Така думка не приходила йому в голову. Як видно, він муситиме покинути цей затишний дім.
– Не треба шкодити твоїй дочці, буде зле, якщо вона втратить роботу, – звернувся він до матері після деяких роздумів. – Окрім того, ти мусиш подумати про синів. Якщо не стане грошей, хто буде годувати їх? Можливо, врешті-решт буде краще сказати неправду.
Матері не хотілося знову торгувати квітами. З награною неохотою вона згодилася з братом.
Спостерігаючи за ними, Нхан з полегшенням подумала, що застосувала вірну тактику.
– Отже, якщо поліція запитає вас, ви скажете, що я повернулася об одинадцятій і всю ніч не виходила з дому, – сказала вона.
– Якщо це врятує наш дім від ганьби, а тебе від тюрми, – відізвався дядько, – ми вимушені будемо збрехати. – Він повернувся до сестри: – Принеси-но мені бамбуковий ціпок. В дівчині оселився диявол. Я мушу ради тебе і твоїх синів вигнати його.
Мати підвелася і підійшла до шафи, де зберігався ціпок. Брат частенько вчив цим ціпком її синів. "Зараз, – подумала вона, – буде не гріх повчити трохи і дочку".
2
Полковник Он Дін Кхак відкусив яблуко і поринув у вивчення віддрукованого на машинці протоколу допиту, котрий подав йому Лам Фан.
Було п'ятнадцять хвилин на дев'яту. Багато було вже зроблено після його повернення в управління. Були допитані Донг Хам і Май Ланг То. Труп Хоума був відвезений до зруйнованого поліцейського посту і покладений у канаву, де були виявлені трупи партизан. Особистий секретар президента був інформований про викрадення американця. В свою чергу, про це було повідомлено американського посла. Три офіцери американської військової поліції прибули до місця нападу, зробили світлини, оглянули "крайслер" і проконсультувалися з в'єтнамською поліцією.
Полковник, чвакаючи, жував яблуко і проглядав відповіді Донг Хама на питання, які йому ставив Лам Фан.
– Небагато, – нарешті, проговорив він і кинув папір на стіл. – Непогано б розшукати дівчину американця. Вона, можливо, нічого не знає, та у нас, принаймні, буде в цьому певність. Кому-небудь відомо, де вона мешкає? Накажи Нгок Ліну розвідати в клубі. Там, звісно, відомо її ім'я.
Лам Фан схилив голову.
Полковник жбурнув огризок у корзину для паперів.
– В повідомленнях дівчини нічого цінного, – продовжував він – Прикро, але вона наполягає, що слуга все ще на віллі. Старий, схоже, думає так само. – Він поглянув на Лам Фана. – Коли буде оголошено, що хлопець поїхав з американцем і був убитий бандитами, з ними будуть великі клопоти. Після допиту їх американською поліцією ситуація стане заплутаною.
Лам Фан вже подумав про це.
– У старого немає родичів, – сказав він. – Якщо з ним станеться нещасний випадок, це не викличе ускладнень. У дівчини є мати й батько, але вміла організація також усуне труднощі.
Полковник потер товсті щоки.
– Доручаю це тобі, – проказав він. – Придумай що-небудь. Держава зацікавлена в тому, щоб не було ніяких ускладнень.
Лам Фан нахилив голову. Він взяв зі столу протоколи і вийшов з кімнати.
Трохи пізніше одинадцятої інспектор Нгок Лін прибув до Парадайз-клубу.
Ю Лан побачила, як він вилізав з машини, і, натиснувши кнопку, запалила червоне світло в кабінеті Блеккі, що попереджало про необхідність підготуватися до візиту інспектора.
Інспектор застав Блеккі читаючим вранішню газету. Блеккі встав, поклонився і запросив інспектора сідати. Зайшла Ю Лан і поставила на стіл дві чашки чаю. Вона поклонилася і усміхнулася інспектору, який відповів на її поклон. Їх обличчя були безпристрастні.
Коли вона вийшла, інспектор спробував чай, похвалив його і, поглянувши на Блеккі, запитав:
– Ви знаєте американського джентльмена містера Джеффа?
Блеккі не очікував такого запитання. Однак його лице зберегло чемну усмішку, хоча мозок гарячково запрацював. Відразу ж пригадались незрозумілі натяки Джеффа щодо одержання фальшивого паспорта. А тепер ним цікавиться поліцейський.
– Так, – відповів Блеккі. – Він часто приходить сюди.
– Був він тут минулої ночі?
– Так, пригадую, був.
– О котрій годині?
– Біля дев'ятої. Не можу сказати, що примітив точний час.
"Отже, Джефф був тут, – подумав інспектор. – Через п'ять годин після вбивства слуги. Що він робив весь цей час?"
Запала мовчанка, порушена Блеккі:
– З джентльменом щось сталося? Мені було б дуже прикро.
– Він був викрадений бандитами. Ви прочитаєте про це в завтрішніх газетах.
Сказати, що Блеккі був дуже здивований, – означає, не сказати нічого. Він розгублено втупився на інспектора.
– Викрадений бандитами? – повторив він. – Де це сталося?
– Ви прочитаєте про це в завтрішніх газетах, – відрізав інспектор. – Є деякі обставини, котрі ми хотіли б з'ясувати. Яке ім'я жінки, з якою він тут проводив час?
Блеккі опустив очі. Він потягнувся за сигаретою і запалив.
– У нього не було визначеної дівчини. Він танцював з будь-якою дівчиною, котра йому сподобається.
– Я маю підстави вважати, що одній дівчині він надавав перевагу перед іншими, – проказав інспектор. – Я хочу знати її ім'я.
– Якби я міг вам допомогти, – поклонився Блеккі. – Однак, про це я не маю жодного уявлення.
– Його слуга говорить, що дівчина приходила до нього додому два чи три рази на тиждень, – інспектор суворо поглянув на Блеккі. – Він досить часто одвідував цей клуб. Напрошується висновок, що він зустрів цю дівчину тут.
– Я був би здивований, якби це було так, – заперечив Блеккі. – Мої дівчата не сплять з американцями. Можливо, він зустрів її в якому-небудь іншому клубі.
– Дівчина має бути швидко знайдена, – сказав інспектор, піднімаючись. – Будуть проведені ретельні розшуки. Ви цілком певні, що не знаєте її? Я ще раз питаю вас, бо, як згодом буде установлено, що ви знали її і зумисне приховували це від нас, у вас будуть серйозні неприємності. Це може послужити підставою для закриття клуба.
Блеккі був цілковито певен, що жодна з працюючих у клубі дівчат не викаже Нхан. Кілька американців, що приходили до клубу, можливо, бачили Джеффа з Нхан, але вони не знали її ім'я. Залякування інспектора не справили на нього враження.
– Якщо це допоможе вам, я постараюсь дещо розвідати, – чемно сказав він. – Може, я знайду кого-небудь, хто зможе вам допомогти. Якщо я дізнаюся про ім'я дівчини, я подзвоню вам.
Інспектор мав задовольнитися цим. Коли він пішов, Блеккі вийшов з клуба і найняв рікшу до дому, де проживала Нхан. Час вже перевалив за полудень – зручний час поговорити з Нхан. Її дядько зараз біля храму, а мати з сусідками на вулиці.
Він постукав. Почекав кілька хвилин, постукав знову. Нхан відчинила двері. Він одразу ж побачив, що вона плакала, була дуже схвильована і налякана.
– Я прийшов поговорити з тобою, – сказав Блеккі і увійшов до кімнати. – Сьогодні вранці приходила поліція, цікавилася американцем.
Нхан відсахнулася від нього, в очах з'явився страх.
Не звертаючи на її страх уваги, він вів далі:
– Вони запитували ім'я дівчини, котра ходить до нього на віллу.
Нхан притулилася до стіни. Сховала за спину руки, щоб не було видно, як вони тремтіли. Вона не зводила очей з Блеккі. Здавалося, вона втратила дар мови.
– Вони мені сказали, що американця викрали бандити, – продовжував Блеккі. – Я не повірив цьому. Я вирішив відвідати спочатку тебе, перш ніж сказати їм, хто та дівчина, котру вони розшукують.
Нхан заплющила, потім повільно розплющила очі. Вона все ще не промовила жодного слова.
Блеккі трохи почекав і запитав:
– Ти була з ним минулої ночі?
Нхан кивнула.
– Що з ним сталося?
– Ми поїхали до ріки і проговорили до одинадцятої години. Він відвіз мене додому, і я пішла спати, – сказала тремтячим голосом Нхан. Слова виривалися автоматично. Блеккі був певен, що вона не раз відрепетирувала цю фразу.
– Де він зараз?
Настала тривала пауза, перш ніж вона вимовила:
– Не знаю. – Вона швидко відвела очі вбік. Він зрозумів, що вона бреше.
Він витяг портсигар, вибрав сигарету і запалив. Він мовчав і дивився в її очі. Від його поглядів по тілу пробігав дрож.
– Поліція за всяку ціну рветься відшукати його, – сказав Блеккі. – Вони погрожували мені неприємностями, якщо я не назову їм твого імені. Якщо ти не знаєш, де він, і не бачила його після одинадцятої, у мене немає підстав не виказувати їм твоє ім'я.
Нхан закам'яніла. Її лице пополотніло, вона не промовила жодного слова.
– Якщо поліція вирішить, що ти брешиш, – провадив він, – вони змусять тебе сказати правду. У них багато способів змусити людей говорити те, чого їм не хотілося б сказати. Навіть, дуже хоробрі люди, врешті-решт, розповідали все, чого від них добивалися. – Він помовчав і тихо запитав: – Ти хоробра, Нхан?
Вона здригнулася.
– Будь ласка, не говоріть їм, – прошепотіла вона.
– Ти знаєш, де він?
Хвиля вагання, потім вона виструнчилася і поглянула йому прямо в вічі.
– Ні, – вимовила вона, її голос був такий боязкий, що Блеккі стало шкода її.
Він затягнувся і випустив з ніздрів хмарку табачного диму.
– Вчора ввечері американець приходив до мене і питав, чи зможу я дістати фальшивий паспорт. Він не сказав, що паспорт треба йому, та я в цьому не сумніваюсь. Це свідчить про те, що він хоче виїхати, і у нього неприємності. Я не вірю, що його викрали. Я думаю, що він десь ховається. Не маючи допомоги, він безумовно буде спійманий. Можливо, я міг би йому допомогти, але спершу хотів би знати, що у нього за непрємності, і як багато він заплатить за допомогу. Якщо неприємності серйозні плата, природно, буде висока. Вірогідно, він буде зв'язаний з тобою. В такому разі, чи не передаси ти, що я хочу йому допомогти?
Нхан не рухалася, вона ніби застигла. Вона не сказала нічого, тільки спалахнули чорні очі. Блеккі лишився задоволений. Вона зрозуміла все, що він сказав. Він підвівся.
– Думаю, було б для тебе нерозумно приходити тепер до клубу, – зауважив він. – Якщо тобі потрібні гроші, буду радий допомогти. Побачиш американця, не забудь, будь ласка, передати, що я сказав.
Вона продовжувала мовчати. Він надів капелюх, кивнув їй, повагом спустився по сходах і вийшов на розігріту полудневою спекою вулицю.
Він зупинився на краю тротуара, обличчя виражало похмуру заклопотаність. Він помахав рікші і велів відвезти себе до клубу.
Глава сьома
1
В той час, як рікша віз Блеккі Лі до клубу, в Управлінні служби безпеки відбувалася цікава сцена.
Позаду будівлі, де стояли поліцейські машини, йшла вузька дорога.