Послав батько семирічного сина Мишка до сусіда, діда Федора:
— Піди, сину, попроси в діда лопату на півдня. Бо наша зламалась.
Прийшов Мишко до діда, каже:
— Дайте, діду, лопату, просили батько...
А дід своє діло робить, Мишка немовби й не чує, не бачить. Мов і немає нікого перед очима.
Мишко ще раз:
— Діду, дайте лопату, батько просили.
Дід знову мовчить. Вернувся Мишко додому й питається батька:
— Тату, що це сталося з дідом Федором?
Батько подивився уважно у вічі синові:
— А ти сказав дідові "Доброго дня"? Чи запитав його про здоров'я?
— Ні,— каже Мишко.
— Вертайся до дідуся, привітайся, запитай: "Як ваше здоров'я, дідусю?" Вибачся за свою нечемність.
Як дід пробачить... тоді попроси лопату.
Батько пояснив синові, як і що казати.
Мишко знову пішов до діда Федора. Сказав усе, як батько велів. Коли просив пробачення, трохи не заплакав: дідусь видався йому таким суворим.
Потім дідусь усміхнувся, погладив Мишка по голові, дав лопату й сказав:
— Піди до яблуні, що біля криниці, зірви собі яблуко. Вибирай, яке найкраще.