ДЗИГА. Як же ти міг! Ти ж зіпсував усе чаклування!
ВЕРТЛИК. Я не міг інакше... Розумієш, (ностальгійно) я подумав, хто тоді буде плести павутину?
ДЗИГА. В якій ти ввесь час заплутуєшся...
ВЕРТЛИК. Хай навіть трішки заплутуюсь… То нічого. Він взагалі добрий, цей павучок, тільки мух не любить...
ДЗИГА (охолонув, підходить до Вертлика). Знаєш, якщо чесно, то я теж переживав, що павучок загинув, у мене ж теж є серце. Добре, що ти його не кинув. Тільки що ж нам робити з оцим дивом у пір'ї?
ВЕРТЛИК. Не в пір'ї, а з рогами.
ДЗИГА. Тим більше.
ВЕРТЛИК. Треба його якось розчаклувати. Може, є якийсь інший спосіб?
ДЗИГА (бере книжку, гортає, закриває). Ні, не буду я чаклувати...
ДЗИГА. Розумієш, я все казав, буцімто я видатний магістр чудернацьких справ... А насправді, я так мало знаю і нічого до пуття не вмію... Бачиш, що я наробив?
ВЕРТЛИК. Ти ж не винуватий, Дзиго… Це я наплутав... Може, спробуємо ще якийсь рецепт? Давай подивимось. (Гортає книжку).
ДЗИГА. Одного рецепту мало. Потрібен справжній чаклун. А який з мене чаклун? Так, невдаха, аматор... (Кидає книжку). Я більше не братиму до рук цієї книжки!
ВЕРТЛИК (піднімає книгу, витирає). Що ти так побиваєшся? Ну, перший раз не вийшло, то вдруге вийде...
ДЗИГА. Не буду. З такого чаклування більше лиха, ніж користі...
ВЕРТЛИК. Знаєш, що? Це я зіпсував твоє чаклування, мені й виправляти...
ДЗИГА (безнадійно). І що ж ти зробиш?
ВЕРТЛИК. Піду на пошуки Мумітроля! Буду по всьому лісу шукати, поки не знайду. А тоді я викличу його на герц!
ВЕРТЛИК. Не віриш? Так я тобі доведу! Е-ге-гей, Мумітролі! Де ви поховалися? Вилазьте! Вас кличе найлютіший і найсильніший бойовий гномик Вертлик!
Чимось озброюється ніби шаблею.
Бойова пісенька Вертлика
1. Вертлик — гномик войовничий.
У руках шаблюка.
Бойова сурма покличе,
Буде вам наука!
2. Начувайтеся, злі відьми,
Чаклуни сердиті.
Ох і будете ви бідні!
Будете ви биті.
3. Як застану Мумітроля
Я на злому вчинку,
То здолаю в чистім полі
В чеснім поєдинку.
Вертлик біжить до куліс.
ДЗИГА. Стривай, ти ж без мене пропадеш!
ВЕРТЛИК (вже біля виходу). Не хвилюйся за мене, куме! (Раптом з-за куліс чути зловісний сміх Мумітроля, Вертлик злякано зупиняється і повертається назад). Що це було?
ДЗИГА. Хтось сміявся.
ВЕРТЛИК. Ти знаєш, я самого Мумітроля анітрішки не боюсь, ну аніскілечки, анікрапельки, але от його чаклування…
ДЗИГА. Чекай, я, здається, знаю один вихід.
ВЕРТЛИК. Кажи, який?
ДЗИГА. Розумієш, можна розчаклувати зачаклованого, якщо є хтось, здатний прийняти чаклування на себе...
ВЕРТЛИК. Я здатний!
ДЗИГА. Та ні, я мав на увазі себе! Я буду мовчати!
ВЕРТЛИК. Мені все одно, що ти мав на увазі, але мовчати буду я!
(Ховрашок перебігає від одного до другого).
ДЗИГА. Ти ж не вмієш чаклувати, ще все попереплутуєш...
ВЕРТЛИК. Ти, до речі, теж а-ма-тор.
ДЗИГА. А перечакловувати вмію, і я тобі доведу...
ВЕРТЛИК. Стривай, може кинемо жереб? Підкинемо монетку?
ДЗИГА. Монетку? (Замислився). Ну гаразд. Коли ляже орел — то я, а коли з іншого боку – то ти. (Підкидають монетку, всі троє нахиляються над нею).
ДЗИГА. Орел! (Зрадів, а потім різко похнюпився).
ВЕРТЛИК. Дзиго, а, Дзиго, скажи що-небудь, будь-ласка.
ДЗИГА. (Трагічно). Навіщо?
ВЕРТЛИК. Я хочу послухати твій голос.
ДЗИГА. Прощавай, Вертлику. Поки я ще можу говорити, то скажу: ти був добрим товаришем...
ВЕРТЛИК. Який у тебе гарний голос, Дзиго. Я не залишу тебе ніколи...
Обнімаються, сумна мить прощання.
ДЗИГА. Карам-бу-рум-бум-бум, Дзиго, мовчи, а Ховрашик говори, (кружляє тричі) раз-два-три!
Чути грім, що символізує здійснення чаклування, всі злякано падають на землю. Потім пронизливе виття.
ВЕРТЛИК. Ой, що це таке, Дзиго? Нічого собі гуркіт! Невже це ми такого начаклували? Давай позатикаємо вуха... (Обидва затикають вуха, тоді з-за кущів та згори на сцену летять каштани, шишки чи щось подібне, деякі поцілюють у гномиків). Ой, чого ти б'єшся? (Дзига мотає головою "ні"). А, це не ти б'єшся? А хто тоді, ти? (Киває на Ховрашка, той киває головою "ні" і показує на кущі). А-а, то це Він? Ну, зараз я тобі покажу! Начувайся! (Вертлик кидає каштани назад, Дзига і Ховрашок теж по одному каштанчику, з-за сцени чути хрускіт та зойк). Будеш знати, як кидатися! (Помічає, що у Ховрашка зникли ріжки). Ой, Ховрашику, (Оглядає Ховрашка), а у тебе роги зникли!
ХОВРАШОК. (Обмацує собі голову). Справді, немає! Ой, здається, я себе чую!
ВЕРТЛИК. І я тебе чую! А ти, Дзиго? Як ти? Ти можеш говорити? Ні? (Дзига сумно киває головою "ні", Ховрашкові). От, подякуй пану Дзизі: це він врятував тебе від мовчання, а сам пожертвував своїм золотим голосом...
ХОВРАШОК.