Як надовго невідомо,
Ще залишилась не взята висота.
Поверталися додому,
Розійшлися по одному,
А тебе не відпускає пустота.
Вона рве твої думки,
Бо на відстані руки
Тремтять сльози і бетон,
Цвітуть квіти мінних зон,
Дихає війна.
Мамо, це не сон!
Не кажи мені "я знаю",
Мамо, ти не уявляєш,
Як удав не відпускає пустота.
Поки спокою не має
Кожен метр твого краю
І не взята кожна твоя висота.
Вона рве твої думки,
Бо на відстані руки
Тремтять сльози і бетон,
Цвітуть квіти мінних зон,
Дихає війна.
Мамо, це не сон!
По дорозі до вокзалу
Тебе дівчина чекала
І в обіймах рятувала сірий день.
Як надовго невідомо
Чи повернешся додому,
Чи залишишся у пам'яті лишень.
Вона рве твої думки,
Вона — пам'ять навпаки,
Вона — сльози і бетон,
Вона — квіти мінних зон.
Дихає війна,
Ні, мамо, це не сон!