Автор не засуджує героя твору, а показує причини його вчинку. Гриць страждав з недоглянутими дітьми вже два роки. Ніхто йому не допомагав у біді, не цікавився його життям. А воно було нестерпним, минало в голоді й холоді. Коли батько кинув дітям шматок хліба, "вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися". Діти такі худі, що викликало здивування, як їхні кісточки тримаються разом. Здавалося, що живими в них залишилися тільки очі, котрі "важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір'є". Гриць жахнувся від їхнього вигляду, все його єство пронизала страшна думка: "Мерці". Нав'язлива думка про мертвих дітей не полишала батька. Він ревно молився, боявся заходити в хату, від журби аж почорнів, "очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди". Новеліст пояснює трагедію безпросвітністю голодного існування бідняка, акцентує на тому, що від холоду батько з дітьми рятувався тільки на печі. Та найголовнішим є показ моральних страждань Гриця, котрий почувався самотнім, не зміг визволитися від нав'язливої ідеї про мертвих дітей і скотився до злочину.