Джерело: Проєкт "ДОЩ В АКВАРІУМАХ ПЛОЩ. П'ять п'єс для дітей та юнацтва."
Олександр ВІТЕР
НЕ ДУЖЕ СОЛОДКА
КАЗКА
ДІЙОВІ ОСОБИ:
КОРНЕЛЬ — торговець сливовим варенням
УНА — сестра Корнеля
ІРІС — дочка БЕРНАРДА
ОСКАР — онук БЕРНАРДА
ЛЕОПОЛЬД — радник короля
ТЕОФІЛ — господар кафе
КАРТИНА 1
Кафе ТЕОФІЛА. Маленьке, але дуже затишне. У приміщенні нікого немає. Відчиняються двері, і входить КОРНЕЛЬ. Це молодий, досить вродливий хлопець. В руках у нього дві валізи. Вочевидь потомлений. Оглядається. Сідає на найближчий стілець. Обережно ставить валізи поруч із собою.
КОРНЕЛЬ. Агов! Тут є хто живий?
Тиша.
КОРНЕЛЬ. Питаю — чи тут хтось є? Я б не турбував... але дуже, я б сказав надзвичайно хочеться пити. Шлях був неблизький, а ще вантаж. Агов! Люди!
З глибини вискакує ТЕОФІЛ.
ТЕОФІЛ. Перепрошую! Дуже перепрошую! Зачитався, замріявся, не почув!
КОРНЕЛЬ. І чим зачитались?
ТЕОФІЛ (раптом з підозрою). А ви, перепрошую, хто?
КОРНЕЛЬ. Я? Зараз — відвідувач вашого кафе, що прагне холодної та смачної води. А що?
ТЕОФІЛ. Нічого, звичайно. Але підозріло це якось.
КОРНЕЛЬ. Підозріло?
ТЕОФІЛ. Звичайно! Не встигли зайти, а вже зразу: "Що читаєш?", "Де взяв книгу?", "Хто її ще читав?". А кажете — тільки води зайшли попити. Дивні запитання!
КОРНЕЛЬ. Та нічого подібного я не питав.
ТЕОФІЛ. І про книгу не питали?
КОРНЕЛЬ. Про книгу питав.
ТЕОФІЛ. Ось бачите!
КОРНЕЛЬ. Що?
ТЕОФІЛ. Хотіли пити, а питали про книгу.
КОРНЕЛЬ. Та це я так. Із ввічливості.
ТЕОФІЛ. Знаю я вашу ввічливість. Ну добре — бачу, ви людина тверда і вас не налякаєш. Хіба ні?
КОРНЕЛЬ. Ну. ну, взагалі — так.
ТЕОФІЛ. От і я кажу, що такій людині, як ви, зовсім не завадив би новий костюм.
КОРНЕЛЬ. А чим вам старий не подобається?
ТЕОФІЛ. Не ображайтесь! Ваш старий костюм чудовий. Але є можливість отримати ще кращий.
КОРНЕЛЬ. Це ж як?
ТЕОФІЛ. Дуже і надзвичайно просто. Я вам хочу його подарувати. А щоб не наплутати з розмірами — я вам краще подарую гроші на костюм, а ви вже самі.
КОРНЕЛЬ. Дивне у вас кафе. Ви що так усіх подорожніх зустрічаєте? З подарунками?
ТЕОФІЛ. Всіх — не всіх. А ось таких поважних гостей, як ви — обов'язково.
КОРНЕЛЬ. Дивно це якось. Костюм, гроші, читання.
ТЕОФІЛ (пошепки). Ми ж із вами домовились!
КОРНЕЛЬ (теж пошепки). Про що?
ТЕОФІЛ. Про те, що ми не говоримо про читання. Ніхто нічого не читав. Хіба ні?
КОРНЕЛЬ. Вам видніше. (Голосно.) І про що ж можна говорити?
ТЕОФІЛ. Ну. Ну. Ну, наприклад, про чай. Хочете чаю?
КОРНЕЛЬ. О! Добре, що згадали про чай! Якщо ви вже такий гостинний господар! Тоді я б хотів вас пригостити.
ТЕОФІЛ. Мене?
КОРНЕЛЬ. Саме вас! З вас чай, а з мене. Чекайте. зараз. (ставить одну з валіз на стіл і урочисто її відкриває). Ап! З мене найкраще, найсолодше сливове варення, виготовлене за старовинним рецептом моєї бабці!
ТЕОФІЛ (кричить). Негайно, негайно припиніть! Закрийте вашу валізу!
КОРНЕЛЬ зі здивуванням закриває валізу.
КОРНЕЛЬ. Якщо ви так наполягаєте.
ТЕОФІЛ (пошепки). Ні. Не закривайте. Дайте мені трохи подивитись. Зовсім трішечки. Господи, як давно я не бачив цього! (Різко переходить на крик.) Закривайте свою кляту валізу і забирайтесь геть! Думаєте піймати мене? Я закони знаю і поважаю! (Знову пошепки.) Тільки трохи відкрийте. Трішечки! (Знову кричить.) Закрийте нарешті валізу! І забирайтесь!
КОРНЕЛЬ. Так відкрити чи закрити?
ТЕОФІЛ. Закрити, звичайно! (Пошепки.) Але спочатку трохи відкрити. (Кричить.) А потім закрити!
КОРНЕЛЬ. Нічого я не розумію. Давайте так. Я вам залишу в подарунок банку варення, а ви собі відкривайте та закривайте її у валізах, скільки захочете. Я, правда, сподівався, що з вами, як із господарем кафе, зможемо налагодити ділові стосунки на базі інтересу до варення. Але продавець варення завжди повинен бути готовий до невдачі. Вважайте цю баночку компенсацією за витрачений час. (Збирається дістати банку з валізи.)
ТЕОФІЛ. Стояти!
КОРНЕЛЬ. Що?
ТЕОФІЛ. Як ви сказали?
КОРНЕЛЬ. Компенсація за витрачений час.
ТЕОФІЛ. Ні! Я не про це. Як ви себе назвали?
КОРНЕЛЬ. До ваших послуг — Корнель! Виробник та мандрівний продавець славетного сливового варення за старовинним рецептом моєї бабусі.
ТЕОФІЛ. Все!
КОРНЕЛЬ. Що все?
ТЕОФІЛ. Тепер точно кінець усьому.
КОРНЕЛЬ. Чому кінець?
ТЕОФІЛ. Всьому!
КОРНЕЛЬ. Чому?
ТЕОФІЛ. Тому... тому... Є ще останній шанс... так... увага! Сподіваюсь, що все не так погано. Себто погано — але не так. Увага! Питання. Готові?
КОРНЕЛЬ. Ну. в принципі.
ТЕОФІЛ. Відповідайте чесно! Як звати вашу бабусю?
КОРНЕЛЬ. Софі. Знамените на весь світ "Сливове варення від бабці Софі". Чули про таке? А що вас непокоїть?
ТЕОФІЛ. Отепер точно все! Прощавай, кафе, прощавай, воля, прощавай, вільне життя! І за що це мені? Ну чому ви не зайшли до сусіднього кафе? Ну чому? А може... може... може швиденько? Я вас не бачив. Вас тут не було. Ви швиденько до сусіднього кафе. А я все! Все забуду. А що тут, власне, забувати? Ви ж до мене не приходили. Правда? Не приходили. І варення не приносили. Сливове. Не приносили? І мені нічого не показували. Ось так! Домовились? А я вам, як і обіцяв. Гроші на костюм. Тільки я їх на вулиці покладу. Якщо що — ви йшли і знайшли. А чиї гроші, звідки гроші — не знаєте? Домовились?
КАРТИНА 2
Несподівано в кафе з'являється ЛЕОПОЛЬД. Власне, ніхто і не помітив, як він з'явився і звідки. Одягнутий в чорне пальто та чорний капелюх.
ЛЕОПОЛЬД. І про що ми збираємось домовлятись?
ТЕОФІЛ. Я.
ЛЕОПОЛЬД. Не варто! Не варто придумувати! Все чув, усе знаю! ТЕОФІЛ. Все?
ЛЕОПОЛЬД. Все!
ТЕОФІЛ. Так це ж він.
ЛЕОПОЛЬД. А ти?
ТЕОФІЛ. А я. Я — не він!
ЛЕОПОЛЬД. А він?
ТЕОФІЛ. Сам! Виключно сам! Все сам! Він!
ЛЕОПОЛЬД. А ти?
ТЕОФІЛ. Я — як ви!
ЛЕОПОЛЬД. Ти мене з собою не плутай! Теж мені друг знайшовся! Він?
ТЕОФІЛ. Він!
ЛЕОПОЛЬД. А ти?
ТЕОФІЛ. А я. я.
ЛЕОПОЛЬД. Злякався? (Різко підходить до ТЕОФІЛА, обнімає його.) Злякався, бідненький?
ТЕОФІЛ (ледь не плаче). Д.д.дуже.
ЛЕОПОЛЬД. Було б чого лякатись! Це ж він?
ТЕОФІЛ. Він!
ЛЕОПОЛЬД. Сам?
ТЕОФІЛ. Сам.
ЛЕОПОЛЬД. А ти?
ТЕОФІЛ. А я. я. я трохи....
ЛЕОПОЛЬД. Вирішив знайти вихід?
ТЕОФІЛ. Точно! Саме так! Бо злякався!
ЛЕОПОЛЬД (пестить ТЕОФІЛА по голові). Дурненький! Злякався. А тепер.
ТЕОФІЛ. Що?
ЛЕОПОЛЬД. Нічого. Нічого, нічого.
ТЕОФІЛ. Зовсім?
ЛЕОПОЛЬД. Хіба що трішечки.
ТЕОФІЛ. Що?
ЛЕОПОЛЬД. Трошечки. Але то не страшно. Не переживай так. У мене тільки маленьке прохання.
ТЕОФІЛ. Все, що завгодно!
ЛЕОПОЛЬД. Нічого особливого. Дріб'язок! (Дістає аркуш паперу.) Ти тут напиши документик.
ТЕОФІЛ. Який?
ЛЕОПОЛЬД. Буквально пару слів. Ну, що ти довіряєш мені керування своїм кафе.
ТЕОФІЛ. Довіряю?
ЛЕОПОЛЬД (різко відходить від ТЕОФІЛА). Значить, не довіряєш?
ТЕОФІЛ. Ну. довіряю. але кафе. я ж тут.
ЛЕОПОЛЬД. Ну це недовго. Так. Зараз (дістає блокнот, читає). Що тут у нас? Ось. "Прийом у себе продавців сливового варення, зберігання контрабанди, незаконні розмови про сливове варення!" Ось так! А ще забув читання нелегальної книги рецептів виготовлення варення. Думаєш, не знаю, що ти там почитував? Так що в сукупності тобі світить років тридцять в'язниці. В кращому випадку. А ці тридцять років хтось же повинен опікуватись цим кафе. От я тобі щиро і хочу допомогти. А ти ще сумніваєшся в чомусь!
ТЕОФІЛ. Але! Але тридцять років!
ЛЕОПОЛЬД. Ну, можеш за це не дякувати. Якщо б я до тебе не ставився з симпатією — отримав би ти серйозне покарання. А так — якісь тридцять років! Менше меншого. Можеш не дякувати.
ТЕОФІЛ Дякую, звичайно. Але... Тридцять років!.. Я ж...
ЛЕОПОЛЬД. Давай швидше пиши папір! Чим швидше ці тридцять років почнуться — тим швидше вони закінчаться. Є сенс поспішити. Сідай, підписуй і підемо.
ТЕОФІЛ. Куди?
ЛЕОПОЛЬД. Як це куди? До нової комфортабельної в'язниці, за яку всі мешканці нашої країни щиро дякують мудрому королю Бернарду Першому! І трохи дякують його скромному слузі Леопольду. Себто мені.
КОРНЕЛЬ. Як ви сказали?
ЛЕОПОЛЬД. Сказав, що ми всі вдячні за нову комфортабельну в'язницю великому і могутньому королю Бернарду Першому! Ось, до речі. Зараз (риється в кишенях). О! Знайшов! Ось! Це фото нашого великого короля в день відкриття в'язниці. Яке обличчя! Ви тільки подивіться! А яка доброта в погляді! Чекайте! У мене десь ще є фото! Там, де король відкриває нову фабрику шибениць! Новеньку. За останнім словом техніки оснащену! Росте країна! Розвивається. І все завдяки великому королю Бернарду Першому!
КОРНЕЛЬ. А дайте-но мені фото поближче подивитись.
ЛЕОПОЛЬД (простягає фото). Тільки обережно. Не порвіть.
КОРНЕЛЬ. Так. так. Значить, це правда!
ЛЕОПОЛЬД. Звичайно, правда. Весь світ у захваті спостерігає за діяннями нашого великого короля!
КОРНЕЛЬ. Великий, кажете?
ЛЕОПОЛЬД. Звичайно.
КОРНЕЛЬ. А не підкажете, ким був великий король раніше?
ЛЕОПОЛЬД. Коли раніше?
КОРНЕЛЬ. До того, як став королем?
ТЕОФІЛ. До того, як він став королем, він був майбутнім королем.
ЛЕОПОЛЬД. Правильно!
КОРНЕЛЬ. Де?
ЛЕОПОЛЬД. Що де?
КОРНЕЛЬ. Де він був майбутнім королем?
ТЕОФІЛ. В підручнику історії написано, що він був далеко.
КОРНЕЛЬ. Далеко від чого?
ТЕОФІЛ. Від нашої країни.
КОРНЕЛЬ. А близько до чого?
ЛЕОПОЛЬД. Близько до свого славного майбутнього!
КОРНЕЛЬ. Добре! Зараз я покажу, до чого він був ближче. Чекайте (риється в кишенях, дістає якесь фото, простягає ЛЕОПОЛЬДУ). Впізнаєте?
ТЕОФІЛ. О! Це ж.
ЛЕОПОЛЬД. Великий король! Яка велич у погляді!
КОРНЕЛЬ. Король, кажете? А хто з ним поруч?
ЛЕОПОЛЬД. Це. це. не знаю. не можу впізнати.
КОРНЕЛЬ. Не переживайте так. Поруч — це моя бабця Софі.
ТЕОФІЛ. Ваша бабця?
КОРНЕЛЬ. А тепер читаємо напис за їхньою спиною. На вивісці. Що там написано?
ЛЕОПОЛЬД. Там. Там написано. "Сімейна фабрика сливового варення Софі і Бер.Бар.Бур." Не можу прочитати. Очі. Робота. Не можу.
КОРНЕЛЬ. А я сам. Там написано: " Сімейна фабрика сливового варення Софі і Бернарда".
ЛЕОПОЛЬД. Якого Бернарда?
КОРНЕЛЬ.