Вельми дивно, що, замість південно-східного пасату, майже завжди, дув північно-східний вітер, виключаючи кілька днів, які, проте ж, можна назвати випадковими. З часу нашого переходу через екватор з досвіду я дізнався, що не тільки повітря, а й вода стали набагато холодніше, а тому й не видно більш ні птахів, якими наші кораблі були часто оточені в подібних цим широтах, ні риб, крім акул.
8 червня вранці о 9 годині побачили ми на північному заході острів Овігі [Гаваї], а в полудень пеленгували східний його край.
Близько 2 години пополудні ми наблизилися до берегів так, що могли зручно розглянути житла, яких на краю знаходиться досить багато. До нас приїхали шість човнів, в кожному з них було від двох до трьох осіб. Перший з цих остров'ян, зійшовши на корабель, вітав кожного зустрічного, кажучи йому "гау-ду-ю-ду" і хапаючи за руку. Він, звичайно, перейняв ці слова у якогось англійця, що живе на острові. Спершу я мав собі приємною надією отримати від них будь-які свіжі їстівні припаси, але в очікуванні своєму абсолютно помилився. Остров'яни привезли до нас трохи тканини та інші незначні дрібниці. Пролежавши до 5 годин на дрейфі; ми наповнили вітрила, щоб на ніч, яка була похмурою і дощовою віддалитися від берега.
9 червня о 3 годині пополудні ми спустилися на вест, а в результаті 11-ої години нам відкрилася південно-західний край острова. Обійшовши його, ми зупинилися на дрейфі проти одного житла, в очікуванні двох човнів, які їхали до нас. Обидва вони пристали до корабля "Надія". Перший привіз свиню вагою близько 2 1/2 пудів (40 кг), за яку той, хто привіз вимагав сукна, але так як останнього на кораблі не було, то її відвезли назад на берег. Побувши майже на одному місці до 4 години пополудні і не видячи ніякого човна, ми знову пішли від берега на ніч.
10 червня погода стояла приємна, дув помірний східно-північно-східний вітер, який потім повернув на норд і так стих, що підійти до берега було ніяк неможливо. Опівдні, маючи південний край острова на північному сході, ми робили спостереження на 18о 58' пн. ш.
Сьогодні Крузенштерн розпрощався зі мною, твердо вирішивши в наступну ніч відправитися на Камчатку. Я було умовляв його забаритися тут ще днів зо три, для постачання свіжою провізією, в якій він мав такий недолік, що навіть офіцери більше двох місяців харчувалися однією тільки солониною. Однак прагнення цієї людини і бажання виконати своє підприємство найкращим чином були непохитні. На мої подання він відповідав мені, що всі матроси корабля "Надія", по огляду лікаря, були абсолютно здорові.
О 8 годині вечора подув східний вітер. Ми лягли в дрейф, а корабель "Надія" направив свій шлях на північний захід.
11 червня на світанку вітер повернув на вест. З його допомогою ми підійшли до губі Карекекуа з наміром в неї увійти, бо по триденному досвіду ми дізналися, що біля берегів забезпечити себе свіжими продуктами неможливо. В цей час південно-західний мис острова Овігі знаходився від нас на заході-південному заході, а північно-західний на північному сході. Близько 8 години приїхав до нас човен з англійцем Люїсом Джонсоном з містечка, званого Оері-Руа, що лежить неподалік від південно-західного краю. На човні був також хлопчик Джордж Керніке, природний сандвічський житель, який подорожував з капітаном Пюжетом і жив в Англії сім років. На моє запитання, в якому становищі знаходиться нині острів Овігі і чи можна на ньому отримати без утруднення і небезпеки потрібні для нас припаси, Джонсон відповів мені, що тутешній король, наважуючись вести війну проти острова Отувая [Кауаї], живе тепер з усіма своїми старшинами на острові Вагу [Оау], і що, хоча ми в Карекекуі не знайдемо нікого, крім простого народу, проте ж будемо прийняті з усілякою чемністю. Він додав, що під час відсутності короля головне управління має англієць Юнг, який, хоча і живе в декількох милях від губи, однак, дізнавшись про наше прибуття, не забариться до нас з'явитися. Незважаючи на це запевнення, я дав наказ, щоб корабель був готовий про всяк випадок. За згаданим човном з'явилися ще три, з яких на одному привезено було два порося. Їх нам поступилися за 9 аршин [6 м] товстого полотна. Я купив також декілька тканин за шматок строкатого тика. Прямуючи на норд, ми підійшли до самого берега і повернули на іншу сторону, так як вітер повернув тоді на північний захід.
Хоча вітер і дозволяв нам направляти свій шлях на північний північний захід, проте ж без допомоги течії, яка, як запевняють, тут, біля самих берегів направлена майже завжди на норд, було б неможливо обійти південний мис. Перебуваючи в одній милі [1,8 км] від берега, я послав ялик і катер на буксир, а тим часом намагався користуватися морською течією. О п'ятій годині, обійшовши південний мис губи, я поклав якір на 17 сажнів [31 м], де ґрунт був пісок з черепашкою. Так як час вже почала схилятися до вечора, то ми негайно офертоенились103. При вході перша глибина була 40 сажнів [73 м], друга — близько 36 [65 м], а третя — близько 28 сажнів [51 м], ґрунт — корал з битими черепашками; потім 22 і 17 сажнів [40 і 31 м], а ґрунт — пісок з черепашкою. Підходячи до губи, я боявся, щоб до корабля не під'їхало безліч човнів, які могли б перешкодити нам в роботі. Однак ми не бачили жодного з нагоди табу, під час якого жодна людина не може бути на воді. Після заходу сонця, коли заборонений час скінчився, до нас припливли близько ста жінок. Але так як я наказав жодної з них не входити на корабель, то вони і відправилися назад на берег, обурюючись на свою невдачу.
12 червня. Разом з світанком з'явилися до нас човни з різними припасами. Спершу ми купили всі їстівні припаси, скільки їх не було, а потім брали тканину і інші рідкості. Дізнавшись, що Юнг заборонив продавати європейцям свиней без його відома, я негайно послав Джонсона до начальника сказати, що якщо він не надішле мені свіжого м'яса, то корабель "Нева" в той же самий вечір піде в море. Таке оголошення негайно подіяло. Сам старшина приїхав до нас з двома свинями і з великою кількістю коріння. Ми прийняли його дуже ласкаво і дали йому три пляшки рому, дві сокири і шляхту 104. Виявивши нам своє задоволення, він обіцяв і надалі постачати нас припасами. Тим часом, покупка рідкостей тривала досить успішно, і не тільки офіцери, але навіть і матроси накупили безліч різних речей. Хоча остров'яни охоче міняли свої товари на ножі і невеликі дзеркала, але найважливіше для них були наша набійка і смугастий тик, так що за шматок тієї чи іншої матерії, довжиною в 4 аршини [близько 3 м], що називається по-тутешньому пау, можна було дістати аршин 20 [метрів 14] кращої тканини остров'ян. Навіть і просте полотно мало високу ціну. Навпроти того, на залізні обручі, яких ми запасли занадто багато, ніхто і дивитися не хотів. Старшину я запросив до обіду. Він ні від чого не відмовлявся, навіть від горілки і вина, а вживав все, що подавалося на стіл, з великим апетитом і, нарешті, став досить напідпитку. Увечері знову численне венерине військо оточило корабель, але я велів перекладачеві повідомити його, що ніколи і ні однієї жінки на корабель не буде пущено, і просив старшину наказати всім човнам вийти, бо сонце було вже на заході, після якого я не дозволяв залишатися ні одному остров'янин. Цю моє прохання він негайно виконав, так що при спуску прапора ми залишилися одні. Мушу признатись, що після надзвичайного шуму, що тривав весь день, така зміна була всякому з нас приємною. Незважаючи на заборону Юнга, ми сьогодні купили двох великих свиней, стільки ж поросят, дві кози і десять курей, також бочку солодкої картоплі, кілька кокосів, тарро і цукрової тростини.
13 червня близько 8 години ранку наш корабель був знову оточений човнами, а до полудня приїхав і старшина з чотирма великими свинями, з яких одну він подарував, а за решту взяв півтори смуги заліза. Я давав йому за них інші речі, але він запевняв мене, що свині належать королю, який наказав віддати їх тільки за смугове залізо. Крім цього, ми купили вранці близько дюжини курей і дванадцять невеликих свиней.
Після обіду я оголосив старшині про моє бажання бути на березі, чому він і вирушив туди вперед. Під вечір поїхали і ми, озброївши 12 веслярів. Бурун біля села Карекекуі був досить великий, і тому ми були змушені пристати у Вайн-наган, де старшина зустрів мене і сказав, що він на всіх жителів наклав табу. Справді, жодна людина не слідував за нами, а кожен сидів біля свого будинку. Минувши кілька бідних хатин, ми увійшли в кокосову алею, де на деревах старшина показав нам багато свердловин, пробиті гарматними ядрами після вбивства капітана Кука 105, і запевняв, що при цьому англійці вбили багато народу. З алеї ми продовжували шлях по берегу одні, бо старшина вибачився, що він не може йти з нами, тому що на цій дорозі стоїть храм, повз якого їм заборонено проходити. У селищі Карекекуі перша будова, яка привернула нашу увагу, була величезна комора або сарай, в якому король зберігав до війни шхуну, побудовану капітаном Ванкувером. Після цього ми увійшли в інший, де будувався подвійний човен старшини, який в цьому місці знову з'єднався з нами і повів нас до себе. Відпочивши трохи в його житлі, ми пішли дивитися королівський палац. Ця будова, крім своєї просторості, нічим не відрізняється від інших. Вона складається з шести особняків, або, краще сказати, хатин, збудованих біля ставка. Тут немає нічого штучного, але все залишено в природному вигляді. Перша хатина, в яку ми увійшли, називається королівською їдальнею. У другій король пригощає шляхетних своїх підданих і європейців, що приїжджають. Третя і четверта призначені для його дружин, а п'ята і шоста служать кухнею. Всі вони складені однаковим чином з жердин, обнесені і покриті деревинними листям. У деяких з них прорізано по два невеликих вікна в кутку, а в інших тільки двері, шириною в 2 1/2 фута [0,75 м] або 3 фути [1 м]. Кожен будинок стоїть на піднесеному кам'яному майданчику і обнесений невисоким живоплотом. Не можу сказати, в якому порядку утримується цей палац під час королівського в ньому перебування, але при нашому огляді, крім огидної неохайності і нечистоти, ми нічого не бачили.