Поет український бунтар,
Увічнений в бронзі, граніті
І в серці народнім Кобзар.
Коли у степах України
Настане світанку пора,
Вдивляються очі поета
В широкі простори Дніпра.
І бачить поет Україну
Не ту, що колись оспівав,-
Встає перед ним Придніпров'я
В чудовому сяйві заграв.
В сліпучих огнях Дніпрельстану –
Муровані села в садах,
Ведуть трактори електричні
Плуги на безкраїх ланах.
І люди – не ті, що німими
З дітками на панщину йшли,
Не ті, що скорботу одвічну
В серцях до могили несли.
У праці оновленій щастя
Знайшов своє звільнений люд:
Іде на роботу з піснями,
Що славлять Вітчизну і труд.
І скоро Дніпро повноводний
Віддасть свої води живі
Просторам пустині, де землю
І трави сушив суховій.