Він прийшов у групу — і мовчок!
Оченята в нього повні сліз.
Він стоїть, в куток уткнувши ніс.
Ми хотіли втішити його,
Ми йому сказали: — Ти чого?
Нащо так стояти у кутку?
Краще з нами сядь на килимку!
Ми збудуєм дім, такий, як наш,
Для машин поставимо гараж.—
Не схотів і глянути Тарас:
Він стоїть і сердиться на нас.
Ми такі: сказали — і взялись!
Вже у нас і стінки підвелись.
П'ять шоферів їдуть і гудуть,
На машинах цеглу нам везуть.
Буде дім за декілька хвилин!
Потім ще збудуємо один.
...Скільки можна сердитись
на всіх?
Хлипнув ще Тарасик і затих,
Кулачком мерщій обтер сльозу.
Можна, я вам цегли привезу?