Його теж вбили вороги?
ОСКАР. Ага! Саме вбили. Разом із першим дідом. Тепер ці два покійники в одному селі живуть. Тільки батько бджолами займається. Я, власне, звідки про діда та курей знаю? Їздив нещодавно до батька. В гості.
ІРІС. Ти бачився з ним?
ОСКАР. Звичайно. А що ти так перелякалась? Тут же у нас всі свої. А в підручниках нехай пишуть, що він героїчно загинув. Мені то що?
КОРНЕЛЬ. А чого ж це вони тікали?
ОСКАР. Мабуть, свободи захотіли. Та то їхня справа. У нас тут інша проблема вимальовується. Виходить, тепер потенційних претендентів на трон уже двоє.
ІРІС. Двоє?
ОСКАР. Звичайно! Я і Корнель. Який — не який, а родич короля. Отже за всіма законами має право на трон. А якщо врахувати, що я і близько до посади короля підходити не збираюсь — виходить, претендент у нас один.
КОРНЕЛЬ. А що, дід помирати зібрався?
ОСКАР. Та де там! Здоровий, наче бик. Але всяке може статись. Тут тонка політика!
ІРІС. Оскаре, невже ти можеш бодай у думках припустити, що хтось зможе підняти руку на життя людини, яка, наче сонце, освітила життя нашої країни?
ОСКАР. Ага! Так освітила, що в багатьох стався сонячний удар.
ТЕОФІЛ і ЛЕОПОЛЬД РАЗОМ (дуже голосно). Хай славиться мудрий і величний король Бернард Перший!
ОСКАР. Та не кричіть ви! Я ж кажу — тонка політика.
ІРІС. Досить розмов про речі, в яких ти нічого не розумієш!
ОСКАР. Досить — то досить. Тільки мамочко, ти зваж, що якщо колись сонце Бернарда погасне — ти, мамочко, ризикуєш опинитись у затінку.
ІРІС. Це ти про що?
ОСКАР. Про свою любу мамочку. Лише про неї.
ЛЕОПОЛЬД (тихо). Я дуже і дуже вибачаюсь. Тут така справа...
ІРІС. А у тебе що?
ЛЕОПОЛЬД. У мене суд. За двадцять хвилин.
ТЕОФІЛ. Суд?
ОСКАР. Суд?! Тебе нарешті будуть судити?
ЛЕОПОЛЬД. Не мене. І чому нарешті?
ОСКАР. Нарешті — бо в нашій славній країні рано чи пізно кожен ризикує опинитись на лаві підсудних. Навіть я. А що ти такого наробив? Погано подумав про Бернарда?
ЛЕОПОЛЬД. Як ви могли таке подумати?! Я ж кажу — не у мене суд. Себто — у мене. Але у мене це не суд, а робота.
ОСКАР. Так і я про це. Для більшості наших співгромадян суд — це і робота, і життя, і майбутнє.
ЛЕОПОЛЬД. Я в тому сенсі, що суд зі мною, а не наді мною. Я ж секретар Вищого Королівського суду. А за двадцять хвилин почнеться одне вельми важливе судове засідання.
КОРНЕЛЬ. Важливе для кого?
ЛЕОПОЛЬД. Ну. для всіх. мабуть.
ОСКАР. Не думаю, що для всіх. В усякому разі у підсудного, мабуть, є справи важливіші за суд.
ЛЕОПОЛЬД. Є, звичайно! Шкодити нашій державі! І, до речі, це не підсудний, а підсудна. Що робить її злочин ще жахливішим.
ТЕОФІЛ. І в чому ж полягає цей жахливий злочин?
ОСКАР. Дійсно. Мені теж цікаво. Розкажіть. Не соромтесь. Чи це державна таємниця?
ЛЕОПОЛЬД. Чому ж таємниця? Немає тут жодної таємниці!
ІРІС. Ну, ви на себе не беріть забагато. Не вам визначати, є чи немає таємниці в державних справах.
ЛЕОПОЛЬД. Перепрошую. Винуватий. Розказати не можу — бо це державна таємниця!
ІРІС. А хто вас уповноважив визначати, що це державна таємниця? Політика короля Бернарда — це максимальна відкритість. У нас немає таємниць від співгромадян!
КОРНЕЛЬ. Зовсім?
ІРІС. А от зовсім чи ні — це і є державна таємниця.
ЛЕОПОЛЬД. Так мені можна розказати?
ІРІС. Ну... добре... Розказуйте. Мені самій цікаво.
ЛЕОПОЛЬД. Там справа у варенні.
КОРНЕЛЬ. Сливовому?
ЛЕОПОЛЬД. Звичайно! Піймали ми іноземну шпигунку. Намагалась підірвати обороноздатність нашої країни та здоров'я наших громадян шляхом цинічної спроби продажу сливового варення широким верствам населення. І, що робить її злочин ще жахливішим, почала з нашого майбутнього!
КОРНЕЛЬ. Це ж як?
ЛЕОПОЛЬД. Дуже просто і цинічно. Пригощала варенням наше майбутнє — себто наших дітей.
ТЕОФІЛ. Який жах!
ОСКАР. І як діти?
ЛЕОПОЛЬД. Отримали важку моральну травму! От за все це її сьогодні і стратять.
КОРНЕЛЬ. Як це стратять? Ще ж суду не було! Може, її виправдають! Що за маячня — прирікати людину на смерть за пригощання варенням та ще й проголошувати вирок до суду?!
ЛЕОПОЛЬД. У нас справедлива країна! І суд справедливий! Не те, що там у деяких інших державах! Тому ми справедливо стратимо, а потім проведемо суд.
ТЕОФІЛ. Слава найсправедливішим судам нашої найсправедливі— шої країни!
ОСКАР. Та не кричить ви так!
КОРНЕЛЬ. Це ж як? Що за абсурд? До того ж ви казали, що запізнюєтесь саме на суд, а не на страту.
ЛЕОПОЛЬД. Ох уже ці іноземці! Нічого про наш геніальний державний устрій не знають! За нашими законами в суді над державними злочинцями повинен брати участь член королівської родини. Король Бернард сьогодні на полюванні. А зволікати зі стратою ми не можемо. У нашого ката дуже щільний графік роботи. Тому я поїду до суду, переконаюсь, що король не повернувся з полювання. У зв'язку з цим мені видадуть дозвіл на страту, а вже коли у короля буде час — проведемо суд. Зрозуміло?
КОРНЕЛЬ. Ні! Ви ж про живу людину говорите!
ЛЕОПОЛЬД. А кат — не жива людина? Що ж, по вашому, він не отримає гонорар за страту тільки тому, що суд перенесли? Це бюрократизм! А з бюрократизмом наш король веде жорстоку та нещадну боротьбу! У ката, між іншим, троє дітей, дружина і дві коханки. По-вашому вони повинні голодувати через бюрократичні формальності?
КОРНЕЛЬ. Себто заради коханок ката ви готові вбити живу людину?!
ЛЕОПОЛЬД, Ви не бачили цих коханок! Заради них я б і сам... ну в сенсі... Себто. Не людину вбити, а зловмисника! Який хотів отруїти та знищити весь наш народ.
ТЕОФІЛ. Жах!
КОРНЕЛЬ. Чекайте! Я якось не зразу второпав. Ви кажете, що вона пригощала сливовим варенням?
ЛЕОПОЛЬД. Так. Найкращим. себто — найгіршим сливовим варенням.
КОРНЕЛЬ. А як її звуть?
ЛЕОПОЛЬД. Як?... Зараз. Зараз.
ІРІС. Знову щось із пам'яттю?
ЛЕОПОЛЬД. Ні! З пам'яттю все гаразд! Згадав! Уна! Уна її звуть!
КОРНЕЛЬ. Чорт забирай! Я ж просив її вдома сидіти! Вирішила показати, яка вона доросла!
ІРІС. Щось я не зрозуміла. Звідки ви знаєте цю злочинну особу?
КОРНЕЛЬ. Ця злочинна особа — зовсім не злочинна особа, а моя сестра!
ЛЕОПОЛЬД. Ви переконані?
КОРНЕЛЬ. Якщо Уна зі сливовим варенням, яка ще й любить пригощати дітей — це точно вона.
ОСКАР. Супер! Який поворот сюжету! Виходить, що сьогодні повинні страти онуку Бернарда!
КОРНЕЛЬ. Стратити! Уну?! Та я за неї кого хочеш уб'ю! Тільки спробуйте її торкнутись! Хочете суду? Буде вам суд! Де там ваш Бернард? На полюванні? Зараз ми йому полювання попсуємо!
ЛЕОПОЛЬД. Псувати полювання королю? Це злочин ще гірший, ніж розповсюдження сливового варення! А за такі розмови, як ваші, я просто змушений вас арештувати!
ІРІС. А це вже цікаво. Пане Леопольде, якщо цей добродій — брат злодійки — він теж має відношення до сливового варення. Так?
ЛЕОПОЛЬД. Ну... звичайно...
ІРІС. Звідси питання конкретно до вас. Чому його досі не заарештували? І, між іншим, питання до Теофіла. Чому ви переховуєте в себе злочинця?
ТЕОФІЛ. Я. я не знав. я. це все Леопольд.
ЛЕОПОЛЬД. Дозвольте пояснити. Як каже великий король Бернард — не варто поспішати їсти суп, доки він занадто гарячий. Ми тут із Тео— філом вирішили не поспішати, а розкрити всю мережу злочинців.
ІРІС. Розкрили?
ЛЕОПОЛЬД. Так! І тепер можемо заарештувати весь суп. себто, цього добродія — бо маємо всі докази і всі підстави для суду та страти. Чи до страти та суду. Що, зрештою, в нашій вільній країні практично одне і те ж саме.
ОСКАР. Помиляєтесь! Глибоко помиляєтесь!
ІРІС. Оскаре! Ти знову?
ОСКАР. А я тут до чого? Я просто іноді читаю закони. А в них чітко сказано, що суд після страти може застосовуватись до всіх.
ЛЕОПОЛЬД. А я що казав?!
ОСКАР. .. .до всіх, окрім королівських родичів.
ІРІС. Там справді так написано?
ЛЕОПОЛЬД. Ну. начебто.. Але ж які це королівські родичі? Не родичі! І не королівські! Самозванці!
ОСКАР. А от якраз із цим суд і розбереться. Бо в законах ще написано, що за відсутності короля суд може провести найближчий королівський родич чоловічої статі, якщо він цього забажає. Найближчий родич — я. Стать у мене чоловіча. І я бажаю.
ІРІС. Не бажаєш!
ОСКАР. Якраз бажаю!
ІРІС. А я, як мати, краще знаю — бажаєш ти чи ні!
ОСКАР. Що значить, не бажаю? Дуже бажаю! Така прикольна історія, а я ризикую не взяти в ній участь. Ні! Я не згоден!
КОРНЕЛЬ. Прикольна історія? Ви тут зовсім із глузду з'їхали?! Хапаєте невинних людей, хочете їх стратити і для вас це лише "прикольна історія"?!
ОСКАР (тихо до Корнеля). Заспокойся! Хочеш порятувати сестру — краще мовчи. (Голосно.) Ну? Я готовий йти до суду!
ІРІС. Нікуди ти не підеш!
ОСКАР. Це ж чому?
ІРІС. Бо я так сказала!
ОСКАР. Мамуню, можна тебе на хвильку? (Відводить ІРІС убік, говорить тихо.) Тут така справа. Я ж не жартував.
ІРИС. Ти про що?
ОСКАР. Про твої життєві перспективи. А разом із ними і мої.
ІРІС. Припини загадками говорити!
ОСКАР. Та які там загадки?! Немає загадок! Є лише гарний шанс для тебе.
ІРІС. Шанс?
ОСКАР. Мамуню, давай не сваритись. Подумай сама. Поміркуй. Поки Бернард живий та при владі, у нас наче все гаразд. Так?
ІРІС. Звичайно.
ОСКАР. А зникне він кудись, і що?
ІРІС. А чого це він повинен кудись зникнути?
ОСКАР. Ну, не знаю. Тато з дідом зникли ж. Себто не зникли, а втекли. Мабуть не така вже солодка доля бути королем у нашій країні.
ІРІС. І що з того?
ОСКАР. А те, що, якщо Бернард теж захоче вирощувати якихось гусей у селі чи якщо хтось вирішить, що він занадто забарився на цьому світі і йому потрібно допомогти перейти до іншого світу — ти ризикуєш перестати бути дочкою короля. А хто там до влади прийде — ще невідомо.
ІРІС. Ну. може ти і правий. Але до чого тут усе це?
ОСКАР. Ти не розумієш? Все надзвичайно просто. Ти у нас ще жінка ого-го! До того ж, за офіційною версією удовиця. Так?
ІРІС. Начебто.
ОСКАР. А тут ми маємо королівського родича. Хлопець гарний та стрункий. Хіба ні?
ІРІС. Ну.
ОСКАР. Гарний, гарний. Бачу, як ти на нього заглядаєшся.
ІРІС. Оскаре!
ОСКАР. А що такого? Нормальна жіноча реакція. Отже ти у нас удовиця. Він хлопець, судячи з усього непоганий. Отже є можливість скоро погуляти на весіллі.
ІРІС. Чиєму весіллі?
ОСКАР. Твоєму, звичайно! І цього Корнеля.
ІРІС. Що за маячня?!
ОСКАР. Не маячня, а єдино можливий план. Якщо він стає твоїм чоловіком — ти маєш усі законні підстави стати королевою, а не вічною принцесою.
ІРІС.