Твір викликає бажання більше дізнатися про єврейську літературу, захоплення головним героєм, спонукає замислитися над своїм ставленням до життя. На долю єврея-молочаря випало багато випробувань та бід, але книга залишилася доброю, світлою, життєрадісною. Напевно, цьому зарадив гумор письменника – м'який, тонкий, своєрідний та неповторний. Найцікавішою для мене здалася новела "Тев'є їде до Палестини". Вже сама назва новели вводить в інтригу: невже герой залишить свою справу, дочок і поїде так далеко? Найцікавішою сценою була зустріч у фіналі твору Тев'є і Хави, яку він нарешті пробачив і прийняв у сім'ю. Звичайно, дуже подобається образ Тев'є, бо він один із найяскравіших. У Тев'є уособлено образ усього єврейського народу, який, попри всі злигодні, що випали на його долю, не пригнічений почуттям приреченості, а сповнений оптимізму та життєвих сил. Улюблений фрагмент – коли Тев'є дізнається від урядника, що треба забиратися, але не втрачає гумору, гідності, веде себе спокійно і достойно. "А серце от-от вискочить з грудей — так кортить знати, в чому річ. Але урядник має час…
— Скільки, приміром, часу тобі треба, Тевелю, щоб ти спродав,— каже він,— твою хату з усіма твоїми бебехами?
Поглядаю на нього здивовано:
— Навіщо,— питаю,— мені продавати мою хату? Кому, цікаво знати, заважає вона?
— Вона,— каже,— нікому не заважає, але я приїхав виселити тебе з села.
— Тільки це, нічого більше? За які такі добрі діла? Чим,— кажу,— заслужив я у вас таку честь?
— Це не я тебе виселяю,— каже він,— а губернія виселяє…Не тільки тебе,— каже він,— і не тільки звідси, але з усіх навколишніх сіл.
…Мені навіть трохи полегшало на серці, як то кажуть: горе громади — половина розради. Але все-таки мене це обурює, в душі спалахує гнів. Звертаюсь до урядника:
— Скажи-но мені, чи ти хоч знаєш, ваше благородіє, що я живу тут на селі більше, ніж ти? Чи знаєш ти,— кажу,— що тут, у цьому кутку, ще мій батько, мир йому, жив, і мій дід, хай царствує, і моя бабка, мир їй?
Я не лінуюсь і перераховую йому всю сім'ю, кожного за його ім'ям, де хто жив і де хто помер... Він мене, уявіть собі, вислухав, а коли я закінчив, каже мені:
— Дивак ти, слово честі, Тевелю, можеш наговорити сім кіп гречаної вовни. Навіщо мені,— каже він,— здалось твоє базікання про твою бабку і твого діда? Нехай вони,— каже,— спочивають у світлому раю! А ти, Тевелю, збирай,— каже,— всі твої бебехи і — фур-фур на Бердичів!..
Це мене обурює ще більше! Мало того, що ти, катюго, переказав мені таку добру звістку, то ще знущаєшся — "фур-фур на Бердичів!.." Хоч скажу йому все, що накипіло на серці... І я озиваюсь до нього:
— Ваше,— кажу,— благородіє! Ти вже тут стільки часу урядником, чи чув ти будь-коли, щоб хто з сусідів поскаржився на мене, що Тев'є його обікрав, чи пограбував, чи обдурив, чи так забрав щось? Ану, поспитай у всіх селян,— кажу,— чи не жив я з ними набагато краще, ніж найкращі сусіди між собою? Чи я не бував,— кажу,— пане, у тебе самого багато разів просити за селян, щоб ти їх не кривдив?..
…Добре, добре встругнув я йому, як Тев'є уміє! Справді, що я втрачаю? Однаково пропадати ні за цапову душу!.."