Ця книжка була люб'язно надана сином автора. Можна також завантажити повну книжку з усіма ілюстраціями в форматі PDF.
У нову збірку віршів Д. Й. Кубарича ввійшли поезії і пісні, написані в різні роки, та об’єднані спільною рисою – любов'ю до людей, України, до рідного автору опільського краю.
Також пропонуємо переглянути відеопрезентацію від автора, яку він зробив зробив презентацію книжки 31 січня 2023 року:
На крутих віражах історії
Україні
За рікою – сонячна долина,
Гори, доли і гаї й поля…
То моя знедолена Вкраїна,
Вистраждана доленька моя.
Недруги на неї зазіхали
І топтали орди з давнини.
А вона, знекровлена, вставала,
Хоч і додавалось сивини.
Всі її загарбати хотіли,
Розірвати на шматки дрібні.
Де ти, рідна земле, брала сили,
Щоби знов піднятись навесні?
Вір'ю, ще розквітне Україна,
Гори, доли, ріки і гаї…
Стану перед нею на коліна,
Поклонюсь низенько цій землі.
Юність наших батьків
Юність наших батьків, юність наших батьків…
Скільки ми вже про неї читали.
В її грудях вогонь непокори горів
І життя молоде вирувало.
Юність наших батьків, юність наших батьків…
Все у себе вона увібрала:
Дух козацький, відвагу Січових стрільців
Й мужність тих, що під Крутами впали.
Юність наших батьків, юність наших батьків…
Наше щастя і сила і розум.
Не зламали її ні в'язниці катів,
Ні гулаги й сибірські морози.
Тут, на свіжих вітрах, на вітрах нових днів
Синьо-жовтому стягу пашіти.
Юність наших батьків, юність наших батьків…
Ми готові це все повторити.
Я знаю...
Я знаю, що таке любов,
І ненависть я знаю.
Я знаю: в світі ллється кров,
Невинних убивають,
Й ночами плачуть матері,
Бо рік за роком лине,
А вбивці ходять по землі,
Стріляють в груди й спину.
І хто придумав і коли
Й навіщо це, скажіте,
Щоби блудили по землі
Осиротілі діти,
Щоб батько сина, батька син
А чи знаходили потім
На плитах на гранітних.
Коли ж настануть ті часи,
Коли так справді буде,
Що пісню мирної краси
Зачнуть всі хором люди?
Життя людини – ніби мить,
А це так мало дуже!
То чом нам вік свій не прожить
В любові й щасті, друже?
...Я знаю, що таке любов
І ненависть я знаю.
Коли у світі ллється кров –
Моя кров закипає.
Одумайтесь!
Я не для того в світ прийшов, щоб нидіти,
Я з повним правом в світ прийшов, щоб жити.
Все, що навколо твориться, розгледіти
І в той мільярдний хор свій голос влити.
Світ неможливо оновить гарматами
І зупинити сонячну артерію.
І не для того відкривали атоми,
Щоб хизуватись атомною ерою.
Від вибухів планета бідна корчиться,
А їй щодня наносять свіжі рани.
Тому у розпачі кричати хочеться:
Гей, схаменіться, споєні дурманом!
Одумайтеся, люди, що ви робите?
Одумайтесь, бо пізно потім буде!
Ви ж не машини, не бездушні роботи —
Одумайтесь, опам'ятайтесь, люди.
Земля мене навчила…
Земля мене навчила говорити
І, як кораблик, між людей пустила,
Подарувала серце, щоб любити,
Вділила трохи ніжності і сили.
І я в життя поринув з головою,
Все йшов та йшов по стежці невідомій
Туди, де небо хмуриться зимою,
А літом сонце ніжиться в соломі.
Я поспішав. Літа за мною бігли, –
Чи брід, чи ні – я всюди ліз у воду.
Оглянувся, а юність перестигла
Вже ледве кінці із кінцями зводить.
І стало страшно: де я, що там далі?
Чи бігти знов, чи може, зупинитись?
Бо за плечима літ уже немало,
Та дуже мало встиг я ще зробити.
Мене чекають ранки росянисті
І найрідніша батьківська хатина,
І тихий сад в вишневому намисті,
Село моє і вся моя родина.
... Земля мене навчила говорити,
Земля мене своїм назвала сином.
І я довіку буду їй служити
Правдиво, ніжно й вірно, як людина.
Хочу
Сонце котиться срібною динею
І кричать журавлями весни…
Знаю, в світі лише краплина я,
Що колись просто-напросто щезне.
Та не хочу я бути краплиною
І щезати як роси ранні.
Хочу бути завжди ЛЮДИНОЮ
У життєвому океані.
Дороги
Що ти скажеш мені, дорого,
І куди заведеш мене?
Будеш сипати зло під ноги
Чи зерно доброти рясне?
Не прошу я легкої долі
І троянд у морозну лють...
Та не хочу блукати в полі,
Де стежки в нікуди ведуть.
В заметілі чи ніч грозову
Я не зверну ніде з путі.
... Найдорожчі нам ті дороги,
Що нелегко пройти в житті.
Ріки
Ріки, ріки , скільки вас на світі!
Впоперек і вздовж планету ріжете:
То десь омиваєте граніти,
То під сонцем на пісочку ніжитесь.
І ніхто вас не спита: куди ви
І чого кудись вам поспішати?
Хіба там ви не були б щасливими
Де джерела вам дають початок?
…Люди теж, як невгамовні ріки:
У життєве русло кожен входить.
З батьківської хати в світ великий
Нас життя розбурхане виводить.
Болить!
Народився я в сорок четвертому,
Тому можу лише уявляти,
Як із стогонами упертими
Край села захлинались гармати.
Як земля багряніла розвихрена
Й виривалась в підпалене небо,
Як бійці, на безсмертя приречені,
Викликали вогонь на себе.
А сьогодні, щоб біль розраяти
І заглянути в сни солдатські,
Матері йдуть синів оплакати
Край села на могили братські.
…На частини весь світ розібрати б нам,
Ну, а потім по-новому скласти,
Щоб планета, вся в мирному атомі
Забувала вже слово "солдати".
Ветерани
Ветерани, друзі ветерани,
Скільки вас лишилося в строю?
Вже давно зарубцювались рани,
Тільки сни спокою не дають.
Часто сняться фронтові дороги,
Попелища наших сіл і міст,
Те, як здобували перемогу,
Рятували від фашизму світ.
Скільки їх додому не вернуло,
Полягло в жорстокому бою…
Ветерани, друзі мої милі,
Скільки вас лишилося в строю.
Земле моя, красо моя
Зоряне Опілля
На вітрах і сонці заколисана
Розквітає знов моя земля.
Ніби чиясь повість недописана,
Пісня недоспівана моя.
Все мені всміхається і радує,
І чарує аж до забуття.
Зустрічі з тобою завжди прагну я, –
Ти – моя розрада і життя.
Вербами й калинами заквітчана,
Утопаєш в трелях солов'їв.
Ти — неначе та вродлива дівчина,
Що, як кажуть, вже на виданні.
Я ніяк тобою не натішуся,
Я п'янію від твоїх красот.
Зоряне Опілля, краю рідний мій,
Підіймайся до нових висот.
Сон
Прийшло моє дитинство в сні до мене –
І знов я біля батьківської хати.
Пустунки-вишні щось шепочуть клену
І кличе до сніданку тихо мати.
А батько на подвір'ї щось майструє –
Вже косовиця: він клепає коси.
Качки із двору до струмка мандрують,
Із трав і квітів п'ють сріблясті роси.
Знов сонце обіцяє день погожий
Корів до череди вже виганяють.
Село свої вирішує турботи:
На хліборобів поле вже чекає.
І легко мені якось, безтурботно,
Здається, що живу між солов'ями,
Що і мені злетіти в небо можна
І розливати пісню над садами.
...Прокинувся, дивлюсь – нема хатини,
І солов'їв й подвір'я теж немає.
І стало шкода, що до нас дитинство
Лиш в снах (і то не часто) повертає...
Пісні рідного краю
Ввійди в моє серце
Не болем, не скрутою,
Не жалом пекучим,
Не криком душі, –
Ввійди в моє серце
"Червоною рутою",
"Гуцулкою Ксенею"
Тихо вночі.
В дорогу беру я
З Карпат "Черемшину",
"Любисток" і "Ватру",
І "Милу мою"…
"А Черемош в'ється,
А Черемош плине"…
Я в кожній тій пісні
Свій край впізнаю.
Дві пісні
Бродить по перону ніжний звук гітари
І з-під пальців тиха пісня витіка
Про циганські очі – чорні очі-чари
І про погляд той, що серце випіка.
Гітарист – високий вайлуватий хлопець
Вихиляси в'яже й зиркає кругом.
Голосом плакучим він циганку просить
Підійти поближче й цілувать його.
Дехто посміхнувся, дехто озирнувся,
А у мене серце іншим запливло:
Піснею, як вранці йшли у бій повстанці,
Сльози материнські і в диму село…
Моя черемха
Простягла черемха віти
До мого вікна.
Одинока, гордовита,
Чом же ти сумна?
Жду я жду і не діждуся
Днів весни ясних.
Ось тому то я й журюся –
Важко жить без них.
Зве мене дівоча пісня
З хати в далину.
Та не можу залишити
Черемху сумну.
Навстіж я вікно відчиню,
Сяду за столом
І самітню черемшину
Зігрію теплом.
Не журись, черемхо мила,
Не сумуй одна
На пташиних сильних крилах
Вернеться весна.
Свої віти ти розправиш
Радісна, ясна.
Лиш прошу: не відвернися
Від мого вікна.
Намалюй мені щастя
Намалюй мені в пісні обельницьке небо
І ключі журавлів осінніх,
І тополі стрункі, і похилені верби,
і бездонність очей своїх синіх.
Намалюй мені щастя безкрає, безмежне
Й чисте-чисте, як роси ранні,
Й дзвінку осінь, що струшує листя з кленів,
Й найсвітліше моє кохання.
Намалюй мені, люба, у пісні стежину,
Що зводила нас вечорами…
Крізь життя пронесу я у серці своєму
Рідне небо з осінніми журавлями.
Світ живе турботами земними
Гуси летять
Чуєш? Гуси летять… Очі в небо звелись,
Де гелгочуть під сонцем крилаті.
Серце раптом частіше забилось в ту мить,
Відчува, до весни нам прощатись.
Чуєш? Гуси летять! І згадались ті дні:
Нам сім літ. Ми ідемо до школи.
Зошит, ручка, "Буквар" при мені –
Й линуть гуси у небі прозорім.
Все пройшло. Все минуло. Дитячі пісні
Я давно розучився співати.
Стану біля воріт у осінні ці дні:
Йдуть зі школи мої "гусенята".
Чуєш? Гуси летять. Так услід їм махни,
Хай весною назад повертають…
Скільки їх молодих, із міцними крильми,
Україну свою залишають!
В небі пісня бринить. Тихі звуки її
Переповнили серце журбою.
Чуєш? Гуси летять у далекі краї,
Я ж, мій краю, навіки з тобою.
Чуєш? Гуси летять!
Чуєш? Гуси летять…
Пам'ять
Світ живе турботами земними,
Тужить і сміється водночас.
Весни квітнуть і біліють зими
Й тихо плачуть вдови по ночах.
Тільки пам'ять, стиснута роками,
Знов і знов приходить в сни мої,
Й ті святкують Незалежність з нами,
Що не дочекалися її.
Подих їх в святковому салюті,
В наших думах, мріях і ділах.
Україна дивиться в майбутнє
З пам'яттю важкою на плечах.
Я – рятівник
Рятівник я, – розумієш, мамо?
Це тепер професія моя.
І обрав її я без вагання…
Наш підрозділ – як одна сім'я.
Вибачай, не став твій син юристом,
Вчителем, хірургом не буду,
Бо давно вже мріяв, що колись то
Я на службу в МНС піду.
Не сердись, матусенько, благаю
І прошу: не хмурся, золота,
Бо я тим живу, що повертаю
Радість – в кого лихо і біда.
Коли повінь все навколо зносить
Або ж пожира страшний вогонь,
Коли хтось про допомогу просить –
Спішимо без роздумів й вагань.
Бачила б оті дитячі очі,
Що тремтять в палаючім вікні.
Врятувати мушу їх доконче,
Щоб вони не снилися мені.
І коли ми, подолавши лихо,
Втомлено сідаєм на траву,
То шепчу тобі, матусю, тихо:
Я недаром на землі живу!
Вчора з побратимом ми прощались –
Він з вогню повитягав усіх.
Але, видно, сил уже не стало,
Сам він врятуватися не зміг.
А йому ішов лише двадцятий –
Золота пора, скажу я вам.
Залишилась донечка без тата
І дружина молода – вдова…
Тож коли вас десь біда спіткає –
"101" швиденько наберіть –
Й вам на допомогу поспішає
Служба порятунку в тую ж мить.
Примітка: вірш удостоєний першої премії на обласному конкурсі з нагоди Дня рятувальника у 2010р.
Мужність.