в туніках білих неначе бал
Нагрудять вправо
одгрончить чар
схитнуться вліво
лелійні лі
Плеснуть в долоні встремлять як лані
І знов одхлинуть і стануть враз
І знов потиху
заледве чуті
і знов поволі
як той ручай
На них із вікон веслує промінь
І вітер майний і синій день
Рояль обсипле
торкнеться стін
спаде на тепле
збутонить стан
І теж у танці на тротуарі
Голодна жінка сухотить хліб
І їй із вікон
гуслить рояль
Хоч би як віку
прожить жить