А я б зробила інакше.
— Як? — здивувався той.
— Бачиш драбину на горище?..
— Еврика! — За хвилину він був на горищі.— Без бінокля бачу — Славко сидить за стерном. Упросився-таки! А ти йди загоряй,— сказав дівчинці,— та на море поглядай, бо мені на той бік не видно.
Іра зраділа такій нагоді й подалася на пляж.
— Тільки не засни, романтику! — гукнула здалеку.
Сонячні промені розморили дівчинку. Іра відчула, що дрімає, і кинулася в морські хвилі. Поплавала. Вилізла й знову розпласталася на теплому пісочку.
— Егей, дівчинко! Чи є хтось з дорослих у будинку? — мало не біля вуха почувся сильний чоловічий голос.
— Іра скочила на ноги. Таки проґавила!
Біля берега стояв невеликий катерок, а в ньому молодий чоловік у темних окулярах.
— Ви звідки взялися? — здивувалася дівчинка.
— З морського дна! — пожартував прибулий. — Батько вдома?
"Він думає, що я наглядачева донька",— здогадалася дівчинка.
— Скоро повернеться! — відповіла.
— Доведеться чекати,— зітхнув чоловік.— Мені тут треба буде на дно пірнати по молюски. Від дирекції заповідника дозвіл є, однак треба поставити до відома й наглядача.
— Правильно! — погодилася з ним Іра.— Порядки треба шанувати. А навіщо вони вам, оті молюски? Черепашок, бачите, і на березі повно!
— Наука цікавиться ними, дівчинко! Я досліджую м'якотілих Чорного моря. Ось і доводиться пірнати. На березі самі мушлі, мені ж потрібні живі молюски.
— Підійшов Петько, суворо глянув на Іру: чого, мовляв, не повідомила?
— Цей товариш, Петю, молюсків вивчає!
— Ваші документи! — привітавшись, промовив хлопець.— Тут, як знаєте, заповідні місця. "Посвідчення видане Василенку Тарасові Миколайовичу в тому, що йому дозволено провадити наукові дослідження у акваторії заповідника",— вголос прочитав Петько.
Назвав себе, познайомив вченого з Ірою.
— Тільки які тут молюски? Ось на Кубі або в Середземному морі — інша річ. У нас вдома стоїть на книжковій полиці мушля — велика, красива...
— Цікаво, Петре, що ти взагалі знаєш про молюсків? — усміхнувся Тарас Миколайович.— Принаймні скільки їх видів існує на світі?
— Із сотню набереться! — з виглядом знавця відповів хлопчик.
— А ти, Іро, як гадаєш?
— А може, й не буде сотні. Я ось дивлюся — всі вони майже однакові! А в річках теж їх небагато...
— Ех, ви! Молюсків нараховується в світі сто... тисяч видів. Друга за чисельністю після комах група тварин! Вони завоювали морські простори, прісноводні водойми й сушу. І лише через те, що м'якуни ведуть потайний спосіб життя, їх не чути й не завжди видно, про них мало хто знає.
Тарас Миколайович підійшов до води. Хвилі легенько розбивалися об залишки бетонної палі.
— Взяти хоча б оцих равликів. їхня назва — чорноморські пате-ли,— показав на невеличкі ребристі блюдечка, що поприлипали до бетону трохи вище від рівня води.— Бачили ви їх раніше?
— Ні,— зніяковіло промовили діти.— А вони приклеєні, чи що?
— Присмоктуються! — пояснив Тарас Миколайович.— А ось та, дивіться, пересувається, її й треба брати.
Він ледь вдарив по мушлі, й молюск відпав від палі.
— Симпатичний! — взяла його в руки Іра.— А чим ці молюски живляться?
— Мікроорганізмами. Зішкрябують їх з каміння, а в даному випадку — із палі. Ви й не знаєте, напевно, що чорноморські патели їстівні.
— Їстівні? — перепитала Іра.
— На любителя — смачнішої їжі не знайти. Вживаються свіжими. Страва називається "пателіди".
Вчений знайшов на березі жмут водоростей. Труснув його, й звідти випав середнього розміру равлик.
— Літорина літорія. Бачите, за якою шкіряною плівочкою сховалася? Набере собі повітря й сидить. Бувало, що через тиждень її повертали в рідну стихію й вона оживала. В Англії цього молюска їдять, а в багатьох країнах використовують для очистки устричних ящиків від морських водоростей.
— Тарасе Миколайовичу, а в мого приятеля є дві цікаві черепашки,— згадав Петько.— Завбільшки з добрячий лимон, а по них руді цяточки!
То ципреї, або фарфорові равлики. Всередині їхня черепашка тоненька, а ось останній закуток масивний, гладенький, наче відполірований. Улюблені місця ципрей — підводні піски, в які й зариваються молюски. Колись мушлі цих равликів використовувалися як гроші — "каурі".
— Як-то гроші? — здивувалися діти.
— Був час, коли красиві черепашки молюсків використовувалися як грошові одиниці. Для цього брали або дрібні мушлі, або вирізали з великих черепашок кружечки чи диски з отвором посередині, щоб нанизувати їх на шнурок,— пояснив учений.— А ще мушлі використовуються як прикраси, їх колекціонують. Існує навіть наука про черепашки — конхіологія.
— А як же називається равлик, черепашка якого стоїть у нас на книжковій поличці? — запитав Петько.— Масивна така, рожевого кольору, з гострими шпичаками...
— Думаю, що то мушля стромбуса. Черепашка в нього справді важка, однак це не впливає на його рухливість. Завдяки досить розвинутій нозі стромбус може навіть стрибати. Він добре, як для молюсків, бачить. Є в нього зброя — загострена кришечка, якою може наносити, немов ножем, глибокі рани.
— Навіть думати не міг, що у равликів є зброя! — здивувався Петь-
— Равлики доліїди мають ще грізнішу зброю. їхні залози виробляють сильну сірчану кислоту, що дає їм можливість полювати не тільки на молюсків, а й на морських їжаків, зірок, морських огірків тощо. В багатьох хижих морських равликів язик — своєрідна тертушка, якою вони, немов рашпілем, пропилюють найміцніші мушлі двостулкових молюсків. Є також хижаки, які з допомогою свердлильних пристроїв досить швидко роблять отвори в мушлях і таким чином добираються до поживи.
Тарас Миколайович витяг з коробочки жовту ребристу мушлю, посмуговану спіральними борозенками та голубими і коричневими лініями. .
— Равлика-вершу добре знають і наші рибалки, він завдає їм чималого клопоту, знищуючи наживу для риб.
— Така симпатична мушля, а її господар — хижак. Хто б міг подумати! — розглядала Іра черепашку.
— Рапана теж має красиву черепашку,—— сказав Тарас Миколайович,— та більшого хижака серед наших молюсків, аніж він, немає. Ви з маскою вмієте плавати? — запитав у дітей.
— Вміємо!
— Тоді я покажу вам, що робить цей розбійник з двостулковими молюсками.
— А де ж ми маски візьмемо? — загорілися в Петька очі.
— У мене є! — заспокоїв його вчений.— Зараз підберемо вам і маски, є ласти, й дихальних трубок на всіх вистачить!
Нараз Петько глянув на море й одразу ж забув про молюсків.
— Шаланда! — вигукнув.
Він приклав до очей бінокль, довго вдивлявся.
— Так і є. Червонопикий.— Розповів ученому про підступного браконьєра й запропонував: — Давайте пройдемося на вашому катері вздовж кордону заповідних вод. Червонопикий побачить, що за ним стежать, і повернеться назад. Бо як проскочить у затоку, нелегко його буде знайти: сховається десь в очеретах або за островом.
Загурчав мотор, і катер пішов навперейми шаланді.
— На шаланді! — гукнув Тарас Миколайович.— Просимо покинути акваторію заповідника!
Браконьєр мовчки повернув шаланду в море.
— Бачили, як він зиркав? — усміхнувся хлопчик до вченого.— Немовби ми завинили перед ним!
Повернулися до поста.
Тарас Миколайович добув з багажника цілу в'язку масок, ластів, трубочок.
— Вибирайте. Планувалося вчотирьох тут працювати, але не вийшло, а спорядження вже було закуплене.
Петько й Іра одразу ж ускочили в море. Пірнали, дістаючи з дна різні черепашки, водорості.
Петько згадав про свої обов'язки, зітхнув, зняв ласти і маску й виліз на горище. Висунувся з віконця, поглянув навколо. По затоці спокійно плавали лебеді, мартини, час від часу пролітали чаплі. Людей — ні душі.
Тарас Миколайович вибирав з піску цілі мушлі й складав їх у поліетиленовий мішечок. Дівчинка приєдналася до цієї роботи.
Петько почув, що Тарас Миколайович знову щось розповідає Ірі, й собі побіг на берег.
— А ось це — мушлі двостулкових молюсків. На суші цих тварин не знайдеш, вони живуть тільки у воді, особливо багато їх на прибережному мілководді морів. Черепашки цих молюсків теж мають найрізноманітніше забарвлення,— продовжував учений.— Деякі, особливо тропічні, надзвичайно красиві.
Тарас Миколайович підняв серцеподібну мушлю з радіальними реберцями.
— Серцевидка, або кардіум. Теж їстівний молюск.
— А в цієї серцевидки поздовжні смуги на мушлі!
— Різновидів кардіумів багато. Вони люблять теплі моря. Цими молюсками живиться багато риб, в тому числі й осетрові.
Тарас Миколайович тримав на долоні невелику, схожу на ребристу серцевидку, черепашку з поздовжніми кільцями та зсунутою вправо верхівкою.
— Мушля венуса — півника. Чому півника? Бо в багатьох родичів цього молюска, особливо тих, які живуть у тропічних морях, краї мушлі прикрашені довгими виростами. Один з цих молюсків називається королівським гребенем.
— Гляньте, яка красива черепашка! — Петько викопав з піску дрібну рожеву мушлю.
— А ось ці стулки навіть не розпалися. Які ж вони ніжні! — милувалася ними Іра.
— Ангулюси. Ними теж живляться риби. Молюски ховаються від них у пісок, але риби їх І там знаходять, щоб посмакувати легкодоступним м'ясом.
Вчений назбирав пригорщу невеличких різнокольорових овально-трикутних черепашок, посмугованих радіальними променями, з дуже зсунутою до заднього краю верхівкою.
— Донакси, або морські метелики.
— Метелики? — перепитали разом Іра й Петько.
— Пригляньтесь: якщо цей молюск розкриє стулки, вони дуже нагадують крильця метеликів,—— відповів учений.— Чи не так?
— А це дивні якісь мушлі! — Петько подав Тарасу Миколайовичу дві дрібні опуклі черепашки.
Вчений склав їх, і діти побачили, що стулки не прилягають, залишились немовби напіввідкритими.
— Овальна синдесмія,— пояснив Тарас Миколайович,— її охоче поїдають риби, особливо осетрові. Легко переносить зменшення солоності. Недавно її було переселено до Каспійського моря, де вона добре прижилася.
— А що я знайшла! — аж застрибала Іра.— Колодочку від ножа!
Тарас Миколайович оглянув Ірину знахідку.
— Це мушля черешка. Живе він на десятиметровій глибині. Його стулки справді нагадують циліндричну колодочку складного ножа — видовжені й прямокутні.
— Тарасе Миколайовичу, а яких ви молюсків вивчаєте? — поцікавилася Іра.— Напевне, рапанів!
— З чого ти взяла? — засміявся той. — Так треба ж щось робити з цими хижаками!
— З рапанами працюють мої колеги, — відказав учений,— а я шукаю місця, де скупчені устриці та мідії.