Не заперечуй. Це не допоможе.
Я знаю все. Хоча це вище сил,
Та ти помреш.
Д е з д е м о н а
Тоді, Господь, помилуй!
О т е л л о
Амінь, скажу я.
Д е з д е м о н а
Змилуйся і ти.
Не завинила я в житті нічим
Перед тобою. Кассіо любила,
Як заповіді божі учать нас,
І хусточку йому не дарувала.
О т е л л о
Я бачив сам її в його руках!
Обман у камінь обертає серце,
Примушуючи те, що я роблю,
Не жертвою назвати, а убивством.
Д е з д е м о н а
Напевне, він ту хусточку знайшов,
Бо я її нікому не давала.
Спитай, і він підтвердить.
О т е л л о
Вже підтвердив.
Д е з д е м о н а
Що він сказав?
О т е л л о
Що мали ви стосунки.
Д е з д е м о н а
Стосунки? Незаконні?
О т е л л о
Так.
Д е з д е м о н а
Неправда!
Він цю брехню не зможе повторити.
О т е л л о
Не зможе, бо замовк уже навік.
Цей труд узяв на себе чесний Яго.
Д е з д е м о н а
Я відчувала! Кассіо убитий?
О т е л л о
Та май він по життю на кожен волос,
І це не врятувало би його!
Д е з д е м о н а
Загинув, бо звели на нього наклеп!
І я загину теж!
О т е л л о
Яке нахабство –
За ним ридати на моїх очах!
Д е з д е м о н а
То прожени мене, лиш не вбивай!
О т е л л о
Помри, повіє!
Д е з д е м о н а
Дай хоч ніч прожити!
О т е л л о
Мені ти опираєшся?!
Д е з д е м о н а
Годину!
О т е л л о
Все вирішено. Пізно.
Д е з д е м о н а
Тільки мить!
Дай помолитись!
О т е л л о
Ні! Занадто пізно.
(Душить її.)
Е м і л і я
(за сценою)
Хазяїне! Хазяїне, впустіть!
О т е л л о
Що там за шум? Жива! Іще жива?
Я бузувір, та маю милосердя.
Тобі я довго мучитись не дам.
Так, так!
(Душить її.)
Е м і л і я
(за сценою)
Відкрийте, пане!
О т е л л о
Хто там кличе?
Е м і л і я
(за сценою)
Мені потрібно дещо вам сказати.
О т е л л о
Емілія! Зі звісткою, напевне,
Що Кассіо загинув. Зараз, зараз!
Вона вже не здригається. Лежить
Безмовна й непорушна, як в могилі.
Впустить мені Емілію чи ні?
Ось ворухнулась знову! Ні, здалося.
Та краще не впускати. Ще почне,
Ввійшовши, із дружиною розмову.
З дружиною? Її немає більше!
Який тяжкий, який нестерпний час!
Немов страшне затьмарення у світі.
Немає сонця й місяця. Земля
У темряві від остраху трясеться.
Е м і л і я
(за сценою)
Впустіть мене до спальні, генерале!
Я маю повідомити вам щось.
О т е л л о
Емілія. Я вже забув про неї.
(Відмикає двері.)
Еміліє, заходьте.
Входить Е м і л і я.
Е м і л і я
Генерале,
На вулиці убивство.
О т е л л о
Та невже!
Коли убивство сталося?
Е м і л і я
Недавно.
О т е л л о
Напевне, місяць більше, ніж звичайно
Наблизився до нашої землі
І робить всіх шаленими.
Е м і л і я
Родріго
З Венеції там Кассіо убив.
О т е л л о
Так хто убитий? Кассіо?
Е м і л і я
Родріго.
А Кассіо поранений.
О т е л л о
Живий?
Даремно кров лилась. Не сталось помсти.
Д е з д е м о н а
Убита без провини!
Е м і л і я
Чий це крик?
О т е л л о
Який? Хіба кричали?
Е м і л і я
Боже милий!
Це голос Дездемони! Поможіть!
Скажіть іще що-небудь!
Д е з д е м о н а
Помираю.
Е м і л і я
Хто вас убив?
Д е з д е м о н а
Ніхто. Це я сама.
Хай чоловік мене не забуває
І лихом хай не згадує. Прощай.
(Вмирає.)
О т е л л о
Хто це зробив?
Е м і л і я
Мені не зрозуміло.
О т е л л о
Ви чули, що ніхто; вона сама.
Е м і л і я
Вона сказала справді, що ніхто.
О т е л л о
За цю брехню горіти їй у пеклі.
Її убивця – я.
Е м і л і я
Тоді вона
Тим більше – ангел. Ти ж – диявол чорний.
О т е л л о
Вона була розпусна і брехлива.
Е м і л і я
Ти брешеш і на неї зводиш наклеп!
О т е л л о
Вона була підступна, як вода.
Е м і л і я
А ти зате, як полум'я, гарячий.
Вона такою вірною була!
О т е л л о
Її коханець – Кассіо. Ти можеш
Про все у чоловіка розпитати.
Хіба б я міг, не маючи підстав,
Розправитись із нею так рішуче?
За це мені було б і пекла мало.
Мені усе відкрив твій чоловік.
Е м і л і я
Мій чоловік?
О т е л л о
Звичайно.
Е м і л і я
Він запевнив,
Що Дездемона зраджує тобі?
О т е л л о
Так, з Кассіо. Якби не ця біда,
То я б на цілий світ із хризоліту
Не проміняв її.
Е м і л і я
Мій чоловік?
О т е л л о
Мені відкрив він очі. Чесний Яго!
Людина бездоганної моралі,
Відверта і пряма.
Е м і л і я
Мій чоловік?
О т е л л о
Чому ти перепитуєш постійно?
Так, я сказав: це Яго все відкрив.
Е м і л і я
Підлота посміялась над любов'ю!
Мій чоловік приписував їй зраду?
О т е л л о
Невже моїх не розумієш слів?
Її зрадливі витівки розкрив
Твій чоловік — мій вірний, чесний Яго.
Е м і л і я
Якщо не зводиш наклепу на нього,
Нехай його безсовісна душа
По часточці у день гниє довіку!
Який брехун! Вона тебе любила,
Тебе, безумний мавре!
О т е л л о
Ха-ха-ха!
Е м і л і я
Ти ще сміятись можеш, правдолюбе?
Нічого в правді ти не розумієш,
Як і дружини ти не розумів.
О т е л л о
Замовкни краще.
Е м і л і я
Що мені ти зробиш?
Не здатний ти зробити більше зла,
Ніж ти уже зробив. Невіглас! Дурень!
Бездушний, наче камінь! Що мені
Твій гострий меч? Хоч двадцять раз убий,
Я викрию тебе. На допомогу!
Сюди! Скоріше! Мавр убив дружину!
Убивство! Люди добрі, тут убивство!
Входять М о н т а н о, Г р а ц і а н о, Я г о та інші.
М о н т а н о
Що сталось, генерале?
Е м і л і я
Ти прийшов
Доволі вчасно, Яго. Чом на себе
Чужі убивства звалювать дозволив?
Г р а ц і а н о
Що трапилось?
Е м і л і я
Якщо ти – чоловік,
Спростуй брехливі вигадки про себе.
Він каже, ніби ти його запевнив
У зраді Дездемони. Це брехня.
До підлості такої ти не здатний.
Тож викрий ти наклепника при всіх.
Я г о
Я те сказав, що думав; і не більше
Того, що він вважав правдоподібним.
Е м і л і я
Що Дездемона зраджує, сказав?
Я г о
Сказав.
Е м і л і я
Але ж ти знав, що це – брехня!
Свідомий наклеп, злісний і безчесний.
Ще й Кассіо назвав її коханцем!
Я г о
Так, Кассіо. Притримай язика!
Е м і л і я
Не буду я мовчати. Дездемона
Лежить убита у своїй постелі!
В с і
О Боже!
Е м і л і я
А причина – наговір.
О т е л л о
Панове, не дивуйтеся. Це – правда.
Г р а ц і а н о
Жахлива правда!
М о н т а н о
Дивовижний сон!
Е м і л і я
Яке паскудство! Думка невідступна
Мені, як молот, стукає до скронь.
Щось згадую й не можу пригадати.
Про це я і подумала тоді…
Уб'ю себе. Огидно навіть жити!
Я г о
Ти, певне, очманіла? Йди собі!
Е м і л і я
Панове, заступіться! Чоловіка
Я не повинна слухатись тепер.
Я все вам розкажу, хоч я додому
Ніколи вже, можливо, не дійду.
О т е л л о
О! О!
(Падає на постіль.)
Е м і л і я
Кричи, качайся на постелі!
Убив ти найчистішу за усіх,
Кого знав світ.
О т е л л о
(підіймаючись)
Вона була розпусна. –
Чи ви це, дядьку? Я вас не впізнав.
Погляньте на задушену небогу.
І цей жахливий вчинок я зробив!
Г р а ц і а н о
Нещасна Дездемона! Як доречно,
Що батько твій помер. Твоє заміжжя
Звело його в труну. Коли б живий
Він це страшне видовище побачив,
То став би богохульником і вмер
Непрощений, забутий провидінням.
О т е л л о
Смертельна туга! Жах! Та Яго знає,
Що з Кассіо вона життя розпусне
Вела таємно. В цьому лейтенант
Зізнався сам. В руках його я бачив
Хустину – нагороду за труди.
Вона мені від матері дісталась,
А я їй на весілля дарував.
Е м і л і я
О сили неба!
Я г о
Замовчи, ти чуєш?
Е м і л і я
Не замовчу! Усе, як є, скажу.
Нехай летять слова, як вільний вітер.
Тепер ані людина, ані звір,
Ніхто, ніщо мене вже не зупинить!
Я г о
Іди додому!
Е м і л і я
Ні, я не піду!
Яго намагається заколоти Емілію.
Г р а ц і а н о
Ганьба! З мечем на жінку нападати!
Е м і л і я
Безмозкий мавре! Хустку на підлозі
Це я знайшла і Яго віддала,
Бо він мене настійливо і часто
Просив її украсти.
Я г о
Замовчи!
Е м і л і я
А ти вже уявив, що Дездемона
Коханцеві її подарувала?
Це я знайшла і Яго віддала.
А він підкинув Кассіо.
Я г о
Ти брешеш!
Е м і л і я
Клянуся вам, панове, не брешу.
О йолопе! Та що було й робити
Йому з такою жінкою? Сліпий!
О т е л л о
Невже немає блискавок у неба?
Мерзенний злодій! Я тебе уб'ю!
Отелло намагається заколоти Яго,
та Монтано вибиває зброю.
Яго заколює Емілію і втікає.
Г р а ц і а н о
Упала. Він убив свою дружину!
Е м і л і я
Кінчаюся… До пані покладіть…
Г р а ц і а н о
Дружину вбив і втік у метушні.
М о н т а н о
Він — рідкісний мерзотник! Меч візьміть,
Який із рук я вибив у Отелло,
І вихід стережіть. Не випускайте,
Хоча б його убити довелося.
Я кинуся за Яго навздогін.
Всі ідуть, крім Отелло і Емілії.
О т е л л о
Безсилий я. Тепер вже і хлопчисько
У мене здатний відібрати меч.
Чи можна честь відстоювать без правди?
Не стало правди, хай загине все.
Е м і л і я
Так ось чому ти про вербу співала!
То – пісня лебедина. Я також
Із піснею про вербоньку загину.
Вона була безгрішна, лютий мавре;
Вона тебе любила, присягаюсь.
Це – правда, і за правду я помру.
(Вмирає.)
О т е л л о
Був про запас в кімнаті інший меч,
Гартований водою крижаною.
А ось і він! – Я хочу вийти, дядьку.
Г р а ц і а н о
(за сценою)
Не намагайся: дорого заплатиш.
Беззбройний ти, то краще підкорись.
О т е л л о
Тоді ввійдіть сюди поговорити,
А то й без зброї вийду звідсіля.
Входить Г р а ц і а н о.
Г р а ц і а н о
Ну, що ти скажеш?
О т е л л о
Є у мене зброя,
Найкращий меч, що мав колись боєць.
В минулі дні я прокладав ним шлях
Крізь перешкоди, що за ваші тяжчі.
Та нащо нахвалятися? Тепер
Я долею своєю не керую.
Безпечний, хоч озброєний. Дійшов,
Як видно, до останнього порогу.
Чому ви відступаєте? Не бійтесь.
Мені й стеблина перепинить шлях.
Я зупинюсь. Куди мені іти?
О нещаслива дівчинко моя!
Зробилась ти біліша за сорочку.
Колись, як приведуть у день розплати
Мене на суд, один лиш погляд твій
Мене із неба скине у безодню.
Твоя рука холодна, наче лід,
Як чистота сама. Проклятий вбивце!
Женіть мене, чортяки, батогами
Подалі від небесного видіння,
Паліть у сірці, смажте у смолі!
О горе! Дездемоно! Дездемоно!
Входять Л о д о в і к о та інші.
Вносять на ношах К а с с і о, вводять
арештованого Я г о.
Л о д о в і к о
Та де ж він є, безумець цей нещасний?
О т е л л о
Що був колись Отелло? Ось я, тут.
Л о д о в і к о
А та єхидна де? Ведіть сюди.
О т е л л о
Копит його не бачу. Певне, казка!
Якщо це чорт, мечем його не вб'єш.
(Ранить Яго.)
Л о д о в і к о
Роззбройте мавра!
Я г о
Кров моя тече,
Та я живий.
О т е л л о
Про це я не жалкую.
Живи у муках якомога довше.
Нехай для тебе щастям стане смерть.
Л о д о в і к о
Колись твердий і доблесний Отелло,
Що став смішною іграшкою Яго,
Як звати нам тебе?
О т е л л о
Та як завгодно.
Зовіть убивцем чесним, бо вбивав
Не задля помсти, а заради честі.
Л о д о в і к о
Я знаю.