Ледь зійдуть зірки в небесах,
Летить корабель таємничий,
Летить на усіх парусах.
Від вітру не хиляться щогли
І боцманські дудки мовчать;
Лиш грізно у люках відкритих
Чавунні гармати стирчать.
Не видно на ньому команди,
Не світять сигнальні вогні,
Та скелі, й мілини підводні,
І бурі йому не страшні.
Є острів на тім океані –
Похмурий і голий граніт;
Похований там імператор,
Що мріяв скорити весь світ.
Без свідків і почестей жодних
В холодну могилу він ліг.
Ще й брилу гранітну поклали,
Щоб встати з труни він не міг.
Та в час його смерті гіркої,-
Річниця коли настає,-
До берега острова тихо
Нічний корабель пристає.
З могили тоді імператор
При світлі непевному зір
З'являється раптом; на ньому
Звичайний похідний мундир.
І руки схрестивши на грудях,
(Така в нього звичка, мабуть,)
Іде, і стає до штурвала,
І швидко рушає у путь.
До Франції він поспішає,
Де в розпалі дій бойових
Залишив наступника-сина,
Залишив гвардійців своїх.
І тільки-но берег жаданий
На обрії забовванить,
Палають вогнем його очі
І серце у грудях тремтить.
У тиші нічній імператор
До берега прямо пливе.
Соратників голосно кличе
І маршалів грізно зове.
Та сплять гренадери вусаті,
На Ельбі скінчивши похід,
Під снігом холодним Росії,
В спекотних пісках пірамід.
І маршали кличу не чують:
Загинув з них дехто в бою
І зрадили інші підступно,
Запродавши шпагу свою.
І тупнувши в землю із гнівом
На братство своє бойове,
Він довго край берега ходить
І голосно знову зове.
Він кличе любимого сина,
Опору в своїй боротьбі;
Йому обіцяє півсвіту,
А Францію – тільки собі.
Та в розквіті сил і надії
Захворів і згас його син.
І довго, чекаючи марно,
Стоїть імператор один.
Стоїть він і тяжко зітхає,
А ночі кінчається строк…
І капають сльози гарячі
З очей на холодний пісок.
Тоді на самотній вітрильник
Понуро бреде наздогад
І, гірко махнувши рукою,
Рушає печально назад.
Переклад Грязнова Олександра Андрійовича