А ви сідайте. Не ламайте руки.
Я б серце вам зламав, якби воно
Було у вас з матерії крихкої
І кляті звички у міцну броню
Його від почуттів не закували.
К о р о л е в а
Та що зробила я, що твій язик
Такий зі мною грубий?
Г а м л е т
Ви зробили
Те, що плямує щирість, честь і сором,
Шельмує правду, розкидає язви
У чистоти і цноти на чолі
Й обітниці подружні обертає
На торжище гравців. Ви те зробили,
Що вилучає душу із угоди
І зводить до пустих і зайвих слів
Обряди церкви. Небо червоніє,
Склепіння світу дивиться униз,
Насупившись, немов у судний день,
Коли згадає вчинок ваш ганебний.
К о р о л е в а
Чи можу я дізнатися про справу,
Коли така серйозна передмова?
Г а м л е т
Погляньте на портрети, — ось і ось, —
Що зображають двох братів обличчя.
Одне із них привабливе, шляхетне:
Чоло немов у Зевса, погляд Марса
І кучері немов у Аполлона;
А що за велич! Мов гінець Меркурій
На землю опускається з-за хмар!
Воно – найкращих якостей єднання,
А в кожній з них – відбиток божества.
Погляньте: це ваш перший чоловік.
А ось і другий. Цей – неначе колос,
Ушкоджений хворобою, що виріс
Із чистим поруч. Де були ті очі,
Що вибрали страховисько таке?
Як з пасовищ гірських в оце болото
Спустились ви, шукаючи корми?
Ні слова про любов. В літа, як ваші,
А де та голова і де той розум,
Що підказав такий нерівний обмін?
Ніхто б не міг так грубо помилитись;
Безумець в божевільній маячні
І той би відшукав у них різницю.
Куди дивились ви? Який диявол
Вас обіграв у жмурки серед дня?
Ні слух, ні нюх, ні зір людський, ні дотик
Один, без решти органів чуття,
Не помилились би.
О соромливість, де ти? Біс-спокусник!
Якщо вдова так пристрасті підвладна,
Чого тоді чекати від дівчат?
Який страшний ви подаєте приклад
Для наших наречених!
К о р о л е в а
Припини!
Ти очі повернув мені у душу,
А там усюди тільки чорні плями,
І їх нічим не змити!
Г а м л е т
День за днем
Валятися в продавленому ліжку,
Стогнать в поту розпусти, милуватись
Своїм падінням…
К о р о л е в а
Гамлете, доволі!
Твої слова, немов кинджалів леза,
Шматують слух.
Г а м л е т
…з убивцем і скотом,
Не вартим і двохсотої частини
Того, що той. Із блазнем в королях.
Із злодієм на царстві. Він побачив
Корону на полиці, вкрав її
І виніс під полою.
К о р о л е в а
Сину, зглянься!
Г а м л е т
З ганчіркою, що стала королем…
Входить П р и в и д.
Врятуйте душу, ангели небесні! –
Чого ти хочеш, образе блаженний?
К о р о л е в а
О горе, з ним припадок!
Г а м л е т
Ти прийшов
Лінивого свого картати сина,
Що дні біжать, а він твої накази
Немов забув і помсти не здійснив?
П р и в и д
Мета мого приходу – оживити
Твою готовність, що заклякла зовсім.
Та подивись, що з матір'ю твоєю.
Вона не здатна витримать удар,
Бо більш за всіх страждають найслабкіші.
Скажи їй щось.
Г а м л е т
Що з вами сталось, леді?
К о р о л е в а
Ні, що з тобою? Дикими очима
Ти дивишся кудись у порожнечу
І розмовляєш голосно з повітрям.
І, ніби полк, піднятий по тривозі,
На голові скуйовдженій волосся
Все виструнчилось раптом. Сину мій,
Вогонь хвороби треба остудити
І стати незворушним. Що ти бачиш?
Г а м л е т
Його, його! Поглянь, який він білий!
Ця блідість і його страшна загибель
Каміння би розчулило, напевне. –
О, не дивись; твій погляд входить в душу.
Вона безвільно м'якшає, і я
Готовий лити сльози замість крові.
К о р о л е в а
З ким ти говориш?
Г а м л е т
Як, невже не видно?
К о р о л е в а
Нічого. Бачу тільки нас з тобою.
Г а м л е т
А чули що?
К о р о л е в а
Лиш наші голоси.
Г а м л е т
Та он же він! Туди, туди погляньте:
Мій батько, і такий, як за життя!
Ви бачите? Він сходить на поріг.
Привид зникає.
К о р о л е в а
То плід твоєї хворої уяви.
Усім відомо: маячня й нестяма
Породжують видіння.
Г а м л е т
Маячня!
Мій пульс, як ваш, розмірено звучить,
Мої слова не розгубили змісту.
Я міг би їх дослівно повторити,
А хворий би, у маячні, не зміг.
Молю вас, мати, викиньте бальзам,
Яким ви душу змащуєте втішно,
Що винна тут хвороба, а не ви,
Не сором ваш, не ваша поведінка.
Та мазь лише затягне рану струпом,
А гній під ним усе живе роз'їсть.
Вам треба сповідатись перед небом.
Покайтеся в гріхах і наперед
Гріха остерігайтесь. Бур'яни
Із коренем висмикуйте із серця.
Пробачення прошу за правоту,
Як вибачення просить у порока
У вік наш безсоромний доброчесність
За те добро, яке йому приносить.
К о р о л е в а
О сину! Ти розкраяв серце навпіл!
Г а м л е т
Ну, то відкиньте гіршу половину,
А з кращою живіть у чистоті.
Добраніч, мати. Та не спіть із дядьком.
Якщо нема, позичте доброчесність,
Засвойте соромливість замість стиду.
Утримайтесь сьогодні. Далі – легше.
Побудьте трохи в масці доброти,
Тоді й сама ви звикнете до блага.
Повторення міняє образ речі
І навички потрібні виробляє
На місце згубних і ганебних звичок.
Опісля, як захочете прийняти
Моє благословення, я прийду
І сам благословити попрошу вас.
А що до старика,
(показує на Полонія)
то я жалкую.
Та, видно, так судили небеса,
Щоб карою для нього я зробився,
А він – для мене. Тіло заберу,
І сам я відповім за кров його.
Іще раз – на добраніч. Я повинен
Жорстоким буть від жалості. Та знайте:
Нещастя почались, нових чекайте.
Два слова ще.
К о р о л е в а
Та що ж мені робити?
Г а м л е т
Іще мене питаєте? Тоді
Продовжуйте робити, як раніше.
Лягайте знову в ліжко з королем
І, щиро вдячна за брудні цілунки,
Якими він обслинить вас усю,
Зізнайтеся відверто перед ним,
Що Гамлет ажніяк не божевільний,
А тільки прикидається таким.
Чи може чесна й мудра королева
Сховати цю важливу таємницю
Від кажана, від жаби, від кота?
Ні, вилізьте на дах, як мавпа з байки,
Повипускайте всіх птахів із клітки
І, влізши в неї, спробуйте самі
Злетіти, щоб собі зламати шию.
К о р о л е в а
Вір, Гамлете, якщо слова – це подих,
А подих – це життя, я краще вмру,
Аніж погоджусь зрадити тебе.
Г а м л е т
Я мушу їхать в Англію. Ви чули?
К о р о л е в а
Так вирішив король. А я й забула.
Г а м л е т
Листи готують. Два колишніх друга,
Яким я вірю, наче двом гадюкам,
Везуть наказ; повинен він розчистить
Мені дорогу в пастку. Що ж, нехай.
Кумедно буде висадить в повітря
Таких підривників. Під них підкоп –
Щоб з місця не зійти мені! – зроблю я,
Зариюсь нижче й підірву обох,
Влаштую королю переполох.
Тепер цього сховати би подалі;
Ці тельбухи у сіни відтягну.
Добраніч, мати. Радник присмирнів,
Мовчить, замкнувши рота на замок,
А був же балакучіший сорок. –
Ну, час мені про вас попіклуватись,
Добродію. – Востаннє – на добраніч!
Розходяться. Гамлет волочить Полонія.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Сцена перша
Ельсинор. Кімната в замку.
Входять к о р о л ь, к о р о л е в а,
Р о з е н к р а н ц і Г і л ь д е н с т е р н.
К о р о л ь
Якась причина є у цих зітхань.
Ми зрозуміти хочемо. Де син ваш?
К о р о л е в а
Залиште нас на декілька хвилин.
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Що трапилось, о боже!
К о р о л ь
Що, Гертрудо?
Як Гамлет?
К о р о л е в а
Шаленіє, як прибій,
Коли він сперечається із вітром.
За килимом почувши шарудіння,
Він крикнув: "Щур!" і вихопив рапіру;
І, ткнувши навмання, одним ударом
Він старика у засідці убив.
К о р о л ь
Не може бути! Так було б і з нами,
Якби його підслухували ми.
Що він на волі – грізна небезпека
Для вас, для нас, для кожного, для всіх.
Та хто відповідальний за убивство?
На жаль, я сам, бо я не відокремив
Безумного, по суті, чоловіка
Від нас усіх. І винна тут любов.
Розсудливість вона у нас приспала.
Ми, як ганебний вчинок, приховали
Його хворобу, давши їй можливість
Ще більше вкорінитися. Де він?
К о р о л е в а
Кудись він тіло жертви потягнув.
Та доброта крізь шал його безумства
Проблискує, як золото в руді.
Засмучений він дуже тим, що сталось.
К о р о л ь
Ходім, Гертрудо. Ще не встигне сонце
Торкнутись гір, як він вже відпливе.
А злочин цей потрібно нам уміло
Представить і пом'якшить. Гільденстерне!
Повертаються Розенкранц і Гільденстерн.
Візьміть собі когось на допомогу!
В безумстві принц Полонія убив
І виволік з кімнати королеви.
Не зачіпайте принца, а візьміть
Тихенько тіло й віднесіть в каплицю.
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Ходім, Гертрудо, друзів зберемо.
Розкажемо, що знати їм належить.
Тоді, можливо, наклепу шипіння,
Що мчить крізь світ, немов ядро з гармати,
Завдячуючи їм, нас обмине.
Душа в тривозі. Не покинь мене!
Ідуть геть.
Сцена друга
Інша кімната в замку.
Входить Г а м л е т.
Г а м л е т
Надійно заховав.
Р о з е н к р а н ц і Г і л ь д е н с т е р н
(за сценою)
Мілорде! Принце!
Г а м л е т
Хто там кричить? Кому потрібний Гамлет?
А, ось вони.
Входять Розенкранц і Гільденстерн.
Р о з е н к р а н ц. Що ви зробили з мертвим тілом, принце?
Г а м л е т. Віддав землі, яка йому рідня.
Р о з е н к р а н ц. Скажіть, де труп? Ми віднесемо в каплицю.
Г а м л е т. Покиньте навіть думати про це.
Р о з е н к р а н ц. Про що?
Г а м л е т. Що я буду діяти у ваших інтересах, а не у власних. І чому б це син короля відповідав на питання якоїсь губки?
Р о з е н к р а н ц. Ви мене порівнюєте з губкою, принце?
Г а м л е т. Так, вас. З губкою, що живе соками королівських милостей. По суті, це його найкращі слуги. Король закладає їх за щоку, як мавпа горіхи. Кладе в рот першими, а ковтає останніми. Знадобиться йому те, чого ви насмоктались, — він бере, вичавлює вас, і знову ви сухі і готові до служби.
Р о з е н к р а н ц. Я не розумію вас, принце.
Г а м л е т. Це мене тішить. Хитра мова спить в дурному вусі.
Р о з е н к р а н ц. Мій принце, ви повинні сказати, де тіло, і піти з нами до короля.
Г а м л е т. Тіло у володінні короля, але король ним не володіє. Король є істота…
Г і л ь д е н с т е р н. "Істота", принце?
Г а м л е т. …неістотна. Ведіть мене до нього. Гуси, гуси, додому!
Ідуть геть.
Сцена третя
Інша кімната в замку.
Входить король з почетом.
К о р о л ь
За принцем послано і тіло вже шукають.
Як небезпечно, доки він на волі!
Не можна з ним суворо обійтися:
За Гамлета стоїть простий народ,
Що судить все не розумом, а оком.
Він бачить тільки кару, та не бачить,
За що вона. Щоб все пройшло спокійно,
Здаватися повинно, що від'їзд
Давно призначений. Недугу відчайдушну
Лиш відчайдушні засоби лікують.
Входить Р о з е н к р а н ц.
Ну, що у вас? Вже розшукали тіло?
Р о з е н к р а н ц
Де тіло, неможливо дошукатись.
К о р о л ь
А Гамлет де?
Р о з е н к р а н ц
Тут поруч, за дверима.
Під наглядом до ваших розпоряджень.
К о р о л ь
Введіть його, будь ласка.
Р о з е н к р а н ц
Гільденстерне!
Заводьте принца.
Входять Гамлет і Гільденстерн.
К о р о л ь
Принце, де Полоній?
Г а м л е т.