Наче й говорили, перемовлялися, а про що – хтозна. Проте в континуумі і не таке буває.
В місті панували стійкі сутінки: було не те, щоб дуже ясно, але й не так, щоб дуже темно. Джерело світла неозброєним оком не спостерігалося, а над головою в Едгара тяглася стеля із жовтуватими підпливами – певне, сусіди поверхом вище якось пішли, забувши закрити воду. Цілком звичайна для відповідальних квартиронаймачів історія.
Едгар зупинився на перехресті вулиць і закурив. Поки він стоїть, прихилившись до жовто-червоної будки міського телефону-автомата й випускає дим у напрямку непізнаного літаючого об'єкта, тобто пізнаного і нелітаючого, тобто вішалки, можна зауважити таке: неонова вивіска "Комбінат побутових послуг" засвітилася тремтливим синім світлом, причому букви "м" і "т" у слові "комбінат" та буква "л" у слові "послуг" не виявляли жодних ознак життя, а перше "о" у слові "побутових", навпаки, було життєрадісне до стану безперервної пульсації, начебто воно уявило себе певною мірою пульсаром, що, зрештою, ніхто нікому заборонити не може. Адже можна видавати себе за будь-що, аби лишень це не вадило навколишнім.
Флюгери на всіх будиночках враз, начебто за командою, повернулися на сто вісімдесят градусів, і це збіглося в часі з собачим гавканням на сходах. Слід наголосити: "збіглося в часі", а не повернулися через собаче гавкання, бо вищезгадане гавкання могло й не спричинитися до такої поведінки флюгерів.
На тлі шпалерного обрію у напрямку до кухні над містом пролетів літальний апарат у формі перевернутої догори дном тарілки. Але ми вже зверталися до цієї теми і намагатимемося надалі її не торкатися, хоча обіцяти нічого не будемо.
Едгар кинув недокурок в урну для сміття, глянув ліворуч, ступнув на бруківку, глянув праворуч і подавсь до будиночка з пульсаром у вигляді літери "о". Він не даремно дивився ліворуч і праворуч – над бруківкою з обох боків тяглися тролейбусні дроти і що кожні кілька десятків метрів стояли бетонні стовпи, призначені для кріплення вищезгаданих дротів. Хоча наявність дротів і стовпів ще не засвідчувала безперечну наявність тролейбусів.
За скляними дверима висіла табличка "зачинено", але двері були не замкнені, отож Едгар увійшов і опинивсь у звичайному, перегородженому бар'єром приймальному пункті служби побуту. Через бар'єр могли провадити дуель клієнти і обслуговуючий персонал.
На відвідувачів чекали обшарпані крісла і столик з трьома заяложеними журналами, а також перелік послуг у лакованій рамці під склом, косо розіп'ятий на гвіздку за два з половиною метри від покритої жовтим лінолеумом підлоги. За бар'єром стояв стіл із канцелярськими книгами і купою квитанцій, та кульковою ручкою, прив'язаною до гвіздочка в бар'єрі волосінню, що цілком згодилася б для полювання на кашалотів; на стіні висів календар Аерофлоту; в одному кутку стояла ще одна жовто-червона телефонна будка, а у другому– сейф, обклерний фотографіями кіноакторів, а поряд із сейфом – невеликий електрокамін на коліщатках. Прочинені двері вели в надра Комбінату побутових послуг.
Едгар поклав руки на бар'єр, потягнув волосінь, вивудив ручку й голосно постукав по сірому потрісканому пластику. Це скоро подіяло, бо за прочиненими дверима почулася легка хода, під стелею засвітилися лампи денного світла, і до приміщення зайшла Юдіф. Складалося враження, що вона нещодавно залишила рідну Ветулію й улаштувалася на роботу до Комбінату побутових послуг, бо на ній було те ж саме вбрання, в якому її зобразив Джорджоне, а жінки, як відомо, не довго носять одне й те ж убрання. Меч, котрим вона упокоїла Олоферна, напевне, залишивсь у підсобному приміщенні. Тут Юдіф устигла вже придбати червоні кімнатні капці з кокетливими пухнастими кульками.
– Читати вмієте? – нелюб'язно поцікавилась Юдіф, не дивлячись на Едгара й мимохіть підтверджуючи поширену думку про те, що там, де закінчується культура поведінки, починається культура обслуговування.
– Власне, я тільки... – почав Едгар, але Юдіфин палець невблаганно вказував на перелік послуг під стелею. Олоферну свого часу явно не поталанило.
Едгар мав досить добрий зір, щоб розібрати нижні рядки реєстру послуг, віддрукованого на машинці з поганющою стрічкою. "Прийом надій. Очищення душ. Охолодження сердець. Ремонт уяви. Розмова з Марсіянським Сфінксом".
Остання послуга його зацікавила. Він, чарівно усміхнувшись, повернувся до Юдіф.
– Хотілося б порозмовляти зі Сфінксом.
Юдіф чомусь зніяковіла, але, подивившись на Едгара, теж усміхнулася й легко провела рукою по брунатному волоссі. Контакт було налагоджено.
Вона швидко відсунула стілець, сіла до столу й бісерним почерком виписала квитанцію. Едгар милувався її рівненьким проділом, гладеньким чолом і ніжними округлими плечима.
– Взагалі у нас перерва, – співучим голосом мовила Юдіф, подаючи йому квитанцію. – Але ж не клієнт для нас, а ми для клієнта, адже так? Та й до відкриття залишилось якихось сім хвилин. Розпишіться, будь ласка.
Вона ласкаво усміхалася до Едгара, і йому залишалося тільки гадати, чи не внаслідок того, що вона пройшла відповідну підготовку для роботи в Комбінаті побутових послуг, чи... Едгарові хотілося саме другого "чи". Він розписався і вийняв гаманець, але Юдіф підняла руку.
– Ні-ні, оплата потім. А зараз, будьте ласкаві, почекайте кілька хвилин. Можете почитати журнали.
Вона ще раз чарівливо посміхнулася своєю незбагненною напівпосмішкою, що її так тонко зумів зобразити великий Джорджоне, і підвелася.
– Скажіть, ви давно з Ветулії? – не стримався Едгар.
Юдіф подивилася йому в очі.
– Бачите, любий Едгаре...
Авжеж, вона сказала саме так, і це було тим більш дивно, що ім'я в нього було, можливо, зовсім інше. А втім, хто поручиться, що її ім'я Юдіф?..
Отже, вона сказала:
– Бачите, любий Едгаре, як давно, так і недавно, це, погодьтеся, відносні поняття.
Вона ковзнула до дверей і додала, обернувшись і знов обдаровуючи Едгара своєю напіврадісною-напівсумною напівусмішкою:
– Можливо, ми поговоримо про це після вашого спілкування зі Сфінксом.
І зникла, залишивши Едгара по той бік бар'єра.
Вона, звичайно, мала рацію, бо недавно прибути з Ветулії, віддаленої від нас сотнями років, мабуть-таки, неможливо. Проте й давно влаштуватися на роботу до "Комбінату побутових послуг" вона теж не могла. В цьому випадку єдиним і абсолютно достатнім і неспростовним аргументом було її вбрання. Можна й далі поміркувати про зміст понять "давно" і "недавно" – ця тема досить плідна для роздумів, і поняття ці відіграють у континуумі неабияку роль. Але Едгар уже сів на краєчок обшарпаного крісла й узяв журнал.
Юдіф підійшла до бар'єра й відчинила дверцята.
– Прошу.
Едгар поклав журнал на столик і пройшов за бар'єр. Юдіф вказала на будку телефону-автомата.
– Заходьте, сідайте, знімайте трубку, чекайте сигналу. – Вона говорила як стюардеса перед початком польоту на борту повітряного лайнера. – Почувши сигнал, задавайте запитання і чекайте відповіді. Візьміть, будь ласка.
Юдіф простягла Едгарові гарно віддрукований проспект із кольоровою фотографією Марсіянського Сфінкса, зробленою з борта "Вікінга-1", і текстом російською, англійською та французькою мовами.
Едгар відчув легке розчарування. Він сподівався на ближче спілкування зі Сфінксом, хоча й знав, що зазначений у переліку послуг Сфінкс не давній знайомий з Єгипту, а Сфінкс Марсіянський. І все-таки... Мабуть, розчарування написане було у нього на обличчі, бо Юдіф усміхнулася напівусмішкою, ніби вибачаючись, опустила очі, ніби дивилася на голову безталанного воєначальника і тихо промовила:
– Вибачте, любий Едгаре. Наш комбінат тимчасово може запропонувати населенню лише обмежену послугу зі Сфінксом з огляду на те, що... На те, що... – Обличчя Юдіфі зашарілося. Їй було ніяково й прикро за свій комбінат. – Одне слово, Сфінкс відмовляється виконувати трудову угоду.
– А чому? – лагідно спитав Едгар. Спитав лагідно, бо ветулійська героїня заслуговувала на те, щоб до неї зверталися саме так.
Юдіф ледь стенула плечима.
– Розбираємося. Поки що він згоден лише на телефонні розмови. Звичайно, виникає велика кількість незручностей. Очікування відповіді. Відсутність безпосереднього спілкування. Клієнт нервується. Якби ви почитали книгу скарг!
Їй було соромно, вона гнівалася на Сфінкса. Цілком можливо, що й через преміальні.
– Дарма, – заспокійливо мовив Едгар. – Власне, ще десять хвилин тому я взагалі не розраховував ні на які розмови.
Він підбадьорливо усміхнувся до Юдіф, відкрив двері телефону-автомата і, повагавшись, додав:
– А втім, як на мене, то найкраща послуга вашого комбінату– це спілкування з вами.
Юдіф усміхнулася, показавши, що оцінила комплімент, і знову зникла.
А взагалі, вони забагато усміхалися одне одному. Майже весь час усміхалися. Усмішки пурхали по приміщенню "Комбінату побутових послуг", випурхували у вікна та злітали під стелю неосяжної вітальні. Важко сказати, наскільки щирі були Юдіфині усмішки, але Едгар усміхався від щирого серця, бо йому хотілося усміхатися, а ще – йому було приємно, що він перебуває у товаристві біблійної красуні. Зрештою, йому була приємна сама надана можливість спілкування.
Бо ж спілкування справді стало розкішшю. Що далі, то важко в життєвій метушні побачити одне одного, поговорити одне з одним, знайти одне одного. Звичні вже нарікання, що, проте, не стали від того менш справедливими.
Виявилося, що в будці, крім самого таксофона й гачка для підвішування ручного вантажа, було ще відкидне сидіння. Таксофон, звичайний, зі щілиною для вкидання двох копійок однією монетою або ж двох монет по одній копійці, було розміщено досить низько, щоб можна було розмовляти сидячи. Стіну будки прикрашав написаний білою фарбою трафарет – фірмовий знак у вигляді праски й ножиць та розміщених акуратним півколом великих літер "К", "П" і "У".
Едгар сів згідно з отриманим інструктажем, зняв трубку й приклав до вуха. У трубці щось шаруділо. За кілька секунд почулося коротке "ту-ту", й шарудіння стихло. Едгар і Марсіянський Сфінкс перебували на різних кінцях довжелезної, в мільйони кілометрів, осі, що пронизувала земну атмосферу, простяглася за орбіту Місяця, протикала комети й упиралася просто у вухо невдоволеного Марсіянського Сфінкса, що ігнорував трудову угоду.