Два роки суд вершив Аздак.
Співець і музиканти.
Скрізь пожежі палахтіли і міста огнем горіли, Всяка нечисть повилазила з кутків. Кат і вбивця людом правив, святотатець
бога славив, А Аздак тим часом суд собі вершив.
У суддівському кріслі сидить Аздак і обчищає яблуко. Ш а у-в а підмітає віником підлогу. З одного боку від крісла — к а л і к а в колясці, позваний до суду лікар і кривий на ногу обідранець. З другого — молодик, звинувачений у вимаганні. Варту несе л-атник з прапорцем на списі.
Аздак. Зважаючи на те, що справ сьогодні дуже багато, суд буде розглядати їх по дві заразом. Та перше ніж почати, маю коротке повідомлення: я беру. (Простягає
руку)-
Тільки вимагач дістає гроші й дав йому.
Залишаю за собою право накласти на одну із сторін (позирає на каліку) стягнення за неповагу до суду. (До лікаря). Отже, ти — лікар, а ти (до каліки) звинувачуєш його. Чи винен лікар у твоєму каліцтві?
Каліка. Авжеж. Це ж бо через нього мене грець ухопив.
Аздак. Недбале ставлення до своїх обов'язків?
Каліка. Якби ж то тільки це! Я позичив цьому чоловікові грошей на навчання, а він і досі не повернув мені борг. А коли я дізнався, що він лікує хворих задурно, мене вразив удар.
Аздак. Воно й не дивно. (До кривого). А тобі чого тут треба?
Кривий. Таяжіє хворий, ваша честь.
Аздак. Він що — лікував тобі ногу?
Кривий. Тільки не ту, що треба. Ревматизм у мене в лівій, а він зробив операцію на правій. От я й скульгавів.
Аздак. А грошей не взяв?
Каліка. Та за таку операцію п'ятсот піастрів правлять! А він задурно! За спасибі! І я ще дав гроші цьому негідникові! (До лікаря). Хіба тебе в тій школі того навчали, щоб робити операції задарма?
Лікар. Ваша честь, воно й справді заведено брати з хворого гроші перед операцією — тоді він платить з більшою охотою, аніж опісля, і це можна по-людському зрозуміти. А цього разу, беручись до операції, я гадав, що гроші вже передано моєму слузі. От і помилився.
Каліка. Він помилився! Добрий лікар не помиляється! Він до всього доходить перед операцією.
Аздак. Твоя правда. (До Шауви). А яка там у нас друга справа, пане державний обвинувач?
Шаува (ревно підмітаючи). Про вимагання.
Вимагач. Високий суде, я не винен. Я тільки хотів довідатися в того поміщика, чи справді він зґвалтував свою небогу. А він по-дружньому пояснив мені, що ні, і дав грошей — просто "так, щоб мій бідний дядечко міг навчатися музики.
Аздак. Он як! (До лікаря). Ну, а ти, лікарю, чи можеш навести якісь докази, що пом'якшували б твою провину?
Лікар. Хіба лиш те, що людині властиво помилятися.
Аздак. А чи знаєш ти, що добрий лікар має бути несхибний, коли йдеться про гроші? Я чув про одного такого — то він видобував із звихненого пальця по тисячі піастрів, бо казав, що в потерпілого порушився кровообіг. А от гірший лікар навряд чи дотямив би таке. А іншим разом той цілитель так сумлінно лікував звичайнісіньку жовтяницю, що вона стала для нього справжнім золотим джерелом. Отож нема тобі попуску, лікарю. Недарма ж бо один хліботорговець послав свого сина вчитися медицини, щоб той опанував комерцію. Ось як добре па-вчають у нас лікарів. (До вимагача). А як звуть того поміщика?
Ш а у в а. Він побажав лишитися невідомим.
Аздак. Тоді оголошую присуди. Суд визнає доведеним факт вимагання і присуджує тебе (до каліки) до штрафу в тисячу піастрів. Якщо тебе вразить ще один удар, лікар зобов'язаний лікувати тебе задурно, а треба буде — то й різати. (До кривого). Тобі на відшкодування збитків присуджую пляшку горілки. (До вимагача). Ти віддаси половину свого прибутку державному обвинувачеві, щоб суд не розголосив ім'я того поміщика. А ще суд радить тобі взятися до вивчення медицини, бо ти виказав хист до цього діла, А ти, лікарю, за непрощенну помилку в своєму ремеслі судом виправданий. Хто там ще на черзі?
Співець і музиканти.
Що дешеве — нам не любе,
А коштовне — то нам згуба,
А закон — однак що кіт в мішку.
Тож і вирішили люди:
Хай хтось третій двох розсудить.
І судити їх припало Аздаку.
Із придорожнього заїзду виходить Аздак, за ним — господар, бородатий старий. Далі слуга і Шаува тягнуть суддівське крісло. Латник з прапорцем на списі стає на варту.
Аздак. Отут і ставте. Тут принаймні є чим дихати — хоч сякий-такий вітрець із цитринового саду повіває. На вільному повітрі і справедливість виглядає краще. Вітер задирає їй спідницю, і всім видно, що там сховано. Шауво, здається, ми таки переїли. Ну й тяжка ж річ ці виїзди! (До господаря). Отже, йдеться про твою невістку?
Господар. Ваша милість, ідеться про честь цілої родини. Я звертаюся до суду замість свого сина, бо він подався в справах у гори. Оце провинний слуга, а осьде моя бідолашна невістка.
З'являється невістка, пишнотіла молодичка. Обличчя її сховане під покривалом.
Аздак (сідає). Я беру.
Господар, тяжко зітхнувши, дає йому гроші.
Ну от, з формальностями покінчено. Отже, маємо зґвалтування?
Господар. Ваша честь, я застукав цього парубійка в стайні, коли він поклав нашу Лелу на солому.
Аздак. Так-так, у стайні. Там чудові коні. Особливо мені сподобався отой маленький, буланий.
Господар. Ну я, звісно, тут-таки почав їй вичитувати замість свого сина.
Аздак (серйозно). Кажу ж тобі, він мені сподобався.
Господар (холодно). Он як?.. І тоді Лела призналася мені, що він змусив її лягти з ним, хоч вона того й не бажала.
Аздак. Ану відслони покривало, молодичко.
Невістка виконує наказ.
Лело, ти подобаєшся суду. Розкажи, як усе було.
Невістка (завчено). Я. пішла до стайні подивитися на нове лоша. А він мені раптом каже: "Ну й пече сьогодні",—і хапає рукою за груди. Я йому кажу: "Не роби цього",— а він і далі непристойно мене мацає, аж я розгнівалась. Та не встигла збагнути його злочинних намірів, як він уже був... занадто близько. А тоді... тоді зайшов мій свекор і почав штурхати мене ногами.
Господар (пояснює). Замість свого сина.
Аздак (до слуги). Чи визнаєш ти, що заговорив до неї перший?
Слуга. Так.
Аздак. Лело, ти любиш ласощі? Невістка. Еге ж, насіння.
Аздак. Чи довго ти сидиш у ночвах, коли миєшся? Невістка. По півгодини чи десь коло того.
Аздак. Пане державний обвинувач, поклади отам на підлогу свого ножа.
Шаува рббить як сказано.
А ти, Лело, йди і підніми ніж пана державного обвинувача.
Невістка, хитаючи стегнами, йде і піднімає ніж.
(Показує на неї). Ви бачите? Бачите, як усе хитається? Злочинну сторону викрито. Насильство доведено. Через надмірне споживання харчу, зокрема ласощів, через довге сидіння в теплій воді, через свої лінощі й надто пишне тіло ти зґвалтувала цього бідолаху. Чи ти гадаєш, що, манячи такий зад, можна уникнути правосуддя? Це ж зловмисний напад з небезпечною зброєю. Оголошую присуд. Ти, Лело, повинна передати судові буланого коника, яким їздить твій свекор замість свого сина, а сама зараз підеш зі мною в ту стайню, щоб суд міг оглянути місце злочину...
Військово-Грузинською дорогою ідуть латники, несучи на собі від села до села суддівське крісло, в якому сидить Аздак. За ними плентає Шаува, тягнучи шибеницю, а позаду слуга із заїзду веде буланого коника.
Співець і музиканти.
Поки чубилося панство, веселіш жило селянство: Не лупили по три шкури з неборак. І бродив по всіх усюдах щирий друг простого люду Хитромудрий та меткий суддя Аздак.
Що стягав судом з багатих, віддавав убогим радо, Боронити всіх бездольних був мастак. Ті його благословляли, інші тяжко проклинали. Так вершив свій правий суд суддя Аздак.
Невеличка процесія віддаляється.
Йдіть до недругів не з миром — нагостріть на них
сокиру.
Весь біблійний мотлох — тлін і прах! Всяка проповідь — облуда, то>і{ не ждіть
від неї чуда,
А сокира — добра річ, казав Аздак.
Суддівське крісло Аздака стоїть у шинку. Перед ним*1— три сільські багатії. Шаува подає А з д а к о в і вино.
У кутку стоїть стара селянка. У відчинених дверях і надворі товпляться селяни, що прийшли подивитися на суд. На варті — латник з прапорцем па списі.
Аздак. Слово мав пан державний обвинувач.
Ш а у в а. Слухається справа про корову. Підсудна вже п'ять тижнів держить у своєму хліві корову, яка належить заможному хазяїнові Суру. Вона ж таки переховує крадений окіст. А коли заможний хазяїн Шуте зажадав, щоб ця особа заплатила йому оренду за землю, хтось вирізав у нього всю худобу.
Багатії. Ідеться про мій окіст, ваша честь.
— Ідеться про мою корову, ваша честь.
— Ідеться про мою землю, ваша честь. Аздак. Ну, матусю, а ти що скажеш?
Стара. Ваша честь, перед п'ятьма тижнями, десь над ранок до мене в двері хтось постукав. Я відчинила й бачу — стоїть бородатий чолов'яга з коровою на налигачі та й каже мені: "Бабусю, я чудотворець святий Бандитус. Твій син загинув на війні, то оце тобі на спомин корова. Добре її доглядай".
Багатії. То був розбійник Іраклій, ваша честь!
— Він її свояк, ваша честь!
— Крадій худоби і підпалювач!
— Давно вже пора відрубати йому голову!
Знадвору чути жіночий зойк. Натовп стривожено подається назад. Заходить бандит Іраклій з величезною сокирою.
Іраклій! (Перелякано хрестяться).
Бандит. Доброго вам вечора, люди добрі! Склянку вина!
Аздак. Пане державний обвинувач, піднесіть гостеві склянку вина. Ти хто такий?
Бандит. Мандрівний самітник, ваша честь. Дякую за частування. (Випиває вино, яке подав йому Шаува). Ще одну.
Аздак, А я — Аздак. (Встав і вклоняється).
Бандит також Чуклоняється.
Суд вітає новоприбулого самітника. Говори далі, матусю.
Стара. Ваша честь, тоді я ще не відала, що той святий Бандитус і справді чудотворець — він-бо тільки привів мені корову. Та за кілька день прийшли до мене поночі наймити оцього хазяїна забирати назад корову. Аж раптом бачу — повертають вони од моїх дверей і гайда назад без корови! А на потилицях у них отакенні гулі повискакували! Отут я й збагнула, що то святий Бандитус так подіяв на їхні серця і навернув їх на добро.
Бандит голосно сміється.
Перший багатій. Знаю я, як він на них подіяв! Аздак, Знаєш, то й добре. Потім розкажеш. Далі, матусю!
Стара. А за ними, ваша честь, іще один подобрішав серцем — оцей-о хазяїн, Шуте. Раніше був ну чистий гаспид, кожен вам скаже. Але святий Бандитус подіяв і на нього, і тепер він не бере з мене оренди за той клаптик землі.
Другий багатій. Ще б пак, коли всіх моїх корів забито на пасовиську!
Бандит сміється.
Стара (за знаком Аздака).