиком чи геометром, тому що ненастанно в пропорціях чи розмірах управляється, виліплюючи різними фігурами, наприклад, трави, дерева, звірів та все інше, а єврейські мудреці уподібнили його гончареві11.

Цей промисел є спільний, тому що стосується добробуту всього живого.

Глава 4-та

ПРО ПРОМИСЕЛ, ОСОБЛИВИЙ ДЛЯ ЛЮДИНИ

Цей найчистіший, усесвітній, усіх віків та народів усезагальний розум вилив нам, як джерельний струмок, усі мудрощі та мистецтва, потрібні для провадження життя.

Але нічим йому не зобов'язаний так кожен народ, як тим, що він дав найвищу свою премудрість, яка є природний його портрет і печать.

Вона настільки переважає інші розумні духи чи поняття, наскільки наслідник ліпше служителів.

Вона вельми схожа на наймайстерніщу архітектурну симетрію чи модель, яка, через увесь матеріал нечуттєво простягаючись, чинить цілий склад міцним та спокійним, що утримує всі інші прибори.

Так, слово у слово, і вона по всіх членах політичного тіла, яке із людей, а не з каміння складається, таємно розлившись, робить його твердим, мирним і добробутним.

Коли, наприклад, якийсь рід, чи місто, чи держава за цією моделлю засновані і встановлені, в той час бувають вони раєм, небом, домом Божим тощо. А коли якась одна людина створить за тим життя своє, у той час буває в ній страх Божий, святиня, доброчестя тощо. І як у тілі людському один розум, але по-різному в розмислі різних частин діє, так і в згаданих співжиттях, зв'язаних цією премудрістю, Бог через різні члени творить дійства на загальну користь.

Вона в усіх наших різного чину справах та речах душа, користь та краса, а без неї все мертве та бридке. Народжуємося ми всі без неї, однак для неї. Хто до неї природніший та охітніший, той шляхетніший та гостріший, а хто чим більше має із нею діло, тим дієвіше, але незбагненно всередині відчуває блаженство чи задоволення. Від неї однієї залежить особливий промисел у творенні роду людського. Вона-бо є прегарне лице Боже, яким він з часом, відбившись у душі нашій, робить нас із диких та бридких монстрів чи виродків людьми, тобто звірками, що пригідні до співдружності та згаданого співжиття, незлобивими, повстримними, великодушними та справедливими.

А коли вона вже поселилась у середечні людські схильності, в той час є якраз те ж таки, що і в русі годинникової машини темпо (tempo), тобто правиль­ність і вірність, і тоді ж буває в душі непорочність і чистосердечність, ніби райський якийсь дух і смак, що схиляє до дружелюбства.

Вона відрізнить нас од звірів милосердям та справедливістю, а від скотів повстримністю та розумом; і не інше що вона є як блаженне лице Боже, таємно на серці написане, сила й правило всіх наших порухів та справ. У той час серце наше робиться чистим джерелом добродіянь, що невимовно звеселюють душу, і тоді ж бо ми буваємо істинними душею та тілом людьми, подібними до пригідного для будови чотирикутного каміння, із якого живий Божий дім твориться, у котрому він царює особливою милістю.

Важко у невимовний цей скарб проникнути й примітити його, а для одного цього нелегко любити й шукати її.

Але наскільки вона зовні непоказна та зневажна, настільки всередині важна й чудова, схожа на маленьке, наприклад, смоківниче зерно, в якому ціле дерево з плодами та листом заховалося, чи на простий маленький камінець, у якому жахлива пожежа затаїлася. Для виказу позначали її завше ознаками, і вона, нечебто якийсь принц, мала свої портрети, печаті та вузли різні у різних віках та народах. Її ж бо вузол, наприклад, був змій, повішений на колу перед жидами.

Її герб — голуб з оливковою гілочкою у дзьобі12. Являлася вона в образі лева та ягняти, а царський жезл був її прикметою і так далі.

Ховалася вона і під священними в них обрядами, наприклад: під споживанням паски, під обрізанням і тому подібне.

Заховувалася вона начебто під різновидним маскарадом і під цивільними історіями, наприклад під повістю про Ісава та Якова, про Саула13 та Давида тощо, і самою своєю присутністю зробила ті книги мудрими.

А вже в найостанніші часи з'явилася вона в образі людському, ставши Боголюдиною14.

Яким же чином Божа ця премудрість народилася від отця без матері і від діви без батька, як же вона воскресла і знову до свого отця вознеслася тощо — мабуть, і не цікався. Є в цій та в інших науках довільні тонкості, в яких одних може собі знайти місце та недійсна віра, яку звуть умоглядною15. Чини й тут так, як на опері, і задовольняйся тим, що очам твоїм бачиться, а за ширми і за хребет театру не зазирай. Зроблено цю завісу навмисне для просторідних і схильних до цікавості сердець тому, що простацтво чим у ближче знайомство входить, тим більше губить свою поштивість до великих справ та персон.

Навіщо тобі писати, наприклад, про воскресіння мертвих, коли і самий дар могти воскрешати нічого не дає бездільній душі — ні тій, що воскрешає, ні тій, що воскресає? Від таких ото цікавих народилися розколи, марновірство та інші виразки, якими ціла Європа хвилюється.

1 2 3