помістити на місце Б., а Б. на місце Д., або, навпаки, Д. на місце А. і т. д., як ніби щось, крім задоволення А. і Б., могло залежати від цього.
У штабі армії, з нагоди ворожості Кутузова зі своїм начальником штабу, Бенигсеном, і присутності довірених осіб государя і цих переміщень, точилася більш, ніж звичайно, складна гра партій: А. підкопувався під Б., Д. під С. і т. д ., у всіх можливих переміщеннях і поєднаннях. При всіх цих підкопуваннях предметом підступів переважно була та військова справа, якою помишляли керувати всі ці кадри; але ця військова справа йшла незалежно від них, саме так, як вона повинна була йти, тобто зроду не збігаючись з тим, що придумували люди, а витікаючи з суті відносин мас. Всі ці придумування, схрещуючись, переплутуючись, представляли в вищих сферах тільки правильний свій відбиток того, що повинно було відбутися.
"Княже Михайле Іларіоновичу! — писав государ від 2-го жовтня в листі, отриманому після Тарутинської битви. — З 2-го вересня Москва в руках ворожих. Останні ваші рапорти від 20-го; і протягом усього цього часу не тільки показують, що нічого не зроблено для дії супроти ворога і звільнення першопрестольної столиці, але навіть, за останніми рапортами вашим, ви ще відступили назад. Серпухов вже зайнятий ворожим загоном, і Тула, із знаменитим і настільки для армії необхідним своїм заводом, в небезпеці. За рапортами від генерала Вінцінгероде бачу я, що ворожий 10000-й корпус посувається по Петербурзькому шляху. Інший, в декількох тисячах, також подається до Дмитрова. Третій посунувся вперед по Володимирській дорозі. Четвертий, досить значний, стоїть між Рузою і Можайськом. Наполеон же сам по 25-е число знаходився в Москві. Згідно всіх цих відомостей, ворог сильними загонами роздробив свої сили, коли Наполеон ще в Москві сам, з своєю гвардією, чи можливо, щоб сили ворожі, що знаходяться перед вами, були значні і не дозволяли вам діяти наступально? З ймовірністю, навпроти того, можна вважати, що він вас переслідує загонами або, щонайбільше, корпусом, набагато слабкіше армії, вам ввіреній. Здавалося, що, користуючись цими обставинами, могли б ви з вигодою атакувати ворога слабкіше вас і винищити оного або, щонайменше, змусити його відступити, зберегти в наших руках знатну частину губерній, нині ворогом займаних, і тим самим відвернути небезпеку від Тули і інших внутрішніх наших міст. На вашій відповідальності залишиться, якщо ворог в стані буде відрядити значний корпус на Петербург для загрози цій столиці, в якій не могло залишитися багато війська, бо з ввіреною вам армією, діючи рішуче й ініціативно, ви маєте всі засоби відвернути це нове нещастя. Згадайте, що ви ще зобов'язані відповіддю ображеній батьківщині у втраті Москви. Ви мали досвіди моєї готовності вас нагороджувати. Ця готовність не ослабне в мені, але я і Росія вправі очікувати з вашого боку всієї старанності, твердості і успіхів, які розум ваш, військові таланти ваші і хоробрість військ, з вами на чолі, нам віщують".
Але в той час як лист цей, що доводить те, що суттєве відношення сил вже помічене і в Петербурзі, було в дорозі, Кутузов не міг уже втримати армію, якою командував, від наступу, і бій вже було дано.
2-го жовтня козак Шаповалов, перебуваючи в роз'їзді, убив з рушниці одного і підстрелив іншого зайця. Ганяючись за підстріленим зайцем, Шаповалов забрів далеко в ліс і наткнувся на лівий фланг армії Мюрата, яка стояла без всяких пересторог. Козак, сміючись, переповів товаришам, як він мало не попався французам. Хорунжий, почувши цю притчу, повідомив про неї командиру.
Козака закликали, розпитали; козачі командири хотіли скористатися цією оказією, щоб відбити коней, але один з начальників, знайомий з вищими чинами армії, повідомив цей факт штабному генералу. Останнім часом в штабі армії положення було надзвичайно натягнуте. Єрмолов, за кілька днів перед цим, прийшовши до Бенігсена, упрошував його вжити свій вплив на головнокомандувача, для того щоб був розпочатий наступ.
— Якщо б я не знав вас, я подумав би, що ви не хочете того, про що ви просите. Варто мені порадити одне, щоб ясновельможний напевно зробив протилежне, — відповідав Бенигсен.
Звістка козаків, підтверджена посланими роз'їздами, довела доконечну зрілість події. Натягнута струна зіскочила, і зашипів годинник, і заграли куранти. Незважаючи на всю свою примарну владу, на свій розум, досвідченість, знання людей, Кутузов, взявши до уваги записку Бенігсена, який посилав власноручно донесення государеві про одне і те ж бажання, яке виражається усіма генералами, передбачуване їм бажання государя і відомості козаків, уже не міг втримати неминучого руху і віддав наказ на те, що він вважав непотрібним і шкідливим, — благословив доконаний факт.
Глава 4
Записка, подана Бенигсеном про необхідність наступу, і відомості козаків про незакритий лівий фланг французів були тільки прикінцевими ознаками необхідності віддати наказ про наступ, і наступ було призначено на 5-е жовтня.
4-го жовтня вранці Кутузов підписав диспозицію. Толь прочитав її Єрмолову, пропонуючи йому зайнятися подальшими розпорядженнями.
— Добре, добре, мені тепер ніколи, — сказав Єрмолов і вийшов з хати. Диспозиція, складена Толем, була дуже хороша. Так само, як і в Аустерлицькій диспозиції, було написано, хоча і не по-німецьки:
Перша колона йде [ "Die erste Colonne marschiert (нім.)] туди-то і туди-то, друга колона йде [ die zweite Colonne marschiert (нім.)] туди-то і туди-то" і т. д. І всі ці колони на папері приходили в призначений час в своє місце і знищували ворога. Все було, як і у всіх диспозиціях, прекрасно придумано, і, як і за всіма диспозиціям, жодна колона не прийшла свого часу і на своє місце.
Коли диспозиція була готова в належній кількості примірників, був покликаний офіцер і посланий до Єрмолова, щоб передати йому папери для виконання. Молодий кавалергардський офіцер, ординарець Кутузова, задоволений важливістю даного йому доручення, відправився на квартиру Єрмолова.
— Поїхали, — відповідав денщик Єрмолова. Кавалергардський офіцер пішов до генерала, у якого часто бував Єрмолов.
— Ні, і генерала немає.
Кавалергардський офіцер, сівши верхи, поїхав до іншого.
— Нема, поїхали.
"Як би мені не відповідати за зволікання! Ось прикрощі! " — думав офіцер. Він об'їздив цілий табір. Хто говорив, що бачили, як Єрмолов проїхав з іншими генералами кудись, хто говорив, що він, мабуть, знову вдома. Офіцер, не обідаючи, нишпорив до шести годин вечора. Ніде Єрмолова не було і ніхто не знав, де він був. Офіцер нашвидку перекусив у товариша і поїхав знову в авангард до Милорадовича. Милорадовича не було теж вдома, але тут йому сказали, що Милорадович на балу у генерала Кикіна, що, мабуть, і Єрмолов там.
— Та де ж це?
— А он, в Єчкіним, — сказав козачий офіцер, вказуючи на далекий поміщицький будинок.
— Та як же там, за ланцюгом?
— Вислали два полки наших в ланцюг, там нині такий гульня йде, біда! Дві музики, три хори піснярів.
Офіцер поїхав за ланцюг до Єчкіна. Здалеку ще, під'їжджаючи до будинку, він почув дружні, веселі звуки танцювальної солдатської пісні.
По-олузя-а-ах ... по-олузях! .. " — з присвистом і з торбаном чулося йому, зрідка заглушаємо криком голосів. Офіцеру і весело стало на душі від цих звуків, але разом з тим і страшно за те, що він винен, так довго не передавши важливого, дорученого йому наказу. Була уже дев'ята година. Він зліз з коня і увійшов на ганок і в передню великого, що зберігся в цілості поміщицького будинку, що знаходився між росіянами і французами. У буфетної і в передній метушилися лакеї з винами і стравами. Під вікнами стояли піснярі. Офіцера ввели в двері, і він побачив раптом всіх разом найважливіших генералів армії, в тому числі і велику, помітну фігуру Єрмолова. Всі генерали були в розстебнутих сурдутах, з червоними, жвавими обличчями і голосно сміялися, стоячи півколом. В середині зали красивий невисокий генерал з червоним обличчям жваво і спритно виробляв тропака.
— Ха, ха, ха! Ай да Микола Іванович! ха, ха, ха! ..
Офіцер відчував, що, входячи в цю хвилину з важливим наказом, він робиться подвійно винен, і він хотів почекати; але один з генералів побачив його і, дізнавшись, навіщо він, сказав Єрмолову. Єрмолов з похмурим обличчям вийшов до офіцера і, вислухавши, взяв від нього папір, нічого не сказавши йому.
— Ти думаєш, це ненавмисно він поїхав? — сказав в цей вечір штабний товариш кавалергардського офіцера про Єрмолова. — Це штуки, це все навмисне. Коновніцина підкотити. Подивися, завтра каша яка буде!
Глава 5
На другий день, рано вранці, старий Кутузов встав, помолився богу, одягнувся і з неприємною свідомістю того, що він повинен керувати боєм, якого він не схвалював, сів у коляску і виїхав з Леташевки, в п'яти верстах позаду Тарутина, до того місця, де повинні були бути зібрані наступаючі колони. Кутузов їхав, засинаючи і прокидаючись і прислухаючись, чи немає праворуч пострілів, чи не починалися сутички? Але все ще було тихо. Тільки поставав світанок сирого і похмурого осіннього дня. Під'їжджаючи до Тарутина, Кутузов помітив кавалеристів, що вели на водопій коней через дорогу, по якій їхала коляска. Кутузов придивився до них, зупинив коляску і запитав, якого полку? Кавалеристи були з тієї колони, яка повинна була бути вже далеко попереду в засідці. "Помилка, може бути", — подумав старий головнокомандувач. Але, проїхавши ще далі, Кутузов побачив піхотні полки, рушниці в козлах, солдат за кашею і з дровами, в підштаниках. Покликали офіцера. Офіцер доповів, що ніякого наказу про виступ не було.
— Як не б ... — почав Кутузов, але одразу ж замовк і наказав покликати до себе старшого офіцера. Вилізши з коляски, опустивши голову і важко дихаючи, мовчки чекаючи, ходив він туди й сюди. Коли з'явився зажаданий офіцер генерального штабу Ейхен, Кутузов почервонів не тому, що цей офіцер був виною помилки, але від того, що він був гідний предмет для вираження гніву. І, трясучись, задихаючись, старий чоловік, прийшовши в той стан сказу, в який він в змозі був приходити, коли валявся по землі від гніву, він накинувся на Ейхена, погрожуючи руками, кричачи і лаючись непристойними словами.