У с і. Звичайно!
К а с с і о. Ви згідні? Отже, ви не маєте права казати, що я п'яний.
(Іде геть.)
М о н т а н о. Ходімо на терасу, панове: виставимо варту.
Я г о
Хвилиночку. Ви бачили, панове,
Того, хто звідси вийшов? Лейтенант,
Яким пишатись міг би навіть Цезар,
Коли б його погана сторона
Не заважала якостям прекрасним.
Та що поробиш? Цей нещасний п'є.
Боюся, що за містом наглядати
Йому Отелло марно доручив.
М о н т а н о
І часто він такий?
Я г о
Та кожен вечір.
І може не заснути хоч добу,
Коли його вино не заколише.
М о н т а н о
Про це Отелло треба розказати.
Не знає він, можливо, чи не бачить
За доблестями Кассіо гріхи.
Входить Р о д р і г о.
Я г о
(стиха до Родріго)
На очі попадіться лейтенанту.
Родріго йде геть.
М о н т а н о
Як жаль, що мавр собі в замісники
Узяв особу з вадами такими.
Ви розкажіть Отелло.
Я г о
Ні, не я.
Нехай хтось інший. З Кассіо ми – друзі.
Я все віддам, щоб друга врятувати.
Та що це там?
К р и к и з а с ц е н о ю
Рятуйте! Поможіть!
Вбігає К а с с і о, що женеться за Р о д р і г о.
К а с с і о
Мерзотнику!
М о н т а н о
Що з вами, лейтенанте?
К а с с і о
Мені посмів давати настанови!
Та я його у пляшку зажену!
Р о д р і г о
Що я зробив?
К а с с і о
Ще смієш розмовляти!
(Б'є Родріго.)
М о н т а н о
(зупиняє його)
Чекайте! Зупиніться, лейтенанте!
К а с с і о
Не лізьте, бо і вам у зуби дам!
М о н т а н о
Ви п'яні!
К а с с і о
Геть!
Б'ються.
Я г о
(стиха до Родріго)
Біжи на бастіон
І бий на сполох.
Родріго біжить.
Кассіо! Монтано!
Панове, зупиніться! Майте розум!
Опам'ятайтесь, вас обох прошу!
Б'є дзвін.
Дияволе! Ударили на сполох.
Ви розбудили всіх. Яка ганьба!
Входять О т е л л о і слуги.
О т е л л о
Що тут за крики?
М о н т а н о
Я стікаю кров'ю…
(Падає.)
О т е л л о
Якщо життя вам любе, ані руш!
Я г о
Ви чуєте? Спиніться, лейтенанте!
Чекайте! Перед вами генерал.
Чи ви осліпли вже? Опам'ятайтесь!
О т е л л о
Що трапилось і як це почалося?
Хіба ми турки, нехристі погані,
Щоб різать один одного? Спиніться!
Не спините шаленства – вийму душу.
Скажіть, щоб припинили бити в дзвін!
Так можна розбудити ціле місто.
Що трапилось, панове? Чесний Яго,
Ти зблід, неначе смерть. Скажи мені,
Хто розпочав оцю злощасну бійку?
Я г о
Як раптом без образи і без сварки
Чомусь вони схопились за мечі.
Не можу я вказати на причину
Їх злості обопільної. Я краще б
У чесній битві власних ніг позбувся,
Що здуру привели мене сюди!
О т е л л о
(до Кассіо)
Як ви могли обов'язок забути?
К а с с і о
Пробачте… Я не можу говорить…
О т е л л о
Ви стриманістю славились, Монтано.
Яка причина вас могла штовхнути
Поважність проміняти на ім'я
Нічного розбишаки? Говоріть.
М о н т а н о
Отелло, я поранений… І тяжко…
Мені мовчати краще… Вам розкаже
Усе поручик Яго. Він мій свідок.
Не винен я ні в чому. Весь мій гріх,
Що захищався я, а не втікав.
О т е л л о
Ну, бачить бог, що кров моя скипає
І пристрастю засліплює мене!
Усім, на кого руку підійму,
Дістанеться несолодко від гніву,
Хоча би винний братом був мені!
Як почалася сварка? Хто призвідець?
Нечувано! На варті у фортеці,
Де жителі іще тремтять від страху,
Затіяти вночі криваву свару!
Жахливо! Говори, мій вірний Яго,
Хто розпочав?
М о н т а н о
Не по-солдатськи буде
Провину лейтенанта приховать.
Я г о
Язик собі відрізати дозволю
Скоріше, ніж про Кассіо скажу
Неправду, що могла б йому зашкодить.
Як це було? Стояли ми з Монтано.
Аж бачимо, вбігає чоловік
Із криками: "Рятуйте!" А за ним –
І Кассіо зі зброєю в руках.
Монтано лейтенанта зупинив,
А я за крикуном нічним погнався,
Що міг би ціле місто розбудити,
Та не догнав. Я повернувся хутко,
Бо вже лунав позаду дзвін мечей
І сипались прокляття голосні.
Мене це здивувало, бо ніколи
Від Кассіо прокльонів я не чув.
Застав я їх у сутичці жорстокій.
Тут ви наспіли й зупинили бій.
Нічого більше я про це не знаю.
Та нагадаю: люди – тільки люди,
І кожен може грубо помилитись.
Я визнаю, що Кассіо неправий
Перед Монтано, але той, що втік,
Напевне, так образив лейтенанта,
Що він скипів.
О т е л л о
Ти зменшуєш провину,
Бо з Кассіо ви – друзі. Та йому
Нема ніяких виправдань у мене.
Хоч щиро я любив тебе, віднині
Ти, Кассіо, мені не офіцер.
Входять Д е з д е м о н а і служниця.
Дивіться, і дружину розбудили!
(до Кассіо)
Уроком це послужить для усіх.
Д е з д е м о н а
Що сталося?
О т е л л о
Усе в порядку, мила.
Монтано, я вам буду за хірурга.
Візьміть його.
(Монтано несуть геть.)
Ти, Яго, заспокой
Розбуджене тривожним дзвоном місто.
Ходімо, Дездемоно. Не звикати
Солдату по тривозі уставати.
Всі, крім Яго і Кассіо, йдуть геть.
Я г о. Ви поранені, лейтенанте?
К а с с і о. Так, і ніяка хірургія не допоможе.
Я г о. Що ви? Боже борони!
К а с с і о. Добре ім'я, добре ім'я, добре ім'я! Я втратив своє добре ім'я, безсмертну частину себе самого. Лишилась тваринна сутність. Де моє добре ім'я, моє добре ім'я?!
Я г о. Слово честі, я думав, що ви поранені! Від цього більше шкоди, ніж від втрати доброго імені. Добре ім'я – вигадка, найчастіше брехлива! Його дістають без заслуг і втрачають без підстав. Нічого ви не втратили, якщо не розголосите це самі. Є багато способів повернути прихильність генерала. Адже він вас розжалував у гніві, для остраху іншим, а не від злоби. Попросіть у нього вибачення, і він знову розтане.
К а с с і о. Я скоріше попрошу його збільшити кару, ніж буду нав'язувати йому такого негідника і п'яницю! Набрався чорт зна як і розійшовся. Набундючився і затріщав, як папуга! Нахвалятися, клястися і патякати з власною тінню! Яка гидота! О, духу вина, якщо у тебе немає власного імені, — я назову тебе дияволом!
Я г о. Кого ви переслідували з мечем? Що він вам зробив?
К а с с і о. Я не знаю.
Я г о. Не може бути!
К а с с і о. Я пам'ятаю якісь уривки, але нічого не пам'ятаю ясно. Була бійка, а чому – чорт її знає. О боже! Самому вливати в свій рот отруту, що перетворює тебе на дурня і тварюку! І ще стрибати і радіти з цього приводу!
Я г о. Зараз у вас досить ясна голова. Коли ви протверезились?
К а с с і о. Диявол п'янства віддав мене дияволові гніву. Один гандж дав місце іншому, щоб я краще пізнав себе.
Я г о. Ви надто суворі до себе. За умов військового часу, звичайно, краще б цього не сталося. Та якщо вже так вийшло, можна все виправити.
К а с с і о. Якщо я попрошу генерала повернути мені посаду, він скаже, що я п'яниця. Якби в мене було стільки вуст, як у гідри, така відповідь заткнула б їх усі. Чи не дивно! Ось ти розумно міркуєш, як раптом дурієш, а потім звірієш! Кожний зайвий ковток – прокляття, а його вміст – диявол.
Я г о. Ну, годі. Вино – вірний друг, якщо пити розумно. Досить його гудити. Сподіваюсь, ви вірите, що я відданий вам?
К а с с і о. Ще б пак! Та я вам чудово віддячив: я напився.
Я г о. Ну то й що! Це може трапитись з кожним. Краще слухайте, що вам треба зробити. Справжній генерал у нас тепер — генеральша. Мавр поринув у споглядання її принад. Довіртесь їй. Хай вона за вас заступиться. Вона така щедра, мила, добра і щира! Їй здається злочином не зробити більше, ніж її просять. Умовте її відновити вашу дружбу з її чоловіком, і я готовий поставити все своє майно проти гідної уваги ставки, що ця дружба стане ще міцнішою.
К а с с і о. Дякую за пораду!
Я г о. Вона від чистого серця.
К а с с і о. Охоче вірю. І завтра зранку буду молити Дездемону заступитись за мене перед генералом. Я перестану вірити в своє щастя, якщо воно й тут зрадить мене.
Я г о. Бажаю успіху. Добраніч лейтенанте: піду перевірити варту.
К а с с і о. Добраніч, вірний Яго.
(Іде геть.)
Я г о
Хто назове негідником мене,
Якщо порада чесна і відверта
І вказує йому найкращий шлях,
Щоб знов довіру мавра повернути?
Так, Дездемона схильна до добра,
Привітлива і щедра, як природа.
Переконати мавра їй не важко,
Бо нею лиш живе його душа.
Вона тепер для нього – божество
І здатна все зв'язати й розв'язати.
Хіба негідник я, що надаю
Пораду, як нитки узяти в руки?
Та в тому й сіль, щоб найчорніший гріх
Замаскувати образом небесним.
Коли мій чесний Кассіо почне
Просити допомоги Дездемони
І стане та чіплятися до мавра,
Я натякну йому, що недаремно
Так співчуває Кассіо вона.
І чим щиріше буде захищати
Невдаху-лейтенанта Дездемона,
Тим більший буде простір для підозр.
Так доброчесність вимажу я дьогтем,
Із доброти її сплету тенета,
Щоб їх гуртом заплутати у них.
Входить Р о д р і г о.
Ну, як справи, Родріго?
Р о д р і г о. Я тут як пес, якому не дають полювати, а тримають на ланцюгу, щоб гавкав. Мої гроші майже скінчились. Сьогодні мене добряче побили. Якщо так піде й далі, я повернусь до Венеції збагачений досвідом, та без копійки.
Я г о
Які нікчемні ті, що не навчились
Терпіти і чекати! Чи можливо
Загоїти поранення умить?
Чаклунство тут безсиле. Тільки розум
Лікує, а йому потрібен час.
Що Кассіо побив тебе, чудово:
Зате посаду втратив він свою.
Не всякий плід налитись може вчасно,
Та дозріває все, що зацвіло!
Зажди ще трохи! Ранок наступає.
Іди поспи. Де квартируєш ти?
Іди, кажу. Зустрінемось пізніше.
Родріго іде геть.
Попереду дві справи. Хай попросить
Емілія прекрасну господиню
За Кассіо. Коли він перед нею
Стоятиме й молитиме її
За нього заступитись, приведу
Отелло я. Такий у мене план,
Щоб спритно підготовити обман.
(Іде геть.)
ДІЯ ТРЕТЯ
Сцена перша
Перед замком.
Входять К а с с і о і музиканти.
К а с с і о
Зіграйте тут, музики, щось бадьоре,
Я за роботу щедро заплачу.
Музика. Входить б л а з е н ь.
Б л а з е н ь. Панове, ці дудки не з Неаполя? Занадто вони гугняві.
М у з и к а. Як ви кажете, пане?
Б л а з е н ь. Це, часом, не духові інструменти?
М у з и к а. Звичайно, духові.
Б л а з е н ь. Чому ж вони без хвостів?
М у з и к а. В якому відношенні, пане?
Б л а з е н ь. Адже труби, що випускають дух, бувають прикриті хвостами. Та не в цьому справа. Ось вам гроші за музику. Генерал так розчулився, що просить припинити.
М у з и к а. Добре, ми більше не будемо.
Б л а з е н ь. Може є у вас щось беззвучне? Біда в тому, що вас чути.
М у з и к а. Нечутної музики не буває, пане.
Б л а з е н ь. Ну, то ховайте дудки в мішки і зникайте! Щоб і духу вашого тут не було!
Музики йдуть геть.
К а с с і о.