У зображенні мешканців селища Ґ. Ґарсіа Маркес вдається до різноманітних засобів сатири. Від м'якого, доброзичливого гумору він поступово переходить до їдкої іронії, а потім до нищівного сарказму й гротеску. Селище – це своєрідна модель суспільства, що втратило віру й милосердя. Навіть священник, який мав би сприяти взаєморозумінню між людьми й Божими посланцями, поводиться бундючно й зневажливо. Він украй обурений тим, що янгол "не розуміє Божої мови й не вміє шанувати Божих слуг", і починає писати листи до вищих церковних інстанцій, щоб з'ясувати, чи це насправді янгол, чи диявольське створіння.
Прагнучи скористатися несподіваною небесною милістю, до янгола приходять хворі, які вимагають, щоб він їх вилікував. Але крилатий мандрівник не може задовольнити людські потреби: "…як-от у випадку зі сліпим, до якого не повернувся зір, зате ви росли три нових зуби, або у випадку з паралітиком, який так і не почав ходити, зате раптом виграв у лотерею велику суму грошей, чи з прокаженим, у якого на уражених хворобою місцях виросли соняшники". Цей епізод можна розглядати як жартівливе "попередження" людям, котрі часто просять Бога виконати їхні бажання, але в повсякденному житті забувають про духовність і мораль.
Пелайо та Елісенда розбагатіли і поставили залізні ґрати на вікна, "щоб не залітали ангели". Це справжнісінький апофеоз сарказму: проти янголів ставлять ґрати, ніби антимоскітну сітку від комарів.