Нехай їх покарає бог. Лишайтеся тут і розрадьте мене в горі! Коли розвидниться, Зігфріда треба покласти в труну. Допоможіть мені, благаю!
Король Зігмунд неохоче підкорився. Нібелунги ремствували, але Зігмунд сказав:
— Така воля нашої королеви! [79]
І вони вклали мечі в піхви.
Всі в місті плакали й ридали, дізнавшись про Зігфрідову загибель. Люди юрбами йшли до замку, щоб іще раз побачити доброго рицаря.
За Зігфрідом тужили всі — високородні люди і прості — прості, мабуть, дужче.
Ще вдосвіта ковалі почали кувати труну. Вона була із золрта і срібла, а ззовні оббита крицею.
Вранці Зігфріда перенесли в собор. Жалібно дзвонили дзвони. До собору звідусіль сходилися люди. Прийшли всі рицарі й придворні, а також Гунтер і Гаген.
Гунтер мовив до Крімгільди:
— Люба сестро, Зігфрідова загибель завдала мені щирого жалю! Не думав я і не гадав, що хтось заподіє йому смерть.
Крімгільда відповіла:
— До чого мені ці ваші слова? Якби ви не попустили, не сталося б лиха. Ви забули про те, що ще я є на світі!
— Не розумію, люба сестро, про що ви говорите! — знизав плечима король.
Тоді Крімгільда мовила:
— Краще б ви й мене убили. Король Гунтер повторив:
— Не знаю, про що ви говорите, люба сестро! Ми не вбивали Зігфріда.
І тоді Крімгільда сказала:
— Хто невинний, той нехай підійде до труни. І побачимо, хто вбивця.
Весь двір підійшов до труни. Попереду йшли Гунтер та Гаген. І раптом Зігфрідова рана відкрилася, і з неї потекла кров. Хто це помітив, затулив руками очі.
Гунтер вигукнув:
— Я правду каЖуг Зігфріда вбили розбійники! Не Гаген убив його!
Кров із рани потекла ще дужче. І Крімгільда мовила:
— Вбивці мені відомі! Допоможи мені, боже, помститися! Вбивці — Гунтер і Гаген!
Нібелунги знову схопилися за мечі. Проте Крімгільда і цього разу заборонила їм іти на герць.
Потім повз Зігфріда пройшли Гернот, Гізельгер та інші рицарі, і рана закрилася.
Незабаром почалася панахида. Всі плакали.
Після відправи Гернот і Гізельгер втішали Крімгільду:
— Заспокойтеся, сестро, і скоріться долі! Нічого змінити не можна! Поки житимемо, ми не залишимо вас.
Проте їхні щирі слова не могли втішити Крімгільду. [81]
В обідню пору Зігфріда сповили в шовк і поклали в труну із срібла і золота. Після цього Крімгільда сказала камергерові:
— Роздайте всі коштовності добрим людям. Візьміть також усі прибутки від орендованих земель і витратьте їх на похорон. Хто піде з нами на похорон, того треба щедро обдарувати.
В соборі зібралося повно-повнісінько Зігфрідових друзів. Цього дня священики відправили понад сто панахид. Вони добре заробили, та й собор теж одержав доволі дарунків.
Камергери роздали тридцять тисяч марок.
Коли' Крімгільда ішла за труною, вона сказала Нібелунгам і нідерландцям:
— Спасибі вам за те, що розділили зі мною горе, шляхетні герої! Три дні і три ночі я буду біля небіжчика. Не їстиму, не питиму і не спатиму всі ці дні. Може, бог зглянеться і візьме мене до себе!
Крімгільда пробула біля небіжчика три дні і три ночі. Третього дня вона зомліла, і, щоб повернути до життя, її облили водою. Прийшовши до пам'яті, Крімгільда сказала: —у
— Відкрийте труну, любі друзі! Я хочу іііїе раз подивитися на мого коханого!
Вона так благала, що труну відкрили.
Небіжчик був білий, мов сніг. Крімгільда схилилася над ним і поцілувала в очі, щоки й вуста. Вона плакала кривавими сльозами. А тоді впала без сил, і її довелося віднести набік.
Ще день і ніч Крімгільда пробула біля Зігфрідової могили. Король Зігмунд теж був там. Він аж зчорнів від журби.
Старий тужив за сином до самісінької смерті.
Багато Нібелунгів три дні і три ночі постили, як того вимагав звичай. Вони зблідли і спали з лиця.
Так сумували Нібелунги за найшляхетнішим своїм героєм. Але потім життя пішло звичайним шляхом.
Відтоді багато води спливло, та, мабуть, і сьогодні відбувається щось подібне.
ЯК ЗІГМУНД ВІД'ЇЗДИВ ДОДОМУ
Сказав Крімгільді свекор, до неї підійшовши:
— Не можемо, небажані, тут гостювати довше!
Додому час рушати, у нідерландський край.
Крімгільдо, люба дочко, зі мною вирушай!
Одужавши, король Зігмунд прийшов до вбитої горем Крімгільди і сказав:
— Пора вирушати додому. Тут, на Рейні, ми небажані гості. Крімгільдо, люба дочко, їдьмо зі мною в Нідерланди. Ви не винні, що ваш рід скоїв злочин. У Нідерландах вас високо шануватимуть. Ви залишитеся королевою. Країна, корона і Нібелунги будуть належати вам, як і раніше. Я зроблю це заради Зігфріда.
На знак згоди Крімгільда схилила голову. Зігмундові придворні разом із військом лаштувалися до від'їзду. Камеристки стражденної Крімгільди вже спакували її скрині.
Але брати щиро радили сестрі залишитися біля матері.
Крімгільда довго не погоджувалася:
— Як я можу весь час бачити того, хто мені, нещасній жінці, заподіяв таке страшне горе?!
Проте Гізельгер наполягав:
— Треба думати і про матір! Ви їй потрібні. Я потурбуюся про вас. От побачите, ви ще дякуватимете мені.
Але Крімгільда заперечувала:
— Не можу! Краще померти, ніж бачити Гагена! Потім її умовляв Гернот:
— Люба сестро, чого вам їхати в Нідерланди до чужих? Адже у вас там немає жодного родича. Я розумію ваше горе, але з часом вам полегшає. Залишайтеся коло своїх, для вас це буде краще.
Мати Ута теж благала Крімгільду.
Нарешті Крімгільда пообіцяла, що залишиться.
Тим часом Зігмунд зібрався в дорогу. Осідланий Крімгільдин кінь терпеливо бив копитом у дворі. її скрині давно були повантажені.
Та Крімгільда сказала, що залишиться в Бургундії. Зігмунд удруге попросив її: [83]
— їдьмо зі мною! Я не дозволю, щоб ви постраждали за те, що ваш рід убив мого єдиного сина. Ви повинні бути володаркою над усіма моїми людьми. Я зроблю це задля Зігфріда!
Проте Крімгільда відказала:
— Мій рід проживає в Бургундії, а я належу до нього. З ним мене з'єднала доля. Мої родичі співчувають мені і зичать добра!
її слова вкрай засмутили короля Зігмунда. Він заплакав і мовив:
— Тільки тепер я вповні відчув своє горе! Яка біда впала на мою голову через це свято! Ніколи не запрошували короля на таке лихо! Ніколи більше не бачити нам Бургундії!
Нібелунги теж плакали. А потім сказали:
— Можливо, ми й повернемося. У вбивці нашого володаря тут теж багато ворогів. Ми завжди готові приїхати, якщо нас покличуть!
Король Зігмунд поцілував Крімгільду і поїхав. Разом із ним поїхали й Нібелунги. Вони не просили у короля Гунтера ні супроводу, ні охорони. Ні з ким не попрощалися.
Однак Гернот і Гізельгер розшукали короля Зігмунда на постої і сказали:
— Клянемося, що ми не винні у смерті вашого сина і не знаємо серед наших нікого, хто міг би бути йому ворогом. Ми довіку сумуватимемо за Зігфрідом!
Юний Гізельгер провів короля Зігмунда Рейном униз аж до кордону і повернувся у Вормс.
Крімгільда все ще була в глибокій жалобі. Вона заборонила бургундам висловлювати їй співчуття. Тільки Гізельгерові дозволяла приходити до неї, бо її тішили його слова.
А як же Брюнгільда? Вона була байдужа до Крімгільдиного горя. Володарювала й раділа своїй перемозі, хоч ця радість була передчасна.
ЯК ПЕРЕВЕЗЛИ У ВОРМС СКАРБ НІБЕЛУНГІВ
Крімгільді благородній, невтішній удові,
граф Геро обов'язок справляв васальський свій;
служив він їй незмінно із лицарством своїм,
брав скарги слуг на себе, щоб не смутили дім.
Оскільки Крімгільда більше не хотіла жити в замку, для неї та її почту, що його тепер очолював маркграф Екеварт, спорудили гарний будинок недалеко від собору. На . стінах нового будинку не було зображено нічого радісного і святкового, а його двері вели тільки у храм та до Зігфрідової гробниці.
Ута марно намагалася розважити дочку. Ще жодна жінка не побивалася так за своїм чоловіком.
У чорній тузі Крімгільда прожила понад чотири роки. За цей час вона не промовила жодного слова ні до Гунтера, ні до Гагена.
Якось Гаген порадив королю Гунтерові:
— Вже давно пора перевезти скарб Нібелунгів у Бургундію. Та поки Крімгільда гнівається на нас, цьому не бувати. Я радив би вам знову ввійти до неї в довір'я!
Гунтер відповів:
— Може, брати допоможуть переконати ЇЇ. Гізельгера і Гернота вона приймає охоче.
— Можна спробувати,— відповів Гаген,— проте я не вірю, що вони доб'ються чогось.
Однак Гунтер послав Ортвіна і Геро до своїх братів з проханням відвідати Крімгільду.
— Дуже довго, люба сестро, ви оплакуєте смерть свого коханого чоловіка,— прийшовши до Крімгільди, сказав Гернот.— Це вельми засмучує короля Гунтера. Він хоче скликати суд, який би зняв з нього підозру. Колись же має кінчитися ваш смуток! Як же звеселити ваше серце?
Крімгільда відповіла йому так:
— Мого брата ніхто не звинувачує. Зігфріда убив Гаген. Я не могла навіть припустити, що він ненавидить Зігфріда, інакше ніколи не видала б йому таємниці. Ох, навіщо я це зробила! Тепер мені залишається тільки одне: ніколи не прощати вбивцю! [85]
Після цього Гізельгер попросив сестру прийняти Гунтера і помиритися з ним, якщо, звичайно, вона не підозрює брата у вбивстві.
Крімгільда погодилася. Незабаром Гунтер відвідав її.
Обливаючись слізьми, Крімгільда сказала, що прощає всім, крім Гагена, бо ніхто інший не наважився б підняти на Зігфріда руку, навіть якби він того заслужив.
Отже, брат і сестра помирилися, навіть поцілувались, і вже через кілька днів Крімгільда дала згоду на перевезення скарбу Нібелун-гів у Вормс, але тільки в її будинок і під її нагляд.
Взявши вісім тисяч воїнів, Гізельгер і Гернот поїхали на північ і, поминувши тридцять країн, прибули до карлика Альберіха.
Привітавши гостей, той сказав:
— Я не можу заборонити вам забрати скарб. Він належить Крімгільді, і її право вимагати його.— І додав: — Якби у мене був плащ-невидимка, то ви не одержали б його ніколи. А так я безсилий і вволю вашу волю.
Альберіх наказав своїм карликам віддати скарб. Незабаром почали вивозити його з гори.
Чотири дні і чотири ночі дванадцять великих підвід перевозили скарб до корабля. Вони тричі з'їздили протягом дня і ночі, а перевезли за цей час лише золото, діаманти і самоцвіти. Коли б можна було купити за цей скарб весь світ, то й тоді він поменшав би не набагато.
Гаген знав, чого вартий скарб Нібелунгів.
У скарбові знаходилася також непоказна золота гілочка. На неї ніхто не звернув уваги. А ця гілочка була чарівна. За її допомогою можна було стати володарем світу.