Не дуже частували на весiллi.
О л ь ш а н с ь к и й
Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!
Ще молода в коморi не була.
В о є в о д а
Дивись! Дурниць не здумай наробить.
Вже й так менi цю кашу заварили,
Що попече всi губи, мабуть, нам.
О л ь ш а н с ь к и й
Яка нудьга... Хоч би прийшов Кезгайло,
Подратували б дурня хоч цього...
II
Увiходить Кезгайло в киреї.
О л ь ш а н с ь к и й
А, ось i вiн. Ну, що? Як там, Кезгайле,
Ще кожум'яки в замок не iдуть?
К е з г а й л о
Ну й хвища надворi, нехай їй бiс!
Сiче, плює в обличчя, з нiг валить...
А темно, як в тюрмi... Коли ж i випить,
Як не в таку погоду, сто чортiв.
О л ь ш а н с ь к и й
Тепер в тюрмi не темно, мiй Кезгайле,
Бо Свiчка там.
Р и ц а р i
Ха-ха! I справдi Свiчка
Тепер в тюрмi! Недовго тiльки їй
Зосталося горiти, клятiй Свiчцi!
К е з г а й л о
Завчасно ви глузуєте, панове,
Дивiться краще, як би свiчка ця
Пожежi нам, бува, не наробила.
По всiх ярах глухе каламуття,
На Кожум'яки й носа хоч не суй,
Хвилюється Подольє, тiльки й жде
Найменшої, щоб спалахнути, iскри.
О л ь ш а н с ь к и й
Ха-ха! Кезгайла, мабуть, скрiзь пече —
Ще з тої ночi, як своїм чханням
Вiн Ольбрахтова джуру сполохнув.
Регiт. Кезгайло зривається i береться за меч.
Х т о с ь
Так i чкурнув, мов миша, крiзь вiкно.
Регiт.
К е з г а й л о
Я вас навчу, як з мене глузувати,
П'яницi безсоромнi!
Регiт.
В с i
Обiзвавсь!
В о є в о д а
Та ну тебе, Кезгайле, не смiши
Ти хоч людей. Тверезий!
К е з г а й л о
Так. Я п'ю, Але як п'ю, то тiльки...
О л ь ш а н с ь к и й
(закiнчує).
З перцем.
К е з г а й л о
Тьху!
(Сiдає й п'є).
Не хочу з дурнями...
Входить Козека.
К о зе к а
Вельможний пане!
Прийшов купець вiрменський, б'є чолом.
В о є в о д а
Купець вiрменський? А, це, мабуть, той,
В якого ми два вози одiбрали,
Що поламались з крамом на горi.
К о з е к а
Так, пане, вiн.
В о є в о д а
Ну, що ж, нехай увiйде.
Послухаєм, як вiн почне циганить
Та викупу нам всiм пропонувать.
Ко з е к а
То вже й принiс.
В о є в о д а
Ага! Поклич.
К о з е к а
(розчиняє дверi).
Iди!
Увiходить вiрменський купець iз слугою, що держить якийсь сувiй та пакунки. Одразу починає лементувати.
К у п е ц ь
Вельможний, найяснiший воєводо!
Нечуване нещастя! Два вози!
Великi два вози! З верхом обидва!
Камха 1 золототкана! Алтабас!
Мосульський шовк! Алмази! Перли! Ва!
Зламалися на цих горах жахливих.
То їх тепер у мене одняли.
При чому ж я? Мої хiба це гори?
То ж київськi.
1 Камха — коштовна китайська тканина.
В о є в о д а
Отож-то i воно,
Що київськi. А ти хiба не знав,
Як шахраїв цi гори стережуть?
Вози зламались? А навiщо ж їх
Ти накладав чотири на один?
Щоб не платити мита? То тепер
Не гнiвайся на київський закон:
Коли вози зламались от Почайни
До Золотої брами,— попрощайсь.
К у п е ц ь
Не можу ж я! Це все моє майно!
О, змилуйся, вельможний воєводо!
В о є в о д а
Такий закон.
К у п е ц ь
Я вiдкуплюсь.
Прийми Оцi дари. Найкращий оксамит!
Найкращий шлик 1, гаптований перлом.
(Подає Воєводi якусь шапку).
Камха олександрiйська. А оце
(подає Кезгайловi невеличкий пакуночок, загорнутий в парчу)
Нечувана, дорогоцiнна рiдкощ,
Якої навiть в Краковi нема.
1 Шлик — шапка.
Кезгайло починає розгортати безлiч обгорток: парчеву, шовковi рiзних кольорiв.
В о є в о д а
(в гнiвi кидає шапку й оксамит).
Чи ти здурiв! Та як ти смiв менi
Цей мотлох непристойний принести!
Лиш золотом єдиним можеш ти
Свої вози у мене вiдкупить.
Давай негайно тисячу дукатiв —
Або з очей одразу забирайсь.
К у п е ц ь
Великий боже! Тисячу дукатiв!
Та якби я продав усiх дiтей
I самого себе, то i тодi б
Я тисячi дукатiв не зiбрав!
О, змилуйся, вельможний пане!
Кезгайло нарештi розгорнув усi обгортки й дiстав кришталевий флакон.
К е з г а й л о
(в розпачi).
Перець!
Регiт.
Знов перець, та iще якийсь червоний!
(Чхає, накочується на купця).
Та як ти смiв... апчхи! Та як ти смiв!
К у п е ц ь
Та це ж iндiйський перець, що його
I королi не всi ще куштували!
К е з г а й л о
Та я тебе!
К у п е ц ь
Панове!
В о є в о д а
Зараз геть!
К у п е ц ь
Панове! Рицарi! Вельможнi кавалери!
Я маю дар! Я маю викуп! Ва!
Я зараз приведу вам трьох невiльниць,
Красунь розкiшних. Чарiвних дiвчат,
Яких немає навiть у султана.
А як танцюють. А якi цнотливi.
Як цукор! Як алмаз! Як абрикос!
Як мiсяць на чотирнадцятий день!
В о є в о д а
Гаразд! Веди. Побачим, що за мед.
Р и ц а р i
Це iнша рiч.
В о є в о д а
Та тiльки стережись
Яких мармиз пекельних привести.
К у п е ц ь
Як золото! Рахат-лукум! Халва!
Я за хвилину приведу їх. Ва!
Виходить.
В о є в о д а
То вип'ємо, панове, за красунь,
Що нам щаслива доля посилає,
Якби ще баб нам здихатись своїх —
Утнули би рицарську ми розвагу.
III
Увiходить Козелiус.
В о є в о д а
А, писарю! Ну що — яка погода?
К о з е л i у с
Злочинець тут, вельможний воєводо,
Його хотiв ти з князем допитать.
В о є в о д а
Гаразд — веди. У нас якраз є час
Мiж кубками — до тої насолоди,
Що нам купець вiрменський обiцяв.
Козелiус вiдчиняє дверi — вартовi вводять Свiчку. Хвилина мовчання.
В о є в о д а
Ну що, гаряча Свiчко, ще тебе
Сьогоднiшняя буря не задула?
С в i ч к а
Немає в свiтi бурi, щоб огонь
Могла задути вiчний та правдивий.
Задути можна свiчку, загасить
Пожежу навiть можна, навiть всi
Жаринки найдрiбнiшi затоптать,
Але живий огонь i в кремiнцi
Чекає лиш, щоб ми його збудили.
В о є в о д а
(здивований).
Ти добре кажеш. Свiчко, тiльки ти
Забув одне — не вiльно людям всiм
Святий огонь даремно викликать.
I проклят, хто, як ти, блюзнiрську руку
На заказний той кремiнь пiднесе.
(Пiдводиться).
Тут я один i князь i воєвода.
Я охоронець мирного вогню.
А ти хотiв роздуть його в пожежу
I мiсто все повстанням сколотить.
С в i ч к а
Не я почав. Чи не твої ж кати
Без сорому на мирне вдерлись свято —
Не кулаком, а правдою хотiв
Я перше наше право довести.
В о є в о д а
Не правдою почав ти, а злодiйством,
Не смiєш ти про правду тут казать.
Пан писарю, яка належить кара
Свавiльниковi й татю за крадiж?
К о з е л i у с
(перегортає папери).
Єдина кара "хоч i вперше вкрав,
Але понад полтину — то повiсить".
Судебник Казимира короля,
Артикул чотирнадцятий i далi...
(Гортає далi).
А Саксон 1 каже: "Хто свавiльну руку
На владу предержащу пiднесе
I заколот учинить, то злочинця
Четвертувать ".
1 Саксон (саксонське зерцало) — збiрник феодаль— ного нiмецького права, укладений близько 1230 р. В ньому вiдбито iнтереси феодалiв.
В о є в о д а
Доволi для тебе?
С в i ч к а
Я не боюсь нi смертi, нi тортур.
I все ж тобi не загасити свiтла,
Що з тьми вiкiв та через стiльки бур
Пронiс народ вiдважний i свобiдний.
К о з е л i у с
Ще кара є — в Саксонi — Singularis 2 —
"Хто грамоти державнi украде,
Катiвською рукою ослiпить".
2 Окремий випадок (лат.).
Свiчка мимоволi вiдхитнувся.
В о є в о д а
Ага, не до вподоби — затремтiв.
Що ж, мабуть, так i зробим — хто дививсь
На свiтло заказне, то вже не гiдний
На iнше щось поглянути.
С в i ч к а
(стогне).
Меласю.,.
Ольшанський пiдвiвся — злорадно.
О л ь ш а н с ь к и й
Так, так! Ти не побачиш вже її —
Нi тих очей, як зорi, променистих,
Нi свiжих уст, нi чарiвних тих перс,
I навiть слiз її ти не побачиш,
Коли вона заплаче.
С в i ч к а
(з мукою).
Замовчи!
В о є в о д а
Навiщо ж ти, безумцю ненажерний,
Свою любов на славу промiняв?
Нащо вона — та грамота тобi?
Верни її — i завтра ж будеш вiльний.
С в i ч к а
I справi край? Звiльниш мене, та й квит?
Погано ж ти рахуєш, воєводо,
Коли життя за грамоту даєш.
А хто ж менi поверне ту надiю,
Пошану ту, що я колись берiг
В моїй душi до того привiлею,
До слiв отих брехливих i гучних?
Адже ж йому ми вiрили, як сонцю,
Гадали ми, що хай лише до нас
Повернеться ця грамота князiвська,
Як раптом свiт засяє по хатах,
I зникнуть всi притуги i насильства,
I радiсне народиться життя.
I ось коли, коли б вона менi
Належала, ця грамота зрадлива,
То дурно б я тобi її шпурнув,
Ще й плюнув би на привiлей брехливий
I викупу за нього не схотiв!
Та не менi — а цiлому народу
Належить ця примара золота,
Що за її боровся, як за правду,
Пригнобленням i потом заплатив.
То не тобi ж її у нас купити,
Хоч би життя за неї обiцяв!
О л ь ш а н с ь к и й
Зухвалий кмет! На шибеницю зараз!
В о є в о д а
Так ось яка твоя, виходить, правда:
Вже не мене, а князя ти образив,
I все ж таки тебе не покараю —
Лиш грамоту князiвську поверни.
К е з г а й л о
(зривається з мiсця й пiдходить до Свiчки).
Та схаменись! Отямся! Хай їй цур,
Тiй грамотi — не вартi всi вони
Такого хлопця гарного, як ти!
В о є в о д а
Кезгайло, геть!
Мовчиш? Не хочеш зради?
Ну, то iди! Та добре подивись
В останнiй раз на цi свiчки, бо взавтра
Займеться не для тебе день новий.
С в i ч к а
Хоч не менi — для вiльного народу
Колись зоря займеться свiтова.
К е з г а й л о
(хапає його руки).
Отямся, хлопче! Душу всю менi
Ти зворушив одвагою своєю
С в i ч к а
Спасибi, рицарю...
В о є в о д а
Кезгайло!
За вiкном чути сурми, що виграють зорю.
Ну, то що ж?
Цю грамоту повернеш ти менi?
В останнiй раз тебе питаю.
С в i ч к а
Нi!
Сурми помалу стихають.
В о є в о д а
Ведiть його!
Козека i вартовi виводять Свiчку.
К е з г а й л о
Вельможний воєводо,
Сурмить труба. Час замок закривать.
Бере свою кирею i йде до дверей.
В о е в од а
Бекети 1 всi уважно перевiрить.
Пiдсилить варту. Жодної душi
До замку не пускать. Опрiч жiнок
Та отого вiрменського купця.
1 Б е к е т — вiйськовий пiкет, сторожа.
К е з г а й л о
Зроблю я все.
Виходять.
К о з е л i у с
(наближається до Воєводи — стиха).
Дозволь тобi, мiй пане,
Порадити. Не слiд би Свiчку тут...
I небезпечно в замку залишати...
Бо є такi... прихильники.
В о є в о д а
Ага,
Я зрозумiв. Iди i накажи,
Щоб зараз одвели його в в'язницю,
Що в Порубi.
О л ь ш а н с ь к и й
(пiдводиться).
Я сам це накажу
I одведу його з моїм загоном.
Пiд вiкнами моїми це якраз.
I сам його тюремником я буду.
В о є в о д а
Гаразд! Iди! А ти пиши декрет,
Щоб Свiчку завтра вранцi — яко татя —
Повiсити на Житньому торгу.
IV
Увiходить Кмiтич. Ольшанський тим часом вийшов.
К м i т и ч
Пан воєводо, в мiстi неспокiйно.
Хвилюється Подольє — всi цехи
Нечуваним обуренi насильством.
Що робиш ти? Як мiг ти допустить,
Щоб на весiлля, наче татарва,
Без сорому твої вдирались слуги?
За що схопив ти того зброяра?
В чiм винний вiн? Що встав проти наруги,
Що смiливо обстав за тi права,
Якi сам князь киянам дарував!
В о є в о д а
(розлючений, стукає кулаком об стiл).
Тут я закон, i князь, i воєвода.
Не табiр тут козацький на степу,
Де кожен кмет свiй голос має в радi.
Тут я один сам знаю, що роблю.
V
Хутко входить схвильована Гiльда й одразу кидається до Воєводи.