Нові щодень лічить,
Гине слава… та й ту славу
Усяке калічить.
Не вернеться дідівщина…
Нехай не вертається –
За що ж з теї старовини
Святої згнущаться?
Гріх великий… Чи вже ж дарма
Славнії гетьмани
Умирали в лютих муках,
Закуті в кайдани?..
Чи вже ж дарма в нас мушкети,
Гармати гриміли?
Нащо ж всюди, де не глянеш,
Виросли могили?
Ще ж пісні не повмирали…
Чи то ж на забаву
В їх співають святу славу,
Козацькую славу?
Спи ж у льоху, в привитниці,
Велика руїно,
Спи, небого сердешная,
Мати Україно!
Поки зорють останнюю
Могилу у полі,
Поки й [пісня] забудеться
Про вольную (волю)…
Тяжко… Глянеш – люд як люде,
Ніби все радіє,
А придивишся… жаль, туга
Усю землю криє.