Сигнали для того й заснували, щоб на них реагували. Довелося негайно вжити вiдповiдних заходiв. За домовленiстю з китами я вiдкрив постiйно дiючу душову на три кабiни. Всi три кити фонтанують безвiдмовно i не потребують нi поточного, нi профiлактичного, анi капiтального ремонту...
17. "ЛЮДИНА ЗА БОРТОМ!"
"Дня божого, погожого.
Небо високе, море глибоке.
Черговий навiгатор — боцман Сiм.
Стерновий Хам, видно, давно збився з правильного курсу. Скiльки вже пливемо, а навiть острiвця не бачили. Та нехай Iафет розбереться...
Зранку вахта проходила спокiйно. Тiльки опiвднi сталася надзвичайна подiя.
— Людина за бортом! — гукнув я i щосили бабахнув у дзвiн гучного бою.
— Я не людина, а бог, — образився миршавенький дiдок, що плескався собi за бортом. — Бач, рятувати мене зiбрався! Сто гарпунiв тобi у печiнку!
— Ти — бог? — здивувався я.
— А так, морський бог Нерей!
— А що ти можеш, коли ти бог?
— Що я можу? — замислився вiн. — Ну, примiром, ходити по водi, яко по суху.
Вiн i справдi показав менi цей рiдкiсний i свосрiдний фокус. А потiм до нього пiдплив дельфiн, i старий Нерей всiвся на нього верхи, мов на морського коняку.
Аж тут прибув на мiй дзвiн адмiрал, i все почалося знову.
— Який ти в бога бог, сто кашалотiв тобi у пельку? — пiддав сумнiву заяву Нерея адмiрал Ной Бiблiйний. — Бог сидить на небi з янголами, а не полощеться у водi з жабами. Може, ти цар пуголовкiв, звiдки я знаю, щоглу тобi у пельку!
— Ах ти, сарделько порепана! — не на жарт розлютився морський дiдок. Це я — цар пуголовкiв? Ах ти, стара шкапо, брудний мiшок гною, кiстяк усохлий, сто гвинтiв тобi у печiнку!
— А ти!.. А ти!.. — загарячкував у полемiчному запалi й адмiрал. Роздутий пухир, бульбашка на водi, гнiздилище слимакiв — ось хто ти! Сто восьминогiв тобi в обiйми!
Це був наче стихiйний конкурс на звання лауреата солоного слова. I на суходолi до Потопу такi сутички по всiх крамницях траплялися. Ех, аж присмно згадати. Знасте, як весело бувало? Лаються у черзi двос, i самi не знають чого. Так i зараз вийшло.
Нерей явно переважав — лайка була з вигадкою.
А наш адмiрал хутко вичерпався в своух убогих фантазiях.
— Заховай пiд картуз свою лисину, блазню! — хрипко, але голосно кричав морський володар. — Прибережи уу для пекла! Там чорти з твосу пустопорожньоу коробочки бубон зроблять! Сто каракатиць тобi у кожну нiздрю!
— А ти... а ти... мокра курка — ось хто ти! — вже слабкувато боронився адмiрал.
А Нерей, вiдчуваючи його слабину, повiв переможний наступ:
— Слухай ти, недоумкуватий склеротику! Хочеш, я зараз покличу свого зятя бога Посейдона? Вiн як вилами-тризубом махоне — тут тобi й буря! Чи, може, покликати мого онука бога Тритона? Вiн як у раковину задудить — тут тобi й шквал! Та я й сам можу. Ось як дам зараз команду китам "Всi униз", пiдеш ти на дискусiю до тигрових акул! Плiснява ти галета, сухопутний шпак, корабельний пацюк, беззуба швабра, харч для крабiв, сто сдинорогiв тобi у печiнку!
Кити, видно, почули знайому команду i засовались. Днище затрiщало. Ковчег загрозливо захитався. Екiпаж i пасажири злякано завмерли. Адмiрал враз схаменувся.
— У мене наказ Всевишнього! — заголосив вiн. — Ось посвiдчення! Я сдиний у бога патрiарх, що врятувався!..
— рдиний ти у бога дурень! — обiрвав його розпачливi зойки Нерей. — А чи один ти отакий блаженний, це ще вилами мого зятя по водi писано. Сто холодних медуз на твою гарячу голову!
I пiд оплески присутнiх та плескiт хвиль Нерей грацiозно пiрнув пiд воду. На цьому несподiваний концерт солоного слова закiнчився. Цiкаво, на що натякав морський володар?"
18. НА ЩО НАТЯКАВ НЕРЕЙ
Боцман Сiм доповiв:
— На обрiу ковчег пiд незнайомим прапором!
— Покличу Констриктора, — лiниво пообiцяв адмiрал Ной Бiблiйний.
— Та уй-богу — ковчег! — присягався боцман. — Лише на чотири румби лiворуч вiд курсу. Хоч би поглянули...
I справдi, у вказаному боцманом квадратi рухалося якесь судно з химерним рангоутом.
Через пiвгодини доброго ходу вже можна було роздивитися окремi деталi. Новий ковчег був побудований у формi великоу, видовженоу, мов човен, скринi. Кришки уу зараз були вiдкинутi на борти. Певно, пiд час Потопу скриня була запакована наглухо.
З дивного зустрiчного судна визирали двi голови i чудернацький кiнь з крилами.
— Гей, на скринi! — гукнув адмiрал.
— Агов, на ковчезi! — весело озвався незнайомий навiгатор.
— Вiтаю вас!
— Привiт i вам!
— Звiдкiля це ви узялись?
— З околиць Олiмпа. А ви звiдки?
— З околиць раю!
— Ого!
— Отож!
— А куди прямусте?
— А бог його знас! А ви?
— Ха! А ми — протилежним курсом!
— Веселий ви чоловiк!
— А чого сумувати?
— Видно, нам виписували маршрути у рiзних вiдомствах.
— Ваша правда!
— Хто у вас верховода?
— Зевс. А у вас?
— Всевишнiй. А як вас величати?
— Девкалiон. Подорожую з дружиною Пуррою та конем Пегасом.
— А навiщо кiнь?
— Вiн знас шлях на гору поетiв Парнас. Каже, уу не затопило. А як вас звуть?
— Ной. На борту — дружина, сини, невiстки, онуки, звiрi...
— Ото було клопоту!..
— I не кажiть!
— Ну, бувайте! Попутного вам вiтерця!
— Щасливо i вам допливти!
Ковчег i скриня розiйшлися як у морi кораблi. А на обрiу вже бовванiла нова плавуча база.
За годину вiдбулася ще одна двостороння розмова :
— Гей, на ковчезi!
— Агов!
— Як вас величають?
— Адмiрал Ной. А вас?
— Шкiпер Утнапiштiм. А ви звiдки?
— З райського куточка!
— Ого!
— Отож! А ви?
— А ми з околиць Вавiлона. Хто у вас займасться питаннями Потопу?
— Всевишнiй. А у вас?
— Мардук.
— А я й не чув про такого!
— Я про вашого теж!
— Ну, бувайте!
— Попутного!
Так ось на що натякав старий Нерей. На небi, виявлясться, скупчилося доволеньки конкуруючих органiзацiй. Ну й дiла!..
А на обрiу вже бовванiла нова рятувальна посудина...
19. ОЙ НА ГОРI, НА ГОРI
— Земля! — гукнув черговий навiгатор капелан Iафет. — Хвала тобi, господи! Земля! Осанна, осанна, осанна!
Адмiрал Ной Бiблiйний вп'явся очима в тому напрямку, куди тицяв указуючим перстом Iафет. На обрiу, де купчилися легенькi бiлi хмарки, крiзь сизувату iмлу й справдi щось невиразно чорнiло, здiймаючись вище хмар.
— Справдi — земля! — аж здивувався адмiрал. — Сто галет тобi в нагороду! Цiла гора землi!
Опiвднi пробилися крiзь прибережне намисто рифiв i сiли на мiлину бiля самiсiнького берега. Багатомiсячна гойданка припинилася. Було дивно ходити по непорушнiй твердi, а не по хиткiй палубi.
Мореходiв зустрiчав схвильований натовп мiсцевих жителiв.
Це був сто п'ятдесят перший день нечуваноу навiгацiу без вiтрил.
Адмiрал дав останню команду:
— Свистати всiх нагору, сто пляшок кожному у пельку!
За хвилину почався урочистий парад врятованих. Схiдцями скакали коники i викидали коники, плазували плазуни, виробляли акробатичнi трюки мавпи, м'яко стрибали один через одного хижаки, котилися дикобрази та ужаки. Поважно сходили слони i носороги, зебри i зубри, страуси й жирафи, буйволи i кенгуру i т.д., i т.д., i т.д. (Повний список пасажирiв вмiщено у шеститомному довiднику Брема).
Екiпаж бiблiйних навiгаторiв зустрiла поважна делегацiя. Усiх новоприбулих запросили до святкового столу, виставленого просто неба. На бенкетi грав оркестр. Музиканти видзвонювали келихами, кубками, пляшками, тарiлками, глечиками i сулiями. Диригент вимахував довгим шампуром з шашликами. Це був непiдробний ансамбль пiснi i пляшки.
Вiд iменi присутнiх слово взяв тамада зустрiчi. Вiн схвильовано звернувся до бравого адмiрала:
— Гостем, дорогий, будеш! Другом, дорогий, будеш!
— А до кого ж ми допливли? — розчулено запитав адмiрал Ной Бiблiйний.
— Ви прибули до славноу гори Арарат в сонячнiй царинi виноробiв Урарту!
— Невже у вас не було Потопу?
— Ет! Хiба в горах почусш, що дiсться у свiтi? Ти розкажеш, дорогий!
— Ой, сумна буде моя оповiдка...
— А ти пий вино, дорогий, i все мине!
З словами щироу подяки виступив Iафет:
— Дорогi друзi! Ваш чудовий стiл зобов'язус, надихав i кличе! З серця линуть слова щироу подяки! Душа радiс! Ваш гостинний достаток мобiлiзув! Докладемо всiх зусиль! Знайдемо усi прихованi резерви! Всi, як один...
— Пий вино, дорогий, потiм добалакасш...
Старого Ноя швидко розiбрало. За годину вiн уже ледве ворушив язиком. Але вперто варнякав, намагаючись оповiсти свою гостропригодницьку бiографiю. Зрозумiло, виникали певнi мовнi труднощi. Тому немас нiчого дивного, що дiдуган затинався мало не на кожному словi.
Вiн оповiдав i лiз цiлувати тамаду:
— Дррруже!.. У-уя-уяви, дрруже!.. Це ж пррросто... дикий кошмаррр... дррруже!.. Д-д-давай попо-по-челомкасмося! Сам господь, дрруже, пiшов на мокррре дiло... Га? Жжжах!..
— Пий вино, дорогий, i все мине! — переконано радив мудрий тамада.
— Оте мок-ррре дiло й сп-п-ррравдi слiд замочити...
Коли адмiрала приволокли до намету, вiн вже й лика не в'язав.
— В'язать бом-бррром-брррам... на рррею! — задерикувато кричав вiн.
— Тату, дiд сильно набрався, — прибiг до Хама син. — Сiрника запалити страшно — вибухне! — доповiв Ханаан.
Сiм солодко хропiв пiд бенкетним столом. Iафет сидiв твердо. Вiн все бачив i все чув.
20. ОЙ У ПАТРIАРХА ТА ГОЛIВКА БОЛИТЬ
— Необхiдно рiшуче загострити, пiдняти на належну височiнь i поставити руба питання про виховання.
— Кого? — очманiло простогнав Ной. — Ой, голова моя, голiвонька бiдна...
— Молодоу змiни, — пояснив Iафет. — А то, примiром, вчора прибiгас до Хама його вкрай невихований синочок Ханаан i репетус: "Дiд, каже, так по-свинськи нализався, каже, що сiрника, каже, запалити страшно, бо дiд вибухне, каже, мов смердюча бочка зi спиртом..."
— Так i сказав? Ой, болить...
— Це ще не все! Каже, буцiм, ви одяг пропили i голим бiгали...
— Невже? — жахнувся Ной.
— Я ваш одяг принiс, — скромно повiдомив Iафет. — От я й питаю: де повага до старших?
— Ой, голiвонька потрiскус...
— I цьому можна було зарадити, якби не одна прикрiсть, — нiби вагаючись, тихо докинув Iафет.
— А що таке?
— Та сьогоднi з вiддiлу кадрiв прибiгли, щоб новi свiжi кадри на дегустацiю кинути...
— Ой-ой-ой!...
— I принесли вам кумасика, щоб пiдлiкувати вiд усiх хвороб...
— Ну, то де вiн — отой кумасик?
— Та Хам перехопив його...
— Що? Висмоктав моу лiки, мерзотник? Сто пробок йому у пельку!
— Не знаю, як вам i сказати...
— Та вже кажи до краю!
— Вилив Хам вашi лiки у море!..
— Ну й недолюдок!..