В. Шекспір
БАГАТО ГАЛАСУ З НІЧОГО
Переклад Олександра Грязнова
ДІЙОВІ ОСОБИ
Д о н П е д р о, принц Арагонський.
Д о н Х у а н, його побічний брат.
К л а в д і о, молодий знатний флорентієць.
Б е н е д и к т, молодий знатний падуанець.
Л е о н а т о, губернатор Мессіни.
А н т о н і о, його брат.
Б а л ь т а з а р, слуга дона Педро.
Б о р а ч і о,
К о н р а д – наближені дона Хуана.
О т е ц ь Ф р а н ц и с к, монах.
Ш и п ш и н а, поліцейський пристав.
Д о в б н я, його помічник.
П р о т о к о л і с т.
Х л о п ч и к.
Г е р о, дочка Леонато.
Б е а т р і ч е, племінниця Леонато.
М а р г а р и т а,
У р с у л а – служниці Геро.
Г і н ц і, с т о р о ж а, п о ч е т, с л у г и.
Місце дії – Мессіна.
Д І Я П Е Р Ш А
Сцена перша
Перед домом Леонато.
Входять Л е о н а т о, Г е р о, Б е а т р і ч е і г і н е ц ь.
Л е о н а т о. З цього листа я бачу, що дон Педро прибуде ввечері до Мессіни.
Г о н е ц ь. Він вже близько: я лишив його за три милі звідси.
Л е о н а т о. Скільки людей ви втратили в цьому бою?
Г о н е ц ь. Дуже мало, а з офіцерів – жодного.
Л е о н а т о. Перемога подвійна, коли переможці повертаються без втрат. В листі говориться, що дон Педро особливо відзначив молодого флорентійця Клавдіо.
Г о н е ц ь. Він цілком заслужив це, і дон Педро лише віддав йому належне. Синьйор Клавдіо перевершив усе, що можна чекати від людини його віку: в образі ягняти він бився як лев. Він перевершив надії усіх так, що це перевершує моє вміння розповідати.
Дивіться також
- Вільям Шекспір — Сонет 116
- Вільям Шекспір — Марні зусилля кохання
- Вільям Шекспір — Антоній і Клеопатра (переклад О. Грязнова)
- Ще 63 твори →
Г о н е ц ь. Я вже віддав йому листи, і вони, здається, його дуже потішили: він не зміг навіть стримати сльози.
Л е о н а т о. Він заплакав?
Г о н е ц ь. Нестримно.
Л е о н а т о. Чудовий прояв добросердності! Що може бути правдивіше обличчя, омитого такими слізьми? Наскільки краще плакати від радості, аніж радіти сльозам!
Б е а т р і ч е. Дозвольте спитати: синьйор Будяк повернувся з війни чи ні?
Г о н е ц ь. Я не чув цього імені, синьйоро. Такого в нашому війську не було.
Л е о н а т о. Про кого ти питаєш, племіннице?
Г е р о. Сестричка питає про синьйора Бенедикта із Падуї.
Г о н е ц ь. А, ось хто! Він повернувся – і веселий, як завжди.
Б е а т р і ч е. Він тут, у Мессіні, розвісив оголошення, що викликає Купідона змагатися із влучання у серця. А блазень дядечка прочитав виклик і розписався за божка. Скажіть, будь ласка, чи багато людей на цій війні він убив і з'їв? Тобто чи багато убив? Тому що з'їсти всіх, кого він уб'є, обіцяла я.
Л е о н а т о. Далебі, племіннице, ти занадто нападаєш на синьйора Бенедикта. Втім, я певен, що ви помиритесь.
Г о н е ц ь. Він дуже відзначився на війні.
Б е а т р і ч е. Певне, у вас були залежалі продукти, і він допоміг з ними розправитися? Він доблесний обжера, шлунок у нього відмінний.
Г о н е ц ь. Він відмінний воїн, синьйоро.
Б е а т р і ч е. Так, коли воює з дамами; а який він з кавалерами?
Б е а т р і ч е. Прямо-таки начинений ними, як пиріг; що ж до якості начинки… всі ми – люди смертні.
Л е о н а т о. Не сприймайте серйозно, добродію, вибрики моєї племінниці. Між нею і синьйором Бенедиктом іде жартівлива війна: варто їм зустрітись, як починається перестрілка дотепами.
Б е а т р і ч е. І він завжди програє! У останній сутичці чотири з його п'яти розумових здібностей кинулись навтьоки під проводом здорового глузду, і тепер він сяк-так задовольняється однією. Якщо у нього хоч крапля розуму лишилась, то вистачить лиш для того, щоб відрізнити його від його ж коня. Це єдине, що надає йому право зватися розумною істотою. А хто тепер його приятель? У нього, що не місяць, то нова дружба до гробу.
Г о н е ц ь. Чи це можливо?
Б е а т р і ч е. Навіть дуже можливо; його вірність – все одно що фасон його капелюхів: змінюється з кожним новим болваном.
Г о н е ц ь. Я бачу, синьйоро, що цей кавалер не записаний у вас до книги пошани.
Б е а т р і ч е. О ні! Інакше б я спалила всю мою бібліотеку. Та все ж таки – хто тепер його приятель? Невже не знайшлося гульвіси, готового вирушити з ним хоч до самого чорта?
Г о н е ц ь. Найчастіше він буває з Клавдіо.
Б е а т р і ч е. Нещасний! Бенедикт причепиться до нього, як хвороба: він заразніший чуми; а хто ним заразиться, той неодмінно зійде з розуму. Господи, врятуй благородного Клавдіо! Якщо він хворий Бенедиктом, лікування обійдеться йому тисяч у двадцять.
Г о н е ц ь. Дозвольте мені бути вашим другом, синьйоро.
Б е а т р і ч е. Зробіть милість.
Л е о н а т о. Ну, тобі-то, племіннице, не загрожує небезпека зійти з розуму.
Б е а т р і ч е. Хіба що в січні настане спека.
Г о н е ц ь. Іде дон Педро.
Входять д о н П е д р о, д о н Х у а н, К л а в д і о, Б е н е д и к т і Б а л ь т а з а р.
Д о н П е д р о. Найдобріший синьйоре Леонато! Ви самі завдаєте собі турбот. Інші намагаються утриматись від зайвих витрат, а ви самі напрошуєтесь на них.
Л е о н а т о. Турботи ніколи не з'являлися в мій дім в особі вашої високості. Коли турботи зникають, залишається полегшення; та коли від мене від'їжджаєте ви, залишається смуток, а щастя зникає.
Д о н П е д р о. Ви надто охоче приймаєте на себе турботи. – А це, здається, ваша дочка?
Л е о н а т о. Принаймні, в цьому запевняла мене її мати.
Б е н е д и к т. А ви хіба мали сумніви щодо цього?
Л е о н а т о. Ні, синьйоре Бенедикте, бо ви ще тоді були дитиною.
Д о н П е д р о. Ось вам, Бенедикте! Тепер ясно, чим ви стали, коли зробились чоловіком. – Але її обличчя не залишає сумнівів, хто її батько. (До Геро.) Бажаю вам щастя, синьйоро; ви схожі обличчям з гідною людиною.
Б е н е д и к т. Хоч синьйор Леонато їй батько, я впевнений, що вона за всю Мессіну не згодилась би мати його голову на своїх плечах, – хоч як вона на нього схожа.
Б е а т р і ч е. Дивуюся, як вам не набридне базікати, синьйоре Бенедикте, коли на вас ніхно не звертає уваги.
Б е н е д и к т. Як, найлюб'язніша Шпилько, ви ще живі?
Б е а т р і ч е. Чи може Шпилька померти, коли в неї є такий зручний предмет для уколів, як синьйор Бенедикт? Сама Люб'язність повинна обернутись на Шпильку у вашій присутності.
Б е н е д и к т. Тоді Люб'язність стане перевертнем. Одначе, що не говоріть, а всі жінки закохані у мене, крім вас одної; і мені справді жаль, що в мене таке жорстоке серце: я ні одної з них не люблю.
Б е а т р і ч е. Які вони щасливі! Вони позбавлені нестерпного залицяльника! Дякуючи Богу, і в мене кров холодна; я теж нікого не люблю. Мені приємніше слухати, як моя собака гавкає на ворон, ніж чоловічі клятви у коханні.
Б е н е д и к т. Хай збереже Господь у вас подібні почуття! Це збереже чиєсь обличчя від ваших нігтів.
Б е а т р і ч е. Нігті не зроблять його гіршим, якщо воно схоже на ваше.
Б е н е д и к т. Із вас вийшов би чудовий папуга.
Б е а т р і ч е. Птах, що говорить, кращий за безсловесну тварину.
Б е н е д и к т. Я бажав би, щоб мій кінь швидкістю і невтомністю зрівнявся з вашим язиком. Втім, продовжуйте з Богом; я закінчив.
Б е а т р і ч е. Ви завжди закінчуєте конячим дотепом. Я це давно знаю.
Д о н П е д р о (що говорив тим часом з Леонато). Ось у чому справа, Леонато. – Синьйоре Клавдіо і синьйоре Бенедикте! Мій добрий друг Леонато запрошує нас усіх до себе. Я сказав йому, що ми пробудемо тут не менше місяця, та він сподівається, що якась випадковість затримає нас довше. І я готовий присягнути, що він це каже від щирого серця.
Л е о н а т о. Якщо ви в цьому поклянетесь, ваша високосте, то не ризикуєте виявитись порушником клятви. (До дона Хуана.) Дозвольте засвідчити вам свою пошану. Оскільки ви помирились з вашим братом, я весь до ваших послуг.
Д о н Х у а н. Дякую. Я не люблю зайвих слів, але… Дякую.
Л е о н а т о. Чи не зробите ласку, ваша високосте, ввійти в дім?
Д о н П е д р о. Вашу руку, Леонато: ввійдемо разом.
Всі, крім Бенедикта і Клавдіо, ідуть.
К л а в д і о. Бенедикте, чи помітив ти дочку синьйора Леонато?
Б е н е д и к т. Ні, не помітив, але бачив її.
К л а в д і о. Чи не правда, вона гарна?
Б е н е д и к т. Ви мене питаєте, як чесна людина, що бажає знати мою справ-жню думку, чи накажете, щоб я звично відповідав, як заклятий ворог жіноцтва?
К л а в д і о. Ні, прошу тебе, відповідай просто і прямо.
Б е н е д и к т. Мені здається, що для великої хвали вона занадто мала; для високої – низька зростом; а для ясної – занадто смаглява. Одне можу сказати на її користь: будь вона інакшою, то була б негарною; а така, як є, вона мені не подобається.
К л а в д і о. Ти думаєш, я жартую? Ні, я прошу тебе сказати відверто, чи вона тобі подобається?
Б е н е д и к т. Ти що, купити її бажаєш, що так розпитуєш?
К л а в д і о. Чи може хтось у світі купити таку коштовність?
Б е н е д и к т. Так, і навіть знайти футляр, щоб покласти її. Але скажи, ти говориш серйозно, чи бажаєш дотепів на зразок, що Купідон – мисливець на зайців, а Вулкан – тесля? Як мені підспівувати, щоб втрапити в тон твоєї пісні?
К л а в д і о. На мій погляд, це найчарівніша дівчина, яку я тільки бачив.
Б е н е д и к т. Я ще можу обходитись без окулярів, але нічого такого не бачу. От її сестра – не вселись у неї біс – була б кращою за Геро, як перші дні травня кращі за кінець грудня. Сподіваюсь, ти не надумав женитися? Чи надумав?
К л а в д і о. Я не повірив би собі, коли б поклявся в протилежному, знаючи, що Геро згідна стати моєю дружиною.
Б е н е д и к т. Ось до чого вже дійшло! Та невже у всьому світі нема жодного чоловіка, який би бажав носити на голові капелюха, не викликаючи підозр? Невже ніколи мені не побачити шістдесятилітнього холостяка? Ну що ж, давай! Одягай на шию ярмо, якщо хочеш, і позіхай вдома у халаті. – Дивись, дон Педро іде сюди: певне, він шукає нас.
Входить д о н П е д р о.
Д о н П е д р о. Які у вас секрети? Чому ви не пішли до Леонато?
Б е н е д и к т. Зробіть ласку, ваша високосте, примусьте мене говорити.
Д о н П е д р о. Наказую говорити іменем твоєї присяги на вірність.
Б е н е д и к т. Ти чуєш, графе Клавдіо? Я вмію зберігати таємницю, як німий, – ти не повинен в цьому сумніватись. Але іменем моєї присяги на вірність – чуєш, присяги на вірність! – він закоханий! "В кого?" — це ви питаєте, ваша високосте.