І життя моєї сестри дорожче за героїчні вчинки. Ось за це мені соромно. Не перед вами — перед собою. Тому я підпишу. І Уна підпише. І ми підемо звідси.
ОСКАР. Як це підете? А парк? А морозиво?
УНА. Вибачте мені. Ви мені сподобались. І я б радо погуляла з вами. І морозиво я люблю. Але Корнель правий. Люди, що вірять у страхи, які самі їх і вигадують, ніколи не зможуть отримати задоволення від простої прогулянки парком. А якщо без задоволення — тоді для чого?
ОСКАР. Як це для чого?
УНА. І ти мені пробач, Корнелю. Не підпишу я цей папірець.
КОРНЕЛЬ. Дурненька! Невже ти не розумієш? Це ж не гра. Тут по справжньому вбивають. Гріхи несправжні, а смерть — справжнісінька!
УНА. Все одно не підпишу!
КОРНЕЛЬ. Підпишеш.
УНА. Не підпишу!
КОРНЕЛЬ. Це ж чому?
УНА. Бо неправильно це.
КОРНЕЛЬ. Та що з того — правильно чи неправильно?! Що і кому ти довести хочеш? Ти думаєш, вони самі не знають, що все це неправильно? Краще за нас знають. Думаєш, я злякався? Злякався, звичайно. За тебе злякався. Ми от підпишемо і підемо собі. А через тиждень ти їх всіх уже забудеш.
ОСКАР. Як це забуде?
КОРНЕЛЬ. А отак! Як дурний сон. А хіба заради дурних снів варто помирати? Треба жити, щоб швидше забути цей дурний сон. А сон, зрештою, знищить сам себе. Колись. Але що нам до того? Нам потрібно жити! Жити! І якщо ціною життя є папірець — хіба це завелика ціна?
УНА. Все одно! Неправильно це! Я не буду підписувать!
Раптом знадвору чути який шум, гамір.
ІРІС. Що це?
ОСКАР. Може, Бернард повернувся?
ІРІС. Не схоже.
ЛЕОПОЛЬД. Зараз, зараз дізнаюсь. Я швиденько (Вибігає.)
ІРІС (до Корнеля). Так ви будете підписувати?
КОРНЕЛЬ. А ви сумнівались? Я ж сказав, що я не герой. І не готовий пожертвувати життям заради великої мети. Хоча й великою її не назвеш. Дон Кіхот хоча б із вітряками боровся. А тут боротьба не з вітряками, а з вітром. Хіба його подолаєш? Давайте вже сюди свій папірець...
УНА. Але я.
ЛЕОПОЛЬД (вбігає). Стривайте! Не підписуйте нічого!
ІРІС. Що?
ОСКАР. Що таке?
ЛЕОПОЛЬД. Кажу — не підписуйте! Там. Там таке.
ОСКАР. Яке?
ЛЕОПОЛЬД. Там Бернард — усе!
ІРІС. Себто Бернард повернувся з полювання?
ЛЕОПОЛЬД. В тому то і справа, що не повернувся. Він утік!
ІРІС. Величні королі не тікають.
ЛЕОПОЛЬД. А от він саме велично втік. А може і не велично — але втік.
ІРІС. Як це?
ЛЕОПОЛЬД. А так! Там ціле повстання. Повстанці повстали і сунуть сюди.
ОСКАР. Що за повстанці? У нас?
ЛЕОПОЛЬД. Саме у нас! Під дверима. Це ті повстанці, які за сливове варення і проти Бернарда, який проти сливового варення.
ІРІС. І багато їх? І де охорона?
ЛЕОПОЛЬД. Багато. А охорона теж тепер полюбила сливове варення. Ось тому Бернард і втік.
ТЕОФІЛ. Нарешті! Дочекались! А я завжди любив сливове варення і вважав його заборону злочином! Навіть книжку про варення, ризикуючи життям, переховував.
ЛЕОПОЛЬД. Ич як заспівав!
ТЕОФІЛ. А от зараз з'являться повстанці і подивимось, хто з нас двох заспіває.
ЛЕОПОЛЬД. Ну не варто... не варто... я ж теж... самі розумієте — доводилось прикидатись. Але я завжди. Всією душею. Лише на боці варення. Це все Бернард! І королева! Це все вони!
КОРНЕЛЬ. Ех, швидко ж ви.
ЛЕОПОЛЬД. А що робити? Часи такі зараз швидкі.
КОРНЕЛЬ. Уно, і заради оцих ти хотіла померти? Уно, ходімо звідси. Нехай вони самі між собою розбираються.
ЛЕОПОЛЬД. Що? Як? Ви продавець найкращого сливового варення, яке я все життя в глибоких глибинах душі обожнював, не дочекаєтесь приходу славних борців за права варення?
УНА. Смішний ви. І всі ви смішні. Варення — воно для радості, а не для заборон та повстань. Просто для радості. А ви вже давно розучились просто сміятись. Ти був правий, Корнель. Вони — це лише сон. Страшний, нудний і незрозумілий. Ходімо, Корнелю!
ОСКАР. А морозиво?..
КОРНЕЛЬ. Ходімо!
КАРТИНА 8
Кафе ТЕОФІЛА. За столом п'є чай КОРНЕЛЬ та УНА. Поруч із банкою варення в руці та ложкою сидить ТЕОФІЛ та їсть варення.
ТЕОФІЛ. Яка ж смакота! Оце їм і їм, і наїстись не можу.
КОРНЕЛЬ. Їжте, їжте. У мене цього варення багато... Які там новини?
ТЕОФІЛ. Вам дійсно цікаво?
КОРНЕЛЬ. Ну, в усякому разі, цікавіше, ніж цей дощ за вікном. Через нього вже другий день сидимо тут і не можемо поїхати.
УНА. А я пропонувала їхати по дощу. Тільки от Корнель перелякався.
КОРНЕЛЬ. Звичайно, перелякався. Це ти тут така смілива. А повештаєшся з годинку по дощу і почнеш до сухого місця проситись. Ще й захворіти можеш.
УНА. А от і не захворію!
КОРНЕЛЬ. Захворієш.
УНА. Не захворію!
КОРНЕЛЬ. Добре, добре. Не захворієш, але великих радощів від дощу не матимеш. Навіть малих радощів не матимеш. Краще ми вже тут негоду перечекаємо. (До ТЕОФІЛА.) Так які новини?
ТЕОФІЛ (облизуючи ложку). О! Новин багато! Тепер у нас править Ба— зіліо.
УНА. А це хто?
ТЕОФІЛ. Якийсь дуже далекий королівський родич. І великий прихильник сливового варення. Тепер щоденне вживання сливового варення стало обов'язковим для кожного громадянина.
КОРНЕЛЬ. Ось цього я і боявся.
ТЕОФІЛ. Як?! Ви! Продавець сливового варення не радієте політиці нового короля в галузі варення?! Нічого не розумію!
КОРНЕЛЬ. Хіба ж це важко зрозуміти? Не можна радість забороняти силою чи нав'язувати чиєюсь волею. Радість — вона наче веселка — виникає коли собі хоче і зникає не попрощавшись. А ви з радості намагаєтесь закони зробити.
УНА. Я ж і кажу, що вони кумедні.
КОРНЕЛЬ. Не кумедні — нещасні. Хоча — це їхня справа... Так які ще новини?
ТЕОФІЛ. Бернард кудись втік. Ще й королеву з собою прихопив.
КОРНЕЛЬ. А Леопольд?
ТЕОФІЛ. Леопольд спогади пише. Про те, як він із системою боровся шляхом глибокого проникнення в систему.
КОРНЕЛЬ. Ну з цим все зрозуміло. А ви як?
ТЕОФІЛ. О! У мене все добре! Мені новий король навіть орден вручив. За героїчне зберігання книжок про варення в часи тотальних репресій. Так що я тепер герой. І не просто герой, а майже одружений герой!
УНА. Ого! Вітаю! І хто ж ваша обраниця?
ТЕОФІЛ. Хочете знати, хто?
УНА. Дуже.
ТЕОФІЛ. Ніхто інша, як Іріс. Так що породичаюсь я з королями.
КОРНЕЛЬ. Іріс?
УНА. Як?
ТЕОФІЛ. А дуже просто! Це вона при Бернардові високо літала. А у нового короля своїх дітей купа. До того ж вона для нового короля ідеологічний ворог. І що їй залишалось робити? Тікати за Бернардом? А тут я. За свої особливі заслуги перед новою владою випросив нагороду. Дозвіл одружитись на Іріс. Король посміявся, але подумав, що це буде досить дотепно, якщо Іріс буде стояти за стійкою мого кафе. Обіцяв навіть заїхати на чай із варенням. А за одним на Іріс у новій ролі помилуватись.
УНА. А Іріс як? Невже погодилась?
ТЕОФІЛ. А куди їй діватись? Все ж таки краще в теплому кафе хазяйнувати, ніж на чужині поневірятись.
КОРНЕЛЬ. А Оскар?
Раптом відкриваються двері і входить ОСКАР.
ОСКАР. А Оскар ось! Власною персоною!
ТЕОФІЛ. Оскар? А ти що тут робиш? Думаєш, теж при кафе прилаштуватись разом із мамою?
ОСКАР. Ні. Не переживай, друже. Не по мені все це. Я от думав, що все пропало.
ТЕОФІЛ. Це ти про королівство?
ОСКАР. Яке там королівство?! Я думав, що Корнель з Уною давно вже гайнули з міста. І лише потім здогадався, що вони навряд чи по такому дощу поїдуть. А де ж їм бути тоді, як не тут? Ось я і прибіг.
КОРНЕЛЬ. І для чого ти прибіг?
ОСКАР. Тут. тут така справа.
КОРНЕЛЬ. Кажи вже сміливіше, якщо прийшов.
ОСКАР. А можна мені з вами?
КОРНЕЛЬ. З нами?
ОСКАР. З тобою і. і з Уною. можна?.
КОРНЕЛЬ. Я думаю, я тебе менше цікавлю. Так?
ОСКАР. Ну.
КОРНЕЛЬ. Можеш не відповідати. Але хай Уна вирішує.
ОСКАР. Уна.
УНА. А що тут вирішувати? Хіба дороги не для всіх? Хай іде з нами.
ОСКАР. І ти не проти?
УНА. Я не проти просто йти з тобою. А от чи переплетуться наші дороги — хтозна. В усякому разі, ти перший крок зробив.
КОРНЕЛЬ. А для чого тобі ця дорога?
ОСКАР. Сам не знаю. Себто знаю. Уна. і ти... і Уна. Але ж не зможу я тут більше. Ні з старим королем, ні з новим. Нудні вони. І морозиво дійсно стало якимось несмачним. Я пробував. Себто морозиво смачне — але якесь нерадісне. Як уві сні. І всі нерадісні. Хоч і варення дозволили. А я не хочу більше спати.
УНА. І я кажу — нудні!. Я дивлюсь, уже й дощ скінчився. Може, нам уже час у дорогу?
КОРНЕЛЬ. Мабуть, час! Прощавай, Теофіле. І не їж забагато варення. Надмірність — вона як і відсутність, шкідлива.
ТЕОФІЛ. Добре. І вам щастя в дорозі!
КОРНЕЛЬ. Забув запитати. А що з катом? Його куди поділи?
ТЕОФІЛ. Ката? А для чого його кудись дівати? В нього і зараз роботи багатенько. Він свою справу чесно робить і в політику не лізе. Тому і потрібен всякій владі.
КОРНЕЛЬ. В цьому і вся ваша проблема. В катах, що не лізуть у політику, а лише чесно служать всім, хто в короні! Але то вже не моя справа. Залишайся щасливим, друже! А ми пішли собі далі..
ТЕОФІЛ. Міняти світ?
КОРНЕЛЬ. Хіба його зміниш? Хіба що трошки солодшим зробиш. Але і це вже не так мало.
ТЕОФІЛ. Мабуть.. .Ох, пішов би я з вами...
КОРНЕЛЬ. Не варто. Ти тут на своєму місці. А там ти будеш чужим.
ТЕОФІЛ. Може, ти і правий. У кожного своє щастя.
КОРНЕЛЬ. Бувай, Теофіле!
ТЕОФІЛ. Бувайте!
КОРНЕЛЬ, УНА ТА ОСКАР ідуть. ТЕОФІЛ довго дивиться їм услід.
ЗАВІСА