"У ніч таку…"
Переклад Олександра Грязнова
Під Одесою, в світлу, теплу ніч кінця серпня.
Ішли, гуляючи, по високих урвищах над морем. Дивлячись на його широку сяючу рівнину, почав з жартівливою поважністю декламувати:
Який яскравий місяць! В ніч таку…
Вона взяла його під руку і продовжила:
В ніч таку
Лякливо по росі ступала Тізба…
— Дозвольте, дозвольте: звідки це ви така вчена, що навіть Шекспіра знаєте?
— Звідти ж, звідки і ви. Не завжди ж була добропорядною дружиною і обивателькою забутого богом Конотопа. Київську гімназію із золотою медаллю закінчила.
— Ну, знаєте, це так давно було…
— Це що таке – милі нечемності? Помиляєтеся – всього дванадцять років.
Він глянув скоса на її високу, пряму фігуру, на жваве обличчя у веснянках:
— Правильно. Я ще позавчора, як тільки з вами познайомився, дав вам років тридцять. Але це для хохлушки вже старість.
— Залиште в спокою мою старість. І зовсім я не хохлушка, а козачка. Краще скажіть, хто ця Тізба, я забула.
— А біс її знає. Все одно – далі щось чудове, наскільки пам'ятаю.
— Справді чудове:
І, тінню лева злякана – не левом,
Чимдуж тікала в жаху…
Він сумно продовжив:
В ніч таку,
Сумуючи на березі, Дідона
Манила друга гілкою верби
Вернутись в Карфаген.
Вона закінчила в тон йому:
У ніч таку
Медея чарівні збирала трави,
Щоб молодість і силу повернути
Старечому Язону…
— Господи, як гарно! Тінь від лева, якась Медея, якісь чарівні трави… І нікого немає, хто полюбив би мене!
— А я ж навіщо?
— Ви цинік і прозаїк. А мені потрібний поет. Та й ні до чого – два тижні моєї відпустки пролетять стрілою, а там знову Конотоп!
— Не біда. Гарне лиш коротке щастя.
Як солодко у місячному сяйві
Дрімає все довкола! Сядьмо тут…
…тобто на цьому урвищі. Посидьмо трохи, Медеє.
— Посидьмо, Язоне…
Зійшовши зі стежки, сіли на пересохлу траву над самісіньким урвищем.
— Що гарне у вас, Дідоно, так це ваш грудний, хохлацький голос. І потім, ви розумна і весела…
Вона зняла з голої ноги татарський черевичок, витрушуючи з нього пил, і поворушила пальцями видовженої ступні, до половини темної від засмаги.
— І нога чудесна. Можна поцілувати?
— Ні в якому разі. У ніч таку засмучена Медея… У ніч таку… Ну що це за неподобство, навіть не дає доказати…
Повертались повільно, пізно, коли місяць стояв уже зовсім низько, золота вода тьмяно світилась край берега внизу, і було так тихо, що чутно було її напівсонні припливи і відпливи.
7. 04. 49