Опинившись у річці, "лось вжахано відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу". Кожен новий ривок не допомагав. Він "ревнув, кличучи на допомогу, і його очі все густіше набрякали кров'янистим смутком". Одна нога вдарилась об лід і стала майже неслухняна. Вода в ополонці закров'янилась. Лось розумів, що йому не вирватись. Тоді він згадав схоже відчуття: якось восени його переслідувала вовча зграя. Та той страх не був таким сильним, як тепер у річці, бо течія була невблаганна. Нога боліла, тіло слабло, сили поступово покидали його. Та лось був впертим і знав, "що пробуватиме безперервно, поки дихатиме". Читаючи ці рядки твору, читач співчуває тварині і надіється, що їй все-таки вдасться вирватись з крижаних обіймів.