А Бернард?
ОСКАР. А Бернард залишиться в історії.
ІРІС. Ти хочеш його?...
ОСКАР. Кровожерлива у мене мамочка. Не хочу, звичайно. І не буду я Бернарда вбивати. А ось тихенько спровадити до села в компанію до батька та діда — допоможу.
ІРІС. Не знаю. Може, ти і правий. Але.
ОСКАР. Але вирішувати потрібно тут і зараз. Є лише одна проблема. Що нам із цією сестрою Корнеля робити? Стратити, звичайно, можемо, але тоді Корнель точно не захоче на тобі одружуватись.
ІРІС. І ти хочеш?...
ОСКАР. І я хочу провести суд так, щоб усі залишились задоволеними.
ІРІС. А все ж таки розумний у мене син! Весь у маму!
ОСКАР. О! А я тобі про що торочу?! Розумний і хитрий! Значить, ти згодна?
ІРІС. Ну... згодна... звичайно... що ж робити? Згодна...
ОСКАР (до всіх). Маленькі сімейні непорозуміння узгоджено, і тепер я можу запросити всіх причетних взяти участь у судовому процесі під мої головуванням.
ТЕОФІЛ. Всіх? А я, значить, можу вважати себе вільним?
ОСКАР. Вважати — можеш. Але в суд піти доведеться. Бо тут, наскільки я зрозумів, причетні всі.
ЛЕОПОЛЬД (до ТЕОФІЛА). Ти що, не зрозумів? Сказано всі — значить всі!
КАРТИНА 5
Королівський палац. В залі на узвищенні в кріслі сидить ОСКАР. Поруч із ним, але трохи нижче ІРІС. На лавці праворуч сидить КОРНЕЛЬ. На лавці ліворуч сидить ТЕОФІЛ. Всі чекають. За якусь мить відчиняються двері і зазирає ЛЕОПОЛЬД.
ЛЕОПОЛЬД. Можна заводити?
ОСКАР. А чому б і ні. Раніше почнемо — раніше закінчимо. Правда, мамочко?
ІРІС. Ну. звичайно. давайте починати.
ОСКАР (до КОРНЕЛЯ). А деяких я попрошу тримати себе в руках, якщо звичайно вони не хочуть, щоб їх тримав у руках хтось інший. Результат, звичайно, буде однаковий, але приємність процесу різна. Зрозуміло?
КОРНЕЛЬ. Зрозуміло!..
ОСКАР. Отже, починаємо суд!
Леопольд заводить до зали УНУ. Молоду вродливу дівчину з веселими очима. Леопольд садить УНУ на лавку перед кріслом ОСКАРА, а сам прилаштовується поруч із Теофілом.
ОСКАР. Так, так. І що ми тут маємо?...
ІРІС (пошепки). Оскаре!
ОСКАР. Вибачайте... Отже, ім'ям великого королівства, величного короля та надвеликих пращурів розпочинаємо суд! Пане секретар, оголосіть суду, у чому підозрюється ця особа.
ЛЕОПОЛЬД виходить на центр зали.
ЛЕОПОЛЬД. Ця особа звинувачується в цинічній спробі підірвати здоров'я наших громадян шляхом абсолютно незаконного та вельми зухвалого пригощання громадян нашої держави жахливою отрутою, що носить назву сливове варення!
ТЕОФІЛ. Жах!
УНА не витримує і починає тихенько сміятись.
ЛЕОПОЛЬД. Тиша в залі! Сміх — це прояв неповаги до суду!
УНА. А сльози?
ЛЕОПОЛЬД. А сльози — необхідна і, я б сказав, обов'язкова частина суду.
УНА. А сльози від сміху?
ЛЕОПОЛЬД. А. а. ну, не знаю. і взагалі. підсудний не має права задавати питання!
УНА. Якось усе у вас дивно. (Раптом помічає КОРНЕЛЯ). Привіт! Корнелю! А мене тут судять. Ще й сміятись забороняють. А вони ж такі кумедні. Варення отрутою називають. Ні, ну звичайно, інколи буває таке варення, що інакше як отрутою його не назвеш. Але ж варення нашої бабці — це найкраще і найсмачніше варення на світі!
КОРНЕЛЬ. Уна! Я тебе просив сидіти вдома?
УНА. І що з того? А чого це ти повинен усюди подорожувати, а я повинна вдома сидіти? Це несправедливо. Я теж хочу продавати сливове варення по всьому світу. Це ж так цікаво!
ЛЕОПОЛЬД. Всі чули? Всі? Щойно підозрювана сама зізналась у своїх підступних намірах!
ТЕОФІЛ. Я чув!
КОРНЕЛЬ. Стули пельку! Які ще підступні наміри?
ЛЕОПОЛЬД. Як це які? Наміри продавати сливове варення по всьому світу. Ну на весь світ нам, звичайно, наплювати. Може воно б і непогано було б, щоб ви потруїли деякі країни! У мене навіть є списочок таких країн. Та зараз не про це.. .Зараз про загрозу нашій країні. Ми не дозволимо! Ми не допустимо! Ми станемо на заваді!
ІРІС. Перед тим, як ви станете на заваді, ви сядете на місце! І всі сядуть і замовкнуть! Що за шарварок? Оскаре, бери суд у свої руки! Ти ж у нас зараз головний.
Всі повертають голови до ОСКАРА і лише зараз помічають, що він, не відриваючись, дивиться на УНУ. Велика пауза.
ІРІС. Оскаре! Починай суд!
ОСКАР. Що?.. А?... Починати?.. Добре. Добре. Ім'ям великого королівства. здається, я вже це казав. коротше — розпочинаємо суд. Шановна підсудна. я надзвичайно радий. себто. як це. ну, коротше кажучи, я. Ми добре подумали і вирішили, що ви абсолютно не винуваті. Ми відпускаємо вас. і запрошуємо на прогулянку в парк. Себто. я хотів сказати, що ми відпускаємо, а запрошую лише я. Прийдете?
ІРІС. Оскаре?! Що ти верзеш?
ОСКАР. Мамо, мамочко, ти подивись на неї — хіба вона може бути винуватою? (Тихо до ІРІС.) Як ти думаєш — вона погодиться на прогулянку?
ІРІС (теж тихо). Припини! Що з тобою?
ОСКАР. Зі мною? Сам не знаю. Так думаєш, вона не захоче прогулятися зі мною? (Голосно.) Так ви згодні прийти до парку? Я пригощу вас найсмачнішим морозивом у нашому королівстві.
УНА. А чому б і ні?! Прийду. Тільки.
ІРІС (вскакує на ноги). У зв'язку з поганим самопочуттям судді суд оголошує перерву. Звинувачена залишається під вартою, а Оскар іде за мамою.
ОСКАР. Для чого?
ІРІС. Нам є про що поговорити!
ЛЕОПОЛЬД. А кат?
ТЕОФІЛ. А я?
КОРНЕЛЬ. А рішення?
ІРІС. Всім залишатися на місцях! Оскаре, за мною!
ІРІС за руку витягає ОСКАРА в двері.
КАРТИНА 6
Маленька кімната поруч із залою. ОСКАР і ІРІС.
ІРІС. Так! Випий води, прийди до тями і поясни, що це було!
ОСКАР. Не хочу я води! Я вина хочу! А було це миттєве кохання! О! Я тільки зараз зрозумів! Ми ж можемо зіграти не одне, а два весілля! Разом!
ІРІС. Які ще два весілля?
ОСКАР. Ну твоє з Корнелем і моє з Уною!... Уна!... Чуєш, яке лагідне ім'я? А яка усмішка?
ІРІС. Усмішка? Буде тобі усмішка! Вся країна буде сміятися над тобою. Теж мені грізний державний діяч знайшовся. Розтанув від жіночого личка! А що Бернард скаже?..
ОСКАР. А байдуже, що він скаже! Головне, що скаже вона. Як ти думаєш — що мені краще одягнути на побачення?
ІРІС. Так! Усе серйозніше, ніж я думала. Візьми себе в руки! Ти зараз суддя, а не закоханий хлопчисько. І ти повинен винести вирок.
ОСКАР. Вирок? Мамо, а якщо їй не сподобається морозиво? Може, краще повести її до парку атракціонів?
ІРІС. І це мій син? Ганчірка! Прийди до тями!
ОСКАР. А чого це ти кричиш? Ти ж сама повинна радіти.
ІРІС. Чому я повинна радіти?
ОСКАР. По перше, щастю свого сина, а по друге, своєму майбутньому весіллю. А для цього весілля якраз і потрібно виправдати Уну. Чи ти думаєш, що Корнель погодиться на одруження, якщо ми стратимо його сестру?
ІРІС. Ну... тут... у цьому ти, звичайно, правий. Але це не привід розпускатися. До того ж не все так просто.
ОСКАР. А що тут складного? Підпишемо вирок суду, звільнимо Уну і будемо готуватися до весіль.
ІРІС. Все це добре. Але ти про одну річ забув.
ОСКАР. Про яку?
ІРІС. Про закон. А за законом випустити і виправдати Уну ми можемо тільки, якщо вона публічно покається та відречеться. І Корнель зробить те ж саме. Інакше ніяк. Закон все ж таки.
ОСКАР. Так ходімо швидше до зали! Теж мені проблему знайшла! Швиденько покаються, а потім до морозива!... Чи може, краще до парку атракціонів...
ІРІС. Швидше, кажеш? Хотілося б вірити. Подивимось. Ну, ходімо. Спробуємо.
КАРТИНА 7
Зала суду. Входять ОСКАР і ІРІС.
ІРІС. Суд подумав і прийняв рішення!
ЛЕОПОЛЬД. А?..
ІРІС. А хто має щось проти — матиме можливість відвідати робоче місце нашого шановного ката в якості клієнта. Зрозуміло?
ЛЕОПОЛЬД. Звичайно! Я тільки хотів сказати. Хотів сказати, а чому всі не аплодують успішному завершенню судової справи?
ІРІС. Давайте без офіційностей і пафосу. Отже, суд вирішив, що наш суд настільки розумний і гуманний, що просто не може не дати можливість виправити помилку тим, хто її зробив (до Оскара). Правильно?
ОСКАР. Так! Звичайно.
ІРІС. Тому ми милуємо підсудну і не будемо висувати звинувачення проти її брата. Але за умови, що ці двоє публічно покаються і публічно відмовляться та ще й публічно засудять.
КОРНЕЛЬ. І що ж ми повинні засудити?
ІРІС. Як це що? Сливове варення, звичайно! А що ж іще? Підпишете документ, що ви просто не знали всіх наслідків споживання цього жахливого продукту, що ми відкрили вам очі, і тепер ви присягаєтесь ніколи більше навіть не торкатись цього гидотного варення. Ну там ще будуть слова подяки нашому королю за те, що він у своїй мудрості відкрив вам очі. Давайте швиденько підписуйте і починайте дякувати мудрому суду!
КОРНЕЛЬ. Ви це серйозно?
ЛЕОПОЛЬД. Що за питання? Підписуйте та дякуйте!
УНА. А якщо не підпишемо?
ЛЕОПОЛЬД. А якщо не підпишете — цьому зрадіє наш кат. Бо інакше ви залишите його без гонорару, а у нього ж сім'я, коханки.
КОРНЕЛЬ. Уна! А ти будеш це підписувати?
ОСКАР. Звичайно, буде! На нас уже чекає морозиво!
УНА. Я.я. не знаю. Дивно все це. Чому це ми повинні в чомусь каятись?.. Хіба ми щось погане зробили?..
КОРНЕЛЬ. Ми? Погане? Ні, звичайно. Тільки ж вони так не вважають.
УНА. Ну і нехай собі! Хай живуть, як собі знають. Ну, не хочуть вони нашого варення — що тут зробиш? Підемо собі геть.
ОСКАР. Як це підемо? А морозиво?
КОРНЕЛЬ. Можна було б звичайно і підписати. Тільки.
ЛЕОПОЛЬД. Що за неповага до суду?
КОРНЕЛЬ. А за що вас, власне, поважати? Ну, я ще можу зрозуміти Бернарда. Ну не любив він сливове варення. Замучила його бабця за стільки років, примушуючи варити це варення. Я навіть можу пробачити йому, що він втік сюди. Зрештою — це його справа. Особиста. Але ви? Ви! Ви вірите в усі ці нісенітниці! Для чого? Бо вам потрібно бодай у щось вірити? Так вірте в те, що варення зцілює від усіх хвороб. Це теж, звичайно, неправда. Але за цю неправду нікого не поведуть до ката. Ні! Ви вірите лише в те, що весь світ злий. Ви шукаєте зло всюди, де тільки можна. Якби не випадок — Уна була б уже мертва. Заради чого? Заради фантазій Бернарда? Ви ж усі прекрасно розумієте, що все це брехня. Але приємна для вас. Безпечна. Бо завжди безпечно боятися придуманої небезпеки. Ви хотіли, щоб я покаявся? Якщо я про щось і жалію — так про те, що не можу вас змінити. Я всього-навсього простий продавець варення. Я не герой.