— Знайдена батарея точнісінько така, як сучасна. Два мідні циліндри із стальним сердечником.. Між собою циліндри спаяні при допомозі сплаву свинцю і олова в пропорції три до двох, як це робиться і зараз. І... дві тисячі літ тому. Тут є над чим задуматись.
— Звичайно, є... Справді, загадка, — механічно говорив начальник, а сам думав: "Ну як ти з ним будеш говорити про привласнення п'ятаків і гривеників, коли він такий грамотний, читає періодику, працює над собою... розширює свій кругозір?.."
— Як не думай, а кінці з кінцями не сходяться. — Смик дивився на начальника чистими очима дитини і симпатичне його обличчя в ту мить стало ще привабливішим. — Або ось ще факт. Теж потрясаюча загадка. В Каліфорнії геологи під закам'янілими черепашками знайшли... Що б ви думали? — Смик аж нахилився вперед, схвильовано, збуджено заторохтів: — Свічу запалювання, от що! Прямо аж не віриться! Фантастика якась!
— Дивно...
— Ні, ні, це ще не дивно, — гаряче заперечив водій. — А дивно ось що. Свіча покрита шаром закам'янілостей. Геологи підрахували: щоб покритися таким шаром закам'янілостей, свіча мусила пролежати у землі 500 тисяч літ! Ні більше, ні менше. От які загадки є на білому світі!
"Ти диви-и... А я про це і не читав, — вражено подумав начальник. — А він... шофер, а бач... все знає. Але як йому сказати, щоб видавав на маршруті білети? Оце справді загадка..."
А вголос мовив:
— Та-ак... Інтригуючі факти. Справді, у світі ще не перевелися загадки. Я радий, що ви... — морщачись, як від зубного болю, забарабанив начальник пальцями по столу, — що ви... ее... працюєте над собою, розширюєте свій кругозір. Похвально. Я вас викликав ось для чого...
— Слухаю, Вікторе Павловичу, — Смик підсунувся ближче із стільцем до столу і увесь перетворився на увагу, на готовність виконати будь-яке доручення начальника. — Завжди слухаю.
І дивився невинно і ясно.
— Я вас викликав, щоб сказати вам... щоб сказати вам... — начальник ще швидше забарабанив пальцями по столу. — Вірніше, щоб попрохати, чи не змогли б поділитися цими інтересними фактами перед водіями?.. Скажімо, провести бесіду на тему "У світі загадок".
А сам думав:
"Не те йому кажу, зовсім не те. Мораль йому треба прочитати, і добре прочитати".
— А чому ж, можу, — охоче згодився Смик. — У мене таких загадок назбиралося з півмішка. Хлопці слухатимуть, як казку.
І знову дивився невинно та мило.
— От і добре, — звівся начальник. — Бесіду "У світі загадок" проведете у понеділок. За годину до початку роботи. Більше я вас не затримую.
Смик зводиться і виходить. Начальник тяжко зітхає...
ЯК ТРЕБА ПИСАТИ РЕЗОЛЮЦІЇ
Із циклу "1000 дуже корисних порад"
"Резолюція подібна покійнику: її виносять і забувають".
Еміль Кроткий
Отже, як треба писати резолюції на різних там заявах, скаргах тощо?.. І писати не які-небудь формальні чи й навіть — не доведи господи! — бюрократичні відписки, а сердечні, теплі, заледве чи не поетичні рішення, сповнені бажання негайно ж допомогти, розібратися, дати справі належний хід.
А ось так.
Працюєте ви, приміром, начальником ЖЕК. І кладуть вам в один — не зовсім чудовий — день заяву одного з мешканців підзвітного вам будинку. Заява... Ну, звичайнісінька, можна б сказати, банальна заява, яких у шухлядах вашого двотумбового столу лежить не один десяток. Ось хоча б такого змісту:
Начальнику ЖЕК
тов. (ім'ярек)
від М.Н. Перепічки, котрий мешкає по вулиці Наріжній, буд. 5, кв. 14
Заява
2. 06. ц. р. у моїй квартирі прорвало трубу, і ванну з туалетною почало заливати водою. Після неодноразових дзвінків по телефону і персонального бігання в кількості 5 (п'ять) разів у ЖЕК, нарешті, 3. 06. ц. р. о п'ятій вечора з'явився тов. сантехнік (трохи ще тверезий), відключив подачу холодної води у мою квартиру і пішов, заявивши, що повернеться через дві години із "струментом". Звідтоді минуло не дві години, а 2 (два) тижні, впродовж яких ми з дружиною навперемінки (в рахунок наших чергових відпусток) сидимо вдома і виглядаємо тов. сантехніка.
Уже два тижні у нашій квартирі немає холодної води. Гаряча є, але у вигляді окропу, і я та моя дружина вже ходимо з обпеченими обличчями й руками (наслідки вранішнього умивання окропом!).
Незважаючи на мої три попередні заяви, які я відніс у контору ЖЕК, трубу мені так і не відремонтували. Я вчетверте прошу вас зважити на мій вопіющий крик і вжити негайних заходів щодо полагодження аварійної труби.
Підпис.
Дата"
І ось ви, нарешті, берете до рук "вопіющий крик" гр. Перепічки, берете, бо, врешті-решт, вам треба накласти на тім "крику" відповідну резолюцію.
Який-небудь бюрократ — та ще й зачерствілий!— написав би так:
"Сантехніку (ім'ярек)! Розгляньте найближчим часом питання можливості проведення ремонту дефектної труби у кв. гр. Перепічки в найближче півріччя".
І все.
Сухо, офіційно і... формально.
Себто відписка, бо невідомо, коли тов. сантехнік "найближчим часом розгляне питання можливості проведення ремонту" (та й чи взагалі розгляне?), і невідомо, коли наступить оте — "найближче півріччя".
Ясно, що гр. Перепічка, отримавши таку невиразну відписку, не заспокоїться, а почне калатати у всі дзвони, заважатиме вам і далі тихо та мирно керувати ввіреною вам конторою, а то ще й почне морочити голови вищестоячому (чи то пак, вищесидячому) начальству, що й зовсім недопустимо. Тому ви накладаєте резолюцію ось таку: "Скаргу гр. Перепічки нами перевірено. Найскрупульознішою перевіркою встановлено, що гр. Перепічка і справді проживає за вказаною адресою (вул. Наріжна, буд. 5, кв. 14). Додатковими перевірками було також встановлено, що гр. Перепічка працює там-то й там-то (вказати, де саме). Як повідомили нам на підприємстві, він — передовий виробничник, змінні завдання виконує тільки на 115% і продукцію дає лише відмінної якості. Крім того, він має ряд громадських навантажень, а саме: випускає стінгазету, бере участь у добровільному протипожежному товаристві, є членом Товариства Червоного Хреста, Товариства книголюбів, Товариства охорони природи і у всі вищеназвані товариства акуратно сплачує внески. По лінії місцевкому профспілки гр. Перепічка відповідає за культмасову роботу, він є добрим наставником молоді і до всього ще й один із кращих раціоналізаторів свого рідного підприємства. Вищеназваний гр. заочно навчається, підвищуючи таким чином свій культурний рівень. Та вчитися треба у таких людей, всім нам учитися!
Отже: гр. Перепічка цілком заслуговує на те, щоб у його квартирі була замінена аварійна труба. Зважаючи на вищесказане, тов. сантехнік (ім'ярек), розгляньте найближчим часом можливості проведення ремонту дефектної труби у кв. гр. Перепічки в найближче півріччя".
І все.
І ви можете бути спокійним: адже тепер ніхто не звинуватить вас у відфутболюванні скарги, адже резолюцію ви написали теплу, сердечну, високо оцінивши виробничу діяльність скаржника. Більше того, в своїй резолюції, зовсім не шаблонній, ви намалювали привабливий образ потерпілого як одного з кращих працівників свого підприємства.
Навіть сам гр. Перепічка, навіть вмиваючись ранком окропом, , буде тільки вдячний вам за такий не бюрократичний підхід до його "вопіющого крику", тобто заяви, за таку високу оцінку його скромної діяльності.
І навіть онукам своїм, і навіть правнукам буде він розказувати через багато-багато років про вашу найтеплішу і найоригінальнішу резолюцію.
Тепер ви зрозуміли, як треба писати справжні, не бюрократичні резолюції?
А як зрозуміли, то — дійте.
Себто пишіть у такому ж дусі!
ПРОГУЛЬНИК САВОЧКА
Савочка повернувся з обідньої перерви збуджений, сам не свій.
— Сидите?!! — закричав він, вбігаючи у відділ. — Кросвордики розгадуєте, а що сьогодні футбол, то й не відаєте!
— Та ну??? — працівники відділу посхоплювалися з-за своїх столів, ледь не поперекидавши їх. — Який футбол?.. Коли?..
— О третій дня. "Дніпро" — "Динамо" Київ.
— А не бре-бре?.. — знайшовся недовірливий.
— Та ви що... братці? — очі в Савочки зробилися круглими, на щоках виступили білі плями, і він згарячу перехрестився: — Ось!.. Клянусь!.. Іду я собі з обіду, аж раптом стенд, — Савочка передихнув і сапнув побільше повітря. — А на нім отакезними літерами: "ФУТБОЛ". Початок о третій дня. І сьогоднішнє число... Я коли прочитав, то аж похолов. Такий матч, а ми ледве не проґавили.
— А чому? — збуджено загаласували працівники. — Та тому, що реклама у нас нікудишня.
— Ще б пак! Такий матч і ніхто — ні бум-бум!..
— Але чому це о третій дня? — засумнівався хтось із спокійніших. — В будень матчі починаються о сьомій вечора.
— Не знаю, не знаю... — збуджено бігав Савочка поміж столами. — Але я своїми очима... ось цими, — показав він на свої очі, — читав: о третій дня.
— Від народу футбол скривають, от що!.. — почувся обурливий вигук.
— Ага, щоб людей з роботи не зривати.
— А зараз уже дві години!
— Жаль, такий матч, а я не зможу подивитися, — заквапився заввідділом. — О другій у головного інженера нарада.
І вибіг з кімнати.
— Мені — на об'єкт! — схопився його заступник і теж вибіг з кімнати.
— А мені... мені... — і Савочка, з поспіху так і не придумавши куди йому, притьмом вилетів у коридор.
Коли він, захеканий і змокрілий, без п'яти три примчав на стадіон, там була вже вся мужська половина управління. На чолі з начальником і головним інженером.
Але всі стояли, як на похоронах.
— Ага, ось він... г-голубчик, — і завідуючий відділом повернувся до начальника управління та головного інженера. — Офіційно вам заявляю: це все він, Савочка, спровокував!
Начальник супив руді кущуваті брови.
— Ну-с... тов. Савочка, як вас розуміти?
— Але ж я сам читав... на стенді, — Савочка відчув себе загнаним звіром, котрий потрапив у кільце. — О третій дня... сьогодні.
— О т-третій!.. — передражнив його головний інженер. — А ви краще подивіться на стадіон!
Савочка, як зацькований, глянув.
На воротах стадіона висіли пудові замки, а навколо — ні душі. Якщо не рахувати, звичайно, управлінців.
— Ну-с, так що будемо робити? — протягнув головний інженер і сердито сплюнув: — Хуліганство!
— З боку Савочки, — поспішно уточнив завідуючий відділом.