Зовсім!
Микола. От і чудесно! I який же. я радий, що ти зостанешся у селі! Знов затоваришуєм.
ЯВА IV
Входять Палажка, Гервасій і Протасій.
Палажка. Стьопа! (Обніма і цілує його.) Що? Бачив батька?
Степан (зітхнувши). Бачив.
Палажка (через сльози). Як смерть… як смерть.
Гервасій. Заспокойтесь, заспокойтесь, — сльозами не поможете.
Степан. Здрастуйте, Гервасій Семенович! Протасій Матвійович!
Гервасій. Здоров, козаче, здоров!
Чоломкаються.
Протасій (чоломкається). Як же служебні діла?
Гервасій (побачивши Миколу). А ти чого тут опинився?
Микола. Почув, що Степан приїхав.
Палажка (до Гервасія). Заходьте ж, Гервасій Семенович, прямо сюди.
Гервасій. Може б, попереду ви йому сказали, щоб не стривожить.
Палажка. Ну-ну, добре, я скажу. (Пішла.)
Гервасій. А що ж, Степан Мартинович, скоро столоначальником будеш?
Степан. Де там! Я вже не служу, Гервасій Семенович.
Гервасій. Ну?!
Степан. За штатом остався.
Гервасій. О?! Чув, чув, — мені казав Красовський, що земський суд скасували. Так ти, виходить, лишній! — I нащо тобі та служба? Чи багато ж ти там брав жалування?
Степан. Два годи нічого не получав, а оце на третій, по розкладці, два з половиною у місяць назначили.
Гервасій. Два з половиною?! Господи! Здоровий, молодий чоловік два годи дурно сидить, а на третій у місяць получа два з половиною!!
Протасій. Я ще, як служив у покійного землеміра, Харитона Харитоновича Кацавейченка, він жив у Трахтомирові, на Дворянській вулиці, в будинку… дай бог пам'ять… в будинку графа…
Гервасій (маха рукою на Протасія і перебива його). Послухай мене, Степане, покинь ти думку про чиновника! Зовсім одурів старий: робітникові плате на своїх харчах тридцять рублів, а сина, замість того щоб привчать до хазяйства, віддав у службу — байди бить!.. Тепер не ті часи, з твоєю наукою далеко не заскочиш. I все то дворянство наробило. I батька треба збить, щоб він з дворянської зарубки зскочив, бо все хазяйство піде прахом, а чиновника з тебе не буде…
Степан. Та я вже набив руку, Гервасій Семенович, деякі бумаги і сам умію писать…
Протасій. Покійний землемір Кацавейченко…
Гервасій (не слуха Протасія, до Степана). Плюнь ти на це діло! Батько старий, слабий, а одному синові, мавши добре своє хазяйство, не варт тиняться по канціляріях і за два з половиною в місяць тратить здоров'я, зводить готові гроші на одежу, на харчі… Добре, як дослужишся до чого путнього; а як так і вмреш канцеляристом, а хазяйства не навчишся, не привикнеш, — що ж робить під старість? От і тепер — за штатом, якби не було хазяйства, що його робить? Покинь, сину, берись за прадідівське рукомесло.
Степан. Та… воно… я й сам бачу тепер… я не від того… не знаю, як батько…
Гервасій. От я з ним побалакаю.
Степан. Тепер не кажіть, Гервасій Степанович, бо, борони боже, ще гірше заслабне…
Гервасій. Я знаю, коли сказать, тілько не потурай батькові, не шукай дворянства, усе буде гаразд.
Палажка (з дверей). Iдіть, Гервасій Семенович!
Гервасій іде.
Зрадів старий, аж наче ожив трохи!
Гервасій і Палажка пішли.
ЯВА V
Протасій, Микола і Степан.
Протасій. Стьопа!
Микола. Iдіть, я вам розкажу.
Микола і Степан беруть стільці і сідають коло Протасія. От Гервасій каже, що два з половиною мало, а як я у покійного землеміра Кацавейченка брав півтора! Правда, раз у раз в командировках, то на його харчах… Раз, знаєте, поїхали межувать землю до Губачевських-Носачів… Вони жили тоді всі вмісті у Семикратах… а батько їх, — ніхто з вас не знав батька? Він літ п'ятдесят тому як умер, не знали?.. Ні, ні, не знали… Перерізав собі горло бритвою… Він був жонатий на Свербихвостовій, — там лукава була жінка, борони боже всякого хрещеного від такої!.. Змолоду крутила хвоста з уланами… Недалеко від них стояв уланський повк, так вона одного улана… от забув, як його фамилія… на умі вертиться… так якось чи на птицю, чи на лоша скидається… так окрутила, що він покинув службу і переїхав до неї у село ніби управляющий і почав заправлять… Гі! Гі! А сам Губачевський-Носач тут же живе і нічого не каже… Заперся собі в своїм кабінеті і наче його нема… Гі! Гі!.. Так мужикам стало жаль пана, він, покійний, добрий чоловік був, і таки улан той… от забув фами-лію… обіжав їх. Застукали мужики того улана… Ксьокачевський! А бодай тебе, так-так, Ксьокачевський! Я ж кажу, що на лоша скидається, — ксьо, ксьо, Ксьокачевський! Застукали на току, зв'язали і одвели в стан! Отаке було… А під старість, як уже почало від старої Губачевської трухлявим деревом одгонить, вона добивалась від старого Губачевського-Носача любові… все співала йому: горн, гори, моя лампада… Гі! Гі! I до того його довела, що він перерізав собі горло бритвою. Так з'їхались наслідники, і треба було розмежувать землю. Кацавейченко покійний — царство йому небесне — й каже мені: бери астролябію — поїдемо! А дощ як із відра…
Виводять Мартина під руки Гервасій і Палажка, Марися йде за ними.
То я вам послі докажу. Це дуже цікаво.
ЯВА VI
Мартин, Гервасій, Протасій, Палажка, Марися, Микола і Степан. Мартина садовлять на стільці. Він жовтий — від розлиття жовчі.
Мартин. Здрастуйте!.. Бачите, як перевівся Боруля!
Гервасій. Послухай же мене. Мартине, я тобі добра зичу. Зараз і поздоровшаєш.
Мартин. Ні… ще поїду в город, повезу всі дворянські бумаги Каєтану Iвановичу…
Гервасій. Знову за своє! Мало тобі лиха через те химерне дворянство?
Мартин. Бумаг же, бумаг багато… П'ять літ діло йшло… зовсім було признали, сопричислили… і не утвердили! I через що? Пустяк! Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах — Боруля, а у старих — Беруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав — Беруля… Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля… Може, й Беруля!.. Та так і покинуть? Жаль живий бере мене за серце… А може, ще Каєтан Iванович…
Гервасій. Витягне з тебе яку сотню або й дві.
Мартин. А як докаже, що Боруля й Беруля — однаково?
Гервасій. Чом же він і досі не доказав? Повір мені, Мартине, нічого з цього не буде, тілько хазяйство зведеш, дітей старцями зробиш і сам у бідності помреш. Чого ж ти хочеш?
Мартин. Дворянства…
Гервасій. Ні, торби! Воно ж тебе в хворобу угнало, глянь на себе… воно тебе посварило з Красовським і зо мною, — всі біди твої від нього!.. Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму і без науки хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство і умреш, від цієї хвороби.
Мартин. А як утвердять?.. Може, хоч після смерті утвердять…
Гервасій. Ну, роби як хочеш!
Палажка. Старий, зглянься на нас, послухай Гервасія, нащо нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хліба останемся…
Марися. Рідний мій, дорогий тат… папінька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм: щоб ви одужали, і знову будем жить весело, як колись…
Боруля шука очима Степана.
Степан. I я, папінька, не хочу дворянства…
Мартин. I ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?.. Ти? (Зітхає.) Всі не хочуть… Хлопи… хлопи!.. (До Палажки.) Піди, душко, принеси палятурку, там у мене під подушкою…
Палажка пішла.
Нехай Омелько принесе соломи і затопе грубку.
Марися пішла, а через яке врем'я вертається з Омельком, котрий вносе солому, запихає у грубку і підтоплює.
Потухне послідня іскра від бумаг, потухне моє життя… Умру на ваших очах, побачите!
Палажка вносе палятурку, повну бумаг. Мартин розв'язує.
Право на дворянство!.. Грамота… герб!.. I це все спалить?.. (Читає крізь сльози.) Отношеніє Дворянского депутатського собранія от 16 февраля 1858 года за. N 1541 о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре.) Було ж, виходить, за що признать… Атестат прапрапрадіда. Підписав сам суперетендент Савостьян Подлевський… Бумага синя… як лубок… старинна бумага! (Чита.) Отношеніє Казенной Палати о несостоянії рода Борулі в подушнім окладі… (Говоре.) Скрізь Боруля, а там десь Беруля!.. Ох!.. Копія свидетельства дванадцяти дворян, що весь рід Боруль завше вів род жизні, своиственний дворянам… Особливо я! Герб… герб!.. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху і внизу дві пушки…
Омелько. Підпалив, горить!
Мартин. Не кричи! Чого кричиш? Видай тебе чорти підпалили у пеклі, — поспішаєш! I своїми руками спалить дворянські достоїнства?.. Не можу!..
Гервасій (хоче взять). То давай, я спалю.
Мартин (захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам'ять онукам, і грамоту прапрапрадіда, і атестат…
Гервасій. Щоб знов розсвербілось дворянство? Та не будь дитиною, пали!
Мартин. А!! Ну, підведіть мене!
Підводять.
(Він бере бумаги, робе два ступні до грубки і стає.) Не можу!! Руки тремтять… у серце шпигає…
Омелько. То віддайте, мені, пане, на цигарки!
Мартин. А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!.. Дворянські бумаги на цигарки?! Щастя твоє, що я слабий.
Омелько. Та що ж я таке сказав?
Мартин. Мовчи! Бо я тобі з носа печерицю зроблю!
Омелько. Поки зберетесь, то воно й погасне. Піду ще соломи внесу.
Мартин. Стьопа!.. А як же ти будеш служить без дворянських бумаг? Тобі й чина не дадуть?
Гервасій. Та він і так не служить, його оставили за штатом, — земський суд скасували, тепер такі чиновники не нужні.
Мартин.