ВЕРТЛИК. Хто тебе обсів?
ДЗИГА. Сумніви. Розумієш, Мумітролі — унікальні екземпляри, занесені в червону книгу! І будуть тобі отак просто блукати в наших задрипаних хащах? (Ховрашок весь цей час киває "так", але гномики, захоплені суперечкою, не звертають на нього уваги).
ВЕРТЛИК. Чого це в нас хащі? І чим це вони задрипані? Дуже гарний ліс. І не задрипаний. Я б на місці Мумітроля просто мріяв би потрапити до нашого лісу. (Помічає що з Ховрашком). Ой, дивися, що це з ним? Голова хитається.
ДЗИГА (автоматично). Розбовталася, мабуть. (Звертає нарешті увагу). Ой, це ж він каже "так". Отже це все-таки Мумітроль? (Той киває "так").
ДЗИГА. Мумітроль! Це ж фантастика! Сенсація! Наукове відкриття! Але треба бути напоготові. Я читав, що ці Мумітролі дуже хитрі й підступні.
ВЕРТЛИК. (Бере якусь палицю). Я вже. Напоготові. Хай тільки підступиться!
ДЗИГА. Ховрашику! (Той скиглить ще дужче). Стривай, тільки не починай знову!
ВЕРТЛИК. За що ж це він тебе, бідолашного, так зачаклував? (Ховрашок показує, як він розпускав язика, а у Мумітроля попухли вуха, і той зачаклував).
ДЗИГА. Ось бачите, до чого доводять порожні балачки!
ВЕРТЛИК. Ти б краще не нотації читав, а подумав як біді зарадити — голос повернути!
ДЗИГА. Треба щось придумати... (Тихо, Вертлику). Ходи сюди, щоб він нас не почув.
ВЕРТЛИК. Хто він? Той (показує на Ховрашка) чи той (показує на кущі)?
ДЗИГА. Обидва. Бо це страшенна таємниця. Давай його налякаємо: він перелякається, забуде, що його зачаклували і скаже "йой".
ДЗИГА. Ти вмієш робити сердиті й злі обличчя бабаїв?
ВЕРТЛИК. Я? Звичайно, а що їх робити.
(ДЗИГА приносить грим, ВЕРТЛИК заходився розмальовувати. Нарешті показуються Ховрашкові, той показує на них пальцями і заливисто сміється).
ВЕРТЛИК. У-у, я страшний бабай.
ДЗИГА. А я ще страшніший бабай.
ВЕРТЛИК. Хіба ми не страшні, діти? Ні? (До Дзиги). Як же його лякати? Скажи.
ДЗИГА. Думай, Вертлику, думай, шукай ідею.
ВЕРТЛИК заходився шукати по всій сцені.
ДЗИГА. Слухай, ти можеш не мотатися ввесь час туди-сюди, вже в очах мерехтить.
ВЕРТЛИК. Так я ж ідею шукаю.
ДЗИГА. Та в голові шукай, телепню, а не тут. (Ховрашок обшукує голову руками).
ДЗИГА. Еврика, себто, знайшов! (Показує: тс-с-с!) В ляканні головне що?
ВЕРТЛИК. Що?
ДЗИГА. Раптовість! Лякати треба зненацька. Давай так: ти його відволікай, а я нападу ззаду з мішком.
ВЕРТЛИК. Давай... А як відволікати?
ДЗИГА. Поговори про щось, про погоду, наприклад.
ВЕРТЛИК. Гей, Ховрашику, не сумуй, поглянь, яка чудова погода, синє небо... (ДЗИГА. наближається ззаду з мішком). Яка велика чорна хмара, хмарище... (ХОВРАШОК намагається озирнутися). Та ні, отам, он полетіла-полетіла... (не дає озирнутися, ДЗИГА робить новий "захід" і дає знак, щоб він не лякав його передчасно). А он поглянь яке сонечко, велике, жовте-жовтюче (той наближається з мішком) сонцище таке, сонцяра... ДЗИГА нападає з мішком, Ховрашок лякається і падає непритомний.
ДЗИГА. Ой, а що це з ним?
ВЕРТЛИК. Що-що? Злякався.
ДЗИГА. Не такою ж мірою!
ВЕРТЛИК. (Знімає ковпак з голови). А такий хороший був Ховрашок, тихий такий, жодного поганого слова від нього не чув...
ДЗИГА. Ти що, хочеш сказати, що він той...? Що ми того...
ВЕРТЛИК. Ти ж бачиш... А все твоя евріка! Твоє "зненацька"! Налякали на свою голову.
ДЗИГА. Це все Мумітроль винен! Я йому ще покажу! Хай тільки сунеться! (Чути шум вітру, гномики злякано озираються, Дзига тихо). Як ти гадаєш, це він?
ВЕРТЛИК. Не знаю, може, просто вітер, а може й Мумітроль шипить. Так: ш-ш-ш. Чуєш?
ДЗИГА. Чую.
ВЕРТЛИК. Все-таки, ми теж винні. Не можна ж усе зводити на Мумітроля.
ДЗИГА. Раз ми винні, ми й виправимо! (Нахиляється і слухає). Здається, живий. Дихає. Мабуть, просто знепритомнів. (Робить йому штучне дихання). Ну, чого стоїш? Допомагай.
ВЕРТЛИК. Слухай, а може він просто заснув з переляку? Хтозна, як Ховрашки лякаються. Давай його обіллємо холодною водою!
ДЗИГА. Теж мені квітку знайшов! Ти вже сьогодні дополивався.
ВЕРТЛИК. Гірше все одно вже не буде.
ДЗИГА. Ну гаразд, неси давай.
ВЕРТЛИК. Вода холодненька, джерельна. (Приносить, готує).
ДЗИГА. Раз-два — взялись.
(ХОВРАШОК розплющує одне око, бачить воду, різко підскакує і відбігає).
ДЗИГА. Ур-р-а-а! (Аплодують) Воскрес! (ХОВРАШОК розкланюється на всі боки.)
ВЕРТЛИК. Так, але як мовчав мовчки так і мовчить. Що будемо робити?
ДЗИГА. (Думає). Треба подивитися, що мудрі люди пишуть. (Бере книжку, гортає). О, байка про ворону і лисицю. Те, що треба. (Робить знак "тихо"). Тихо, щоб він не почув (відводить убік). Треба хвалити його голос. Слава — це страшна сила. Перед нею будь-які чари безсилі.
ВЕРТЛИК. Навіщо хвалити голос, коли його нема?
ДЗИГА. От телепень усім телепням. Так лисиця хвалила ворону, і та сказала "кар" — і сир випав з рота.
ВЕРТЛИК. А для чого нам сир? Ти що, зголоднів?
ДЗИГА. Нам потрібен не сир, а "кар".
ВЕРТЛИК. А навіщо нам "кар"? Із чим його їдять?
ДЗИГА.