Ці древні самостріли вони взяли на озброєння після довгих пошуків.
Якось вони втекли з останнього уроку й тинялися по місту, йшли саме мимо тумби, де наклеюють афіші. На одній з них побачили намальованого юнака, який натягує сильною рукою тятиву лука.
"У дитячій спортивній школі,— прочитав уголос Валько,— відкрито нову секцію — лучників. Запрошуємо любителів цього давнього, але красивого і мужнього виду спорту".
Через півгодини хлопні вже були в спортивній школі, подали заяви.
Вчилися наполегливо. Не пропустили жодного заняття. А як навчилися робити луки та стріли і попадати ними в ціль — одразу ж кинули секцію лучників і перейшли в секцію парусного спорту. Все це їм було потрібне для здійснення свого задуму — пуститись у привабливу морську подорож, сповнену труднощів і романтики. Мети досягнуто, вони кинули спортивну школу. Молодий тренер особливі надії покладав на Валька. Бив у ціль без промаху! Надія спорту! "Не ходіть за мною,— сказав одного разу Валько тренеру,— нехай неандертальці стріляють з луків, а я — людина цивілізована. Хіба це вид спорту? Навіть не включений до Олімпійських ігор!" Такої заяви тренер не чекав. "Як же я в тобі, хлопче, помилився!" — зітхнув гірко, а Валько з друзями вже мчав на заняття в секцію парусного спорту.
Оволодівши парусною справою, хлопці поробили луки, виготовили стріли для полювання на звірів.
Проте виявилось, що луки — зброя громіздка. Тоді хлопці змонтували розбірні луки із сталі. Вони були коротші, проте стріли входили в дерево тільки на піввістряка.
— Треба робити арбалети! — прийшла раптом ідея до Санька.— Недаремно ж прийшли вони на зміну лукам.
Довго товклися хлопці в краєзнавчому музеї, перегорнули купу літератури. Зробили нарешті перший арбалет. Вийшли у двір. Олег намалював на паркані мішень, прицілився. Стріляв арбалет здорово. Зробили ще два, щоб був у кожного.
Після екзаменів знайшли покинутий кимось на узмор'ї рибальський човен. Відремонтували його, пофарбували в чорний колір, пошили із старих портьєр вітрила, закупили продукти, для чого довелося продати новісінький фотоапарат "Київ", подарований Олегу дядечком-китобоєм.
Коли все було готове, Валько рішуче заявив:
— Тікаємо завтра! Записки пишемо однакові: "Не шукайте нас. Скоро повернемось".
І ось вони в морі. Курс, звичайно ж, тримали до заповідника. Бо де ще тепер справжнього звіра побачиш! Коли ж дісталися до затоки, зрозуміли, що це не те місце, якого вони шукали: піщані або порослі очеретом береги, а їм ліс треба, де кабани, олені або хоча б кози.
— Тут і з голоду померти можна,— зауважив Валько.— А втім, ні — он, дивіться, гуси плавають. Повертаймо до них!
Але були то не гуси, а лебеді, та звідки про це "капітанам" знати. Тоненько проспівали дві стріли, і хлопці забрали першу здобич у човен. На одному з островів вирішили засмажити "гусей".
— Тримай ліворуч, он до того острова! — скомандував Санько.— Гам якась розвалюха стоїть. Не так видно буде, як гусаків смажитимемо!
— Чого командуєш? — розсердився Валько.— Забув, що всі ми капітани? Бери стерно й повергай сам!
— Ти ж бо на яхтах плавав! — незлобливо під'юдив той друга.— Умієш вітрилами править...
Олег мовчки повернув човен до острова. Обігнули майже весь острів, шукаючи, де можна пристати. Ось тут їх і побачив Анатолій Петрович.
...Валько довго спостерігав у бінокль, як чоловік на човні намагався завести мотор.
— Теж мені охоронці! —— скривив в усмішці губи.
Легенький вітерець гнав їхнього човна у відкрите море.
— Тепер як і наздоженуть — відіб'ємося! — нервово засміявся Олег.— У них же ніякої зброї, а в нас — арбалети! Зброя сильних і мужніх! Бачили, як я гусаку в голову вцілив?
— Годі тобі, Дудко, деренчати,— озвався Санько.— Давайте краще подумаємо, куди нам далі пливти. Де ж ті джунглі, що ти, Мавпо, обіцяв нам? І кому повірили — у тебе ж одні трійки з географії!
— А в тебе п'ятірки?
— Знову зчепилися! А ще капітани! Он, дивіться, шаланда до нас пре!
Шаланда справді швидко наближалася до човна. Олег узяв саморобний мегафон:
— Ближче як на десять метрів не підпливати!
— А то що буде? — Червонопикий рибалка, в якому б кіноаматори упізнали браконьєра, глузливо поглядав на підлітків.
— Оце бачили? — показав йому арбалет Валько.
— Налякав! Я думав, серйозних людей зустрів, а тут дитячими іграшками бавляться!
— Дитячими? — скипів Валько.
Він швидко навів арбалет на мартина, який пролітав неподалік, і натиснув на спусковий гачок. Птах каменем упав на шаланду до ніг червонопикого.
— Оце так зброя! — захоплено промовив той, витягуючи стрілу.— Не хотів би я бути на місці цього мартина!
— В такому разі нічого до нас в'язнути! — заявив Олег.— Ідіть своїм курсом!
— А ти, хлопче, не подумав, що курс у нас — спільний? — серйозно промовив червонопикий.— Ви он лебедів набили у заповіднику, а я рибкою промишляю. Гляньте, які осетри там водяться. Красна риба. Ви хіба що на малюнках її бачили!
— Яких лебедів? — сполотнів Санько, не звертаючи уваги на рибу.— Це ж гуси. Звичайнісінькі свійські гуси!
— Свійські гуси в заповіднику! Ха-ха-ха! Мамі своїй розкажеш. Та за оцих "гусей" вам припаяють не менше як по два роки. Хіба зважать на те, що молоко на губах не обсохло, і пошлють у спецшколу-інтернат.
Санько викинув мертвих лебедів за борт і підняв вітрило. "Швидше, швидше звідси! Бо справді спіймають!" Червонопикий загукав до хлопців:
— Вже й пожартувати не можна! Які ж то лебеді — звичайнісінькі гуси. Та не тікайте, ради бога, добра вам хочу, пораду дам, бо
пропадете ні за цапову душу! Хотів вам діло запропонувати: давайте разом рибу ловити. Сіток у мене вистачить, а рук мало — помічник
один, і той німий! Здобич поділимо, хочете — рибою, а ні — так грошима. Розрахунок на місці!
Олег засовався. Він любив ризиковані справи, а тут ще й гроші. Гляди — й "Київ" можна буде викупити! Валько глипнув на Санька й відказав червонопикому:
— Ми вам не помічники! У нас інші справи!
— Прикро, а я так надіявся! Не хочете — не треба! — зітхнув рибалка й кинув хлопцям чималу рибину.— Зварите юшку. Я вам не ворог. Як надумаєте, приходьте завтра на це місце!
— Ми думали, що в заповіднику знайдемо якогось звіра, щоб випробувати арбалети! — ні з того ні з сього признався червонопикому Валько.— А. тут самі птахи!
— Помиляєтесь! — гаряче промовив той.— На косі бігають здичавілі коні. Справжні мустанги! А трохи далі, вздовж узбережжя, лісок невеликий є. Там кози водяться!
В Олега заблищали очі.
— Як потрапити до того лісу?
— Під вітрилом пару годин ходу.
— А чи не проминемо?
— Його добре видно з моря.
З корми шаланди перебрався до червонопикого німий. Забелькотів щось, показуючи в бік острова. З очеретів, побачили всі, вискочив човен.
— Що їм треба, паразитам, від нас? — захвилювався власник шаланди.— Адже в нейтральних водах стоїмо!
— Можемо провчити! — Олег узяв арбалет.
— Краще тікаймо! — завів мотор червонопикий.— Давайте, я вас на буксир візьму. Підемо в напрямку вашого лісу.
Йшли швидко. Час від часу їм траплялися теплоходи, човни з рибалками, але уваги на них ніхто не звертав. Хто знає, куди йде шаланда з човном на причепі! Коли ж побачили ліс, червонопикий залишив їх:
— Робіть свою справу, а мені рибу треба реалізувати!
Хлопці витягли з води човен, перевернули його. Взяли арбалети, сагайдаки з стрілами й подалися до лісу.
...На галявину, де паслися кози, 'вийшли під вечір. Коза лежала під деревом, а двійко малят біля неї щипали траву.
— Б'ємо козенят, у них м'ясо смачніше! — прошепотів Олег і натиснув на спусковий гачок.
Дві стріли вп'ялися в козеня. Мати прудко рвонула в хащі, за нею побігло друге козеня.
— Оце постріли! — Олег, потрясаючи арбалетом, перший вискочив на галявину.— Робимо так. Човен закопаємо в пісок, щоб його ніхто не помітив, а самі поставимо в лісі курінь. Дичини, як бачите, надовго вистачить!
— А ти знову, Дудко, розкомандувався! Забув, що всі ми капітани?
Олег стиснув кулаки і примирливо сказав:
— Хіба командую? Пропозицію вношу! Підходить — робіть, ні — самі щось придумуйте.
Решту дня потратили, щоб замаскувати човен. Козяче м'ясо смажили на багатті. Чи то пересмажили, чи натомилися за день, а тільки їли погано. По вечері одразу ж попадали, немов мертві, на постіль із трави.
ЗАГАДКОВІ ТВАРИНИ
Знову браконьєр. Цікава зустріч. їстівні молюски. Конхіологія — наука про черепашки: Хижі равлики. Браконьєри погрожують. Скопа
Анатолій Петрович вкотре виходить на ґанок. Недалеко від поста в морі мерехтить вогник. "Не сплять на шаланді,— тривожиться наглядач,— того й чекай, що увійдуть в заповідну зону".
Вдень вони з Володимиром Івановичем знайшли в очеретах човен, на якому робив набіги червонопикий, і пригнали його до причалу. А ось де поділися хлопці на човні під чорним парусом? Вбиті лебеді — їхня робота. Водночас пострілу не було. Яка в них зброя?
Не вірилося наглядачеві, що люди, здатні вбити знічев'я лебедів, так швидко покинули заповідник. Щось же привело їх сюди?
Як тільки засіріло, кинув у човен планшетку й на веслах рушив до затоки. Так і є: біля того місця, де браконьєр ховав свого човна, стояла шаланда. Анатолій Петрович завів мотор і повернув до неї.
Від гніву обличчя червонопикого стало сизим.
— Віддай човна, начальник! — заволав.— Не маєш права!
— А ви чому в заповідних водах браконьєрите?
— Добром прошу,— притишив голос червонопикий.— Інакше...
— Що інакше? Ваш портрет ми вже маємо.
— А я повідомлю, як ти за чесними рибалками ганяєшся! Збагни, голубе, риба не облікована, й ніхто ніколи не зможе цього зробити, а ось птахів видно! Не думаю, що в управлінні погладять по голові наглядача, в господарстві якого лебедів винищують. Отже, віддай човна добром!
— Забирайтеся звідси, бо й шаланди позбудетесь,— пообіцяв наглядач і завів мотор.— За півгодини буду тут з фотокореспондентом.
— А тебе, начальнику, не цікавить, де зараз промишляють оті браконьєри? — гукнув червонопикий.— Віддай човна — покажу!
У важких роздумах повертався наглядач. Виходить, підлітки в заповіднику. Де ж вони, що роблять?
Анатолій Петрович з Володимиром Івановичем і Славком вирішили шукати човен під чорними вітрилами. Вдома лишилися Петько з Ірою, їм наглядач дав рушницю з холостими набоями.
— Як побачите браконьєрів,— сказав,— стріляйте! Ми почуємо.
Петько тут же став метикувати, як поставити сторожування на наукову основу.
— Ні з чого перископ змайструвати! — бідкався.— А то лежали б на пляжі й поглядали в окуляр.
— Дивак ти,— засміялася Іра.— В усьому шукаєш романтику.