Крім хліба, позабирали всі запаси: сухарі, картоплю, буряк, сало... Боже, як я давно не їв сала! Соління, фруктова сушка, боби з рукавичок і ті повитрушували! Покарання за "куркульський саботаж" хлібозаготівель! Чорти б вас позабирали...
Дід Яків витирає засохлу кров на скроні.
ДІД ЯКІВ. Та немає у нас нічого! Минулого року всі, від малого до старого, розкривали на полях мишачі нори… Сто двадцять гектарів паші лопатами перерили... Ти думаєш, що з тих шістнадцяти центнерів зерна нам хоч щось попало? Чорта лисого! Косіор видає наказ – негайно припинити довіз товарів в кооперативну і державну торгівлю, заборонити колгоспну торгівлю, припинити кредитування і провести дотермінове стягнення кредитів... Людина не може не їсти, Колька... Якщо у людини відібрати все, вона може взятися за вила...
СУСЛОВ. Що?! (Повертає голову до вартового). Ти чув? Ти чув, що цей мерзотник сказав?! (Той киває головою). Про вила згадав? Погрожуєш радянській владі?! Будуть тобі вила, контра!
Суслов встає з-за столу. В цей час до кімнати заходить Свєтлов. Він добряче на підпитку.
СВЄТЛОВ. Ето і єсть тот вор?
Свєтлов обходить навкруг діда Якова, підходить до мішків з качанами.
СВЄТЛОВ. Опять ти, Юрчєнко, прінялся за старое? Тєбя же в прошлом году на полє с ножніцамі поймалі, насколько я помню… Колоски рєзал... Тогда ти по старості штрафом отдєлался… Тєпєрь вот мєшкамі тащішь?
ДІД ЯКІВ. То пусті качани, товаришу начальник…
СВЄТЛОВ (скаженіючи). Я тєбє не товаріщ, гніда!
Свєтлов б'є діда Якова в обличчя, той падає на підлогу, непритомніє.
СВЄТЛОВ. Товаріщ… (До вартового). Кабанов, позові Міхайловну. Что-то я проголодался…
Червоноармієць Кабанов йде геть.
СВЄТЛОВ. Товаріщ… (Заточується). Ти смотрі… а Земля на самом дєлє вєртітся! Прав бил товаріщ Галілєй! (До Суслова). Нє хотєл нікому говоріть, но у мєня сєгодня дєнь рождєния… Сорок пять стукнуло… (Пауза). А радості почєму-то совсєм нєт…
Свєтлов сідає на лавку.
СУСЛОВ. Поздравляю, товаріщ комбат! От всєго сєрдца…
До біблотеки заходить Тамара Михайлівна – кухар батальйону НКВС.
ТАМАРА. Викликали, товаришу Свєтлов?
Тамара, побачивши діда Якова, котрий лежить на підлозі, обережно обходить його.
СВЄТЛОВ. Собері нам что-лібо на стол, Тамара. Как-нікак дєнь рождєнія сєгодня у мєня…
ТАМАРА (радісно). Та звичайно! Я миттю!
Тамара швидко залишає бібліотеку. Свєтлов бере зі столу графин з водою, підходить до діда Якова і хлюпає на нього водою.
СВЄТЛОВ. Подохнєт чєго доброго… Впрочєм, і пулю на нєго жалко...
Дід Яків поволі приходить до тями, підповзає до своїх мішків і сідає, притулившись до них спиною.
ДІД ЯКІВ (в бік). Попався би ти мені на очі років тридцять тому, коли я ще в кузні працював…
СВЄТЛОВ (замахується кулаком, але опускає руку). Ладно, дєд... Живі... до утра… Я тєбя іначе накажу…
До кімнати швидко заходять червоноармієць Кабанов з кошиком у руках, за ним – Тамара.
Суслов збирає на одному столі папери і перекладає їх на стіл Марії.
Тамара швидко виймає з кошика сулію з самогоном і ставить на звільнений стіл, далі розставляє тарілки з їжею, склянки, виделки.
СВЄТЛОВ. Спасібо, Тамара...
ТАМАРА. Гуляйте на здоров'я. Коли що, то я поряд... У сільраді...
Тамара залишає бібліотеку.
Свєтлов наливає у склянку самогон і підходить до діда Якова.
СВЄТЛОВ. На, пєй… дєд… За моьо здоровьє… (Дід Яків відвертається). Понімаю… Тогда просто випєй… нє за моьо здоровьє… может, нє прідьотся больше…
Свєтлов ставить склянку на підлогу поряд з дідом Яковом, повертається до столу, сідає.
СВЄТЛОВ. Давай, Суслов, налівай… Душа горіт…
Свєтлов і Суслов випивають, закушують.
Дід Яків деякий час спостерігає за ними, потім все ж тягнеться тремтячою рукою за склянкою і залпом випиває.
СВЄТЛОВ (озирається на діда Якова). Ну вот! А ти говорішь… Хорошо пошла?
Миттєво захмелілий дід Яків мовчки подивився на Свєтлова і зробив спробу піднятися на ноги, але ноги не тримають і він знову сідає на підлогу.
СВЄТЛОВ. Нєбось, закусіть хочєшь? А, дєд?
ДІД ЯКІВ. Хочу…
СВЄТЛОВ. Бєз проблєм, дєд… Хоть ти і расхітітєль соціалістічєской собственності, і контра пєрвостатєйная, но у мєня тоже єсть сєрдце.
Свєтлов бере зі столу шматок хліба і, хитаючись, йде до діда Якова. Підійшовши, починає поволі кришити хліб просто на підлогу.
СВЄТЛОВ. Цип-цип-цип… поклюй, дєдуля, хлєбушка… Хлєбушек вкусний… свежий… Цип-цип-цип… Я сєгодня добрий і справєдлівий… Нєужелі нє хочєтся хлєбушка?
Дід Яків плаче від сорому і образи. Потім все-таки нахиляється вперед і починає тремтячою рукою збирати крихти хліба і заштовхувати їх до рота. Свєтлов тішиться зі своєї ідеї і потроху відступає назад, продовжуючи розкидати на підлогу крихти хліба.
СВЄТЛОВ. Цип-цип-цип… Давай, дєд! Ползі… жрі народний хлєб… Ублюдок... Кулацкоє отродьє...
Дід Яків, голосно плачучи, все ж падає на груди і повзе за крихтами, не в силі зупинитися.
Свєтлов задкує майже до дверей.
СВЄТЛОВ. Ну что, закусіл, кулацкая морда? Наєлся?
Свєтлов кидає на підлогу залишки хліба, дід Яків зопалу хапає шкуринку, Свєтлов зі всього розмаху наступає чоботом на руку діда Якова, чути тріск поламаних кісток.
Дід Яків дико кричить, Свєтлов починає несамовито бити діда Якова.
До кімнати заходить Марія.
МАРІЯ. Що тут таке?
Марія кидається боронити Діда Якова.
МАРІЯ. Ти ж його вб'єш! Геть озвірів! (Свєтлов відштовхує Марію).
СВЄТЛОВ. Заодно с контрой? Под трібунал захотєла? Слишала, что товаріщ Хатаєвіч давєеча сказал? Нікакой жалості к расхітітєлям соціалістіческой собствєнності і саботажнікам! Ні-ка-кой! За мной стоіт партія! І мнє плєвать, что кому-то нє нравятся моі мєтоди! (Заточується).
Суслов зіскакує з лави і підтримує командира.
СУСЛОВ. Аркадій Йосифовіч, успокойтєсь… Пойдьомтє за стол…
СВЄТЛОВ. А ти мєня нє успокаівай, Суслов… По глазам віжу, что тєбє тоже не нравітся… Всєм нє нравітся… А мнє нравітся?!
МАРІЯ. Та ти ж п'яний… За начальством ще пилюка не вляглася… Цікаво, щоб на це твій товариш Хатаєвич сказав…
СВЄТЛОВ. Не твойо собачьє дєло, Марія Станіславовна! Нє твоьо собачьє дєло! Я прі ісполненіі! (Повертає голову до дверей). Ей, красноармєєц Кабанов! Ілі кто там?! Охрана!
До кімнати вбігає Кабанов.
СВЄТЛОВ. Убері ето дєрьмо. (Показує рукою на діда Якова). Запрі єго в амбарє на ночь. Піть нє давать! Сапогі снять! Виполняй!
Кабанов хапає діда Якова попід руки і витягає його з кімнати.
МАРІЯ. Звичайно не моє… (З презирством). Ви ж тут хазяї… (До Суслова). А ти, Коля, знаєш, що від сьогодні твого села вже немає? Круки з усього району злетілися людські кістки докльовувати… Вчора останню людину до ями притягли…
СВЄТЛОВ (насторожено). Так, так… І откуда у нас еті данние? Інтєрєсно… Может, у мєня здєсь, под боком шпіонскоє кубло окопалось? Кто дал тєбє право распространять заведомо лживую інформацию?
МАРІЯ (спокійно). Та яка ж вона лживая, товаришу Свєтлов! Три місяці облоги і справа зроблена. Шістсот дворів, майже дві з половиною тисячі людей… Просто так… за наказом товариша Хатаєвича… як корова язиком злизала...
Марія підходить до Свєтлова.
МАРІЯ (неголосно). Якщо я кубло, то ти в цьому кублі залюбки спиш, паскудо… Чула, як ти тут перед своїм начальством сповідувався… Сім'я, кажеш, у тебе є? А мені ти що казав? Про любов тут цвірінькав…
Свєтлов виривається з рук зніченого Суслова.
СВЄТЛОВ. Совсєм с ума сошла! Прі посторонніх… (До Суслова). Чєго вилупілся? Брякнєшь кому – прістрєлю как собаку! Понял? Налівай лучше! Дєнь рождєнія у мєня! І пошло оно всьо к чортовой матєрі!
МАРІЯ. Бач, як тобі поталанило! В такий день свій день народження святкуєш…
СВЄТЛОВ. Что такоє: поталанило?
СУСЛОВ. Повєзло, товаріщ командір…
СВЄТЛОВ. А-а-а-а-а… Конєчно, повєзло. Повєзло, что роділся, что вирос настоящім чєловєком, повєзло, что партія доверіла мнє такой ответственний участок работи… Да, я счастлівий чєловєк, Марія Станіславовна! Счастлівий!
Свєтлов бере склянку і п'є.
СВЄТЛОВ. А какой сєгодня дєнь?
СУСЛОВ. Воскрєсєньє, товаріщ командір.
СВЄТЛОВ. Ето я знаю… І что такого особєнного в етом воскрєсєніі?
МАРІЯ. Сьогодні Паска, товаришу Свєтлов… День Воскресіння Христового… Чули про таке свято?
СВЄТЛОВ. Что?! (Голосно сміється). Какая же ти тьомная, Марія! Бога нєт! Ето протіворечіт марксістско-лєнінскому ученію! Ми всєму міру давно доказалі ето! Нікакого бога нєт і нікогда нє било! Там (Показує в стелю пальцем). нічєго нєт.
МАРІЯ. А Бог не там, товаришу Свєтлов… Бог ось тут. (Прикладає руку до грудей). Там, де серце… Втім, у комуністів замість серця пламєнний мотор...
В сусідній кімнаті чути шерхіт, Марія та Свєтлов повертають голови, а Суслов дістає з кобури наган і рішуче йде до кімнати.
Чути шум, слабий жіночий зойк і через секунду Суслов витягує з іншої кімнати перелякану, погано вдягнену дівчину – Оксану.
СУСЛОВ (повертає її обличчям до себе, придивившись на світлі до дівчини). Оксана?! Чорт забирай! Що ти робиш в підсобці?! І взагалі, мені казали, що ти померла…
СВЄТЛОВ (вже добре п'яний). Шпіонка!
СУСЛОВ. Да какая она шпіонка, товаріщ комбат! По сосєдству жилі. Єй і годков-то всєго нічего... Шестнадцать, навєрноє… А то і того мєньше.
Оксана злякано притуляє руки до грудей і починає плакати.
СВЄТЛОВ (не вгамовується). Как ти сюда попала? Фамілія! Із какого сєла! Отвєчай, живо!
СУСЛОВ. Так я же вам сказал – із моєго сєла, товаріщ командір...
СВЄТЛОВ. Я же нє у тебя спрашиваю, товаріщ комвзвода! (До Оксани). Подойді сюда!
Оксана робить кілька кроків до Свєтлова.
СВЄТЛОВ. Повторяю… Фамілія, імя! Почєму тайно находішься в служебном помєщєніі...
ОКСАНА (крізь сльози). Оксана Марченко… з Калинівки… Всі на нашому кутку повмирали, а дядько Іван зарубав мою маму, щоб з'їсти і пообіцяв і мене зарубати, коли я комусь скажу.