Любовна лірика, і не тільки
* * *
Кохана, мені
тепер не самотньо:
тобою живу.
* * *
Ми знову удвох.
Завмерли на мить. Досить!
Стаєш навшпиньки.
* * *
Мій погляд тебе
збентежив і я відчув:
ніч буде без сну.
* * *
Кохання ― вогонь!
Погасне, чи й вдасться
вже запалити…
* * *
Де ти, дівчинко —
школярко? Я ж тобі
"Люблю!" не сказав!
* * *
Летів, кохана,
до тебе ― не я, моє серце
прагнуло твого…
* * *
Наше кохання
ще палає,хоч у нас
видно сивину.
* * *
Коли хворієш
коханням, тільки ним
вилікуєшся.
* * *
А до кохання
у кожного непроста
стежина. Своя…
* * * Я виглядаю тебе,
моя мила, як сонця
перший промінчик
* * *
У коханні можна
І втратити, і знайти.
Де середина?
* * *
"Славлю той день,
коли зустрілась мені ,"―
шепчу дружині.
* * *
…але не мене
ти зрадила,ні ,себе
так обікрала…
* * *
Ти є…Без тебе
день як ніч,дощ як злива.
Вірю: ти будеш!
* * *
Ми цілувались
вперше ― ніби нічого
не сталось…Хоча…
* * *
…а цього слова
чекаю і ти, і я.
Хто його скаже?
* * *
Прости,що не став
для тебе тим,єдиним…
Перше кохання…
* * *
Ти опускаєш
очі…Відводиш погляд.
Чому не разом?
* * *
...і ми не могли
розпрощатись, а ще ніч
така коротка…
* * *
…а поки живе
любов у наших серцях,
живемо і ми.
* * *
Як легко друзів
втрачаємо і як довго
знаходимо їх!
* * *
Між "так" або "ні"
є ще один варіант :
"Я подумаю… "
* * *
…а те кохання ―
перше!― ще досі горить,
як пізнє вікно.
* * *
Настають роки,
коли вже завтрашній день ―
як нагорода.
* * *
Як обережно
і гордо йде по Землі
майбутня мама!
* * *
Пекла мама хліб.
Витягала з печі.
Вдихаю запах…
* * *
…і зупинити
би час, роззирнутися :
для чого живеш?
* * *
Тиша. І раптом :
жалібний крик у небі.
Пташина печаль…
* * *
Мені здається:
все , що було раніше,
трапляється знову.
* * *
…а якщо життя ―
гра з вогнем,довгою
воно не буде.
* * *
Може, щоб життя
пізнати, його треба
не раз прожити?
* * *
…то я згадаю
тебе,а то забуду.
Ти не зі мною…
* * *
Глиняна хата.
Дідова?Чи бабина?
Віджила своє.
* * *
Чомусь дзеркало
розбилось…Розлучились
ми. Чия вина?
* * *
Дивно: як я жив
без тебе!? Але чи жив…
* * *
Малює внучка
маму. Третій рік нема
її. Плачемо…
* * *
…а після ночі,
як завжди,я побачу
ранок. Надіюсь…
* * *
Мій вік ― не для мрій.
Хоч було б не гірше.
І поки ще вдвох…
* * *
Так, все проходить
у цьому світі. Тільки
цікаво: куди?
* * *
Зірка падає!
Як з тисячі бажань
одне вибрати!?
* * *
Ми шукаємо
своє щастя деінде.
А роззирніться!
* * *
Не зізнається
жінка,скільки їй років.
У посмішці ― вік…
* * *
Десь бродить доля.
Що готує? Знову удар
чи всепрощення?
* * *
…і коли живеш,
так як треба,помилок
не оминути.
* * *
Те , що вже було,
можемо і забути.
Як з майбутнім?
* * *
Мені б туди,
де батьки ще молоді.
І я―дитина.
* * *
Яке болюче,
таке небажане нам ―
це слово "Пізно…"
* * *
…а ми мовчимо.
Лиш донечка тривожно
дивиться на нас.
* * *
Дитинство пройшло,
пролетіло ― де ділось?
Як знайти його?
* * *
Мовчить і пам'ять.
Тебе не може знайти.
А чи ти була?
* * *
Любити ? Люблю!
Вперше як востаннє !
Вірити? Вірю!
* * *
…і доки тобі
я потрібен,кохана,
то варто жити.
* * *
Я твої листи
ще бережу… І на що
вперто надіюсь?
* * *
Недолюбила ,
донечка…На жаль…Може,
це дітям вдасться…
* * *
Мені не треба
багато : хай буде так,
як є. Поруч ― ти.
* * *
Я теж чимало
прожив,але підсумки
робити рано.
* * *
Вічні питання…
І донині не знаю
відповідь на них.
* * *
" Не зійшлися…"
Ніби ―характерами.
Чи ця причина?
* * *
Для інших,може,
ти звичайна, для мене ―
диво неземне!
* * *
Любов ― це слово
вічне: було і до нас ,
і буде після.
* * *
Коли кохання
зароджується, знають
не тільки двоє.
* * *
Вже ті настають
роки, що завтрашній день
як нагорода.
* * *
"Кохання сліпе ,"―
каже Старість .А Юність
на це :"Загадка!"
* * *
Спи, кохана,спи .
Як жаль тебе будити!
Хоч надивлюся…
* * *
Мамо, благаю,
живи!Як віддалити
від тебе ТОЙ день?
* * *
Починається
день і закінчується :
як там, на Сході?
* * *
Мовчить телефон…
Не знаходить місця
дружина :"ЖИВИЙ!?"
* * *
На війні ясно :
ось він,ворог, а ось ―друг.
Однак у житті…
* * *
Її сильною
вважали. Не раділа.
Чекала синів.
* * *
Знов повернулись
у землю траншеї.
У них ― вже внуки…
* * *
Так, війна має
свою арифметику:
лиш більше "плюсів".
* * *
Їй би ще жити…
Ненароджене дитя…
За Україну…
* **
Перебираю
прожиті роки. Всього
було…Що буде?
* * *
Прокинутись би
молодим…А чи варто?
Вже все минулось.
.
* * *
До побачення!
Що ж, життя не склалось…
Ти і я ― вільні.
* * *
Тим і прекрасні
миті , якщо за ними
вже Вічність стоїть.
* * *
Чому приходиш
ти у мої сни? Давно
тебе я забув…
* * *
Щасливий, хто йде,
а хто літає, вдвічі
ковтає життя.
* * *
Юне обличчя…
Портрет. Все б нічого,
та чорна стрічка…
* * *
Моя вулиця ―
коротка, а без людей
іще коротша.
* * *
Горить зеленим
циферблат, ще і вночі
рахує нам дні.
* * *
Чекав розмови
з тобою : тет-а-тет.
Мабуть, даремно…
* * *
День народження
не свято. Просто ще один
добавився рік.
* * *
По землі пройшла
весна, за нею ―літо.
Прийдеш восени?
* * *
Чомусь на душі
сумно…Але ж на небі
веселка грає!
* * *
Коли втрачаєш
рідних лиш тобі людей,
вірою живи!
* * *
І звідки досвід
візьметься, якщо вперше
на Землі живу ?
* * *
Немає вже слів,
тільки одне чекання,
та ще ― надія.
* * *
Татові сліди
знаходжу, хоча його
вже давно нема.
* * *
Співають дзвони.
Прислухаюсь : новину
яку сповістять?
* * *
Завмерла земля.
Втомилася, а зима
відпочинок дасть.
* * *