Тепер вона має силу і витонченість расинівської героїні. Віриш кожному слову, яке вона мовить.
BÉRÉNICE-BÉRÉNICE.
Pour jamais! Ah! Seigneur, songez-vous en vousmême
Combien ce mot cruel est affreux quand on aime?
(Elle devient musicale dans l'élégie).
Dans un mois, dans un an, comment souffrirons — nous,
Seigneur, que tant de mers me séparent de vous?
Que le jour recommence, et que le jour finisse
Sans que jamais Titus puisse voir Bérénice.
Sans que de tout le jour je puisse voir Titus?
Mais quelle est mon erreur, et que de soins perdus!
L'ingrat, de mon départ consolé par avance,
Daignera-t-il compter les jours de mon absence?
Ces jours si longs pour moi, lui sembleront trop courts.
FRÉDÉRICK-TITUS.
Je n'aurai pas, Madame, à compter tant de jours.
J'espère que bientôt la triste renommée
Vous fera confesser que vous étiez aimée.
Vous verrez que Titus n'a pu, sans expirer…
BÉRÉNICE-BÉRÉNICE.
Ah! Seigneur, s'il est vrai, pourquoi nous séparer?
БЕРЕНІКА-БЕРЕНІКА.
Навік! Хіба це слово не дарує згубу,
Жорстоку згубу для того, хто любить?
Вона стає музичною, як в елегії.
Чи зможемо чекати тиждень, місяць, рік,
Коли між нами неозорість моря й рік.
І день народиться і знов у вічність кане
Та святом зустрічі ніколи він не стане.
Бо Тіта й Береніку знов чека розлука.
У чім провина і завіщо нам ця мука?
Для тебе, може, й швидко промайнуть ці дні,
Але такими довгими здадуться дні мені…
ФРЕДЕРІК-ТІТ.
Мені не доведеться рахувати днів.
Раніш тобі печальна звістка буде дана,
І ти збагнеш тоді, що ти була кохана,
Що Тіт не переніс розлуки із тобою…
БЕРЕНІКА-БЕРЕНІКА.
Навіщо ж нині розлучатися з любов'ю?
Останні вірші вона вимовляє із справжньою пристрасністю, неначебто випускає крик із самого серця. Вона і Фредерік лишаються вражені. Потім Фредерік знаходить у собі мужність порушити це зачарування.
ФРЕДЕРІК. Моя маленька, ви велика актриса…
БЕРЕНІКА (просто). Ні.
ФРЕДЕРІК. Ви перевершите і Жорж, і Дорваль. Та будь-яка велика трагічна актриса поруч із вами виглядатиме субреткою.
БЕРЕНІКА. Я не буду актрисою.
ФРЕДЕРІК. Годі! Мовчіть, ви нічого в цьому не розумієте.
БЕРЕНІКА. Я не актриса. Ви ж бачили, як щойно, з Парізо, я намагалася грати.
ФРЕДЕРІК. Але зі мною було інакше!
БЕРЕНІКА. Так, інакше. Бо я не грала.
ФРЕДЕРІК (вигукує). Та що ви мені таке кажете?
БЕРЕНІКА. Я не вмію брехати. Дивлячись в очі Парізо, я не могла вимовляти слова кохання. Але дивлячись на вас…
ФРЕДЕРІК (міняючи тон). Та що вона мені каже? (Пауза). Ви хочете сказати, що…
БЕРЕНІКА (сором'язливо). Так.
Фредерік дуже зворушений простотою зізнання. Він незворушний. Береніка зважується і ніжно продовжує розкривати своє серце.
БЕРЕНІКА. Ви самі вирішили, позавчора, коли я прийшла у вашу гримерку, що я хотіла використати вас як сходинку в акторській кар'єрі.
ФРЕДЕРІК (вибачається). Звичка.
БЕРЕНІКА. Я дала вам продовжити, тому що була трохи розгублена, і ще тому, що коли раптом опинилася серед ваших костюмів і рукописів, то раптом усвідомила, що не можна ж отак просто увійти до людей, щоб сказати їм: "Я вас люблю".
ФРЕДЕРІК (розм'яклий). Ні, так не робиться…
БЕРЕНІКА. І ще я подумала, що ви можете поставитися з недовірою до цього кохання, подумати, що я б хотіла мати з вами інтрижку, що маю амбіції стати вашою коханкою, що я вас хочу… адже саме так зазвичай розуміють кохання, чи не так?
ФРЕДЕРІК (здивований). Між чоловіком і жінкою? Часто так.
БЕРЕНІКА. Проте, це зовсім не так. Я б хотіла вам сказати, що кохаю вас.
ФРЕДЕРІК (збитий з пантелику). І що ж це означає для вас?
БЕРЕНІКА (просто). Що є "до того" і є "після". Від тієї миті, коли я вас побачила, я стала іншою.
ФРЕДЕРІК. Та що ви таке кажете? Ви глузуєте з мене! По-перше, зазвичай, я залицяюсь, це я беру ініціативу в свої руки!
БЕРЕНІКА. От бачите! Вчора я мала рацію, вважаючи, що не варто було нічого говорити. Ніхто цього не розуміє, навіть ви!
Вона підводиться і збирається йти.
ФРЕДЕРІК. Як? Ви йдете?
БЕРЕНІКА. Думаю, що для нас обох ще надто рано говорити щось іще..
ФРЕДЕРІК. Але про що ви говорите?
БЕРЕНІКА. Вірте мені.
ФРЕДЕРІК (більш соромливо). Ви… ви повернетесь?
БЕРЕНІКА. Я зберегла черевичок… я повернуся…
Йде легкою ходою. Він лишається знічений.
Входить помреж, за ним Кюссонне і Арель. Всі вони занурені у читання "Постоялого двору Адре".
АНТУАН. Пані та панове, прошу на сцену, репетиція починається.
За кілька секунд сцена заповнюється всією трупою.
Фредерік задумливо сидить у своєму кріслі, занурений у думки про цю юну Береніку.
Потім помреж кілька разів стукає палицею об підлогу.
АНТУАН. Панна Жорж! Панна Жорж!
Входить усміхнена Панна Жорж і поспішає до Ареля.
ПАННА ЖОРЖ. Ах, мій милий Арелю, я прочитала рукопис сьогодні вранці. Є одна гарна роль — Марії. Я зіграю її залюбки. Окрім цього, ваш "Постоялий двір Адре" — ідіотська п'єса.
АРЕЛЬ (показуючи на Кюссонне). А я якраз хотів представити вам автора.
ПАННА ЖОРЖ (Кюссонне). Вітаю вас, добродію, хоч ви і пишете задньою лівою ногою, але добре знаєтесь на жінках.
Вона протягує йому руку для поцілунку, потім повертається спиною і розмовляє з іншими.
Входить Манірниця, обмахуючись віялом, і прямує до Ареля поцілувати його в щічку.
МАНІРНИЦЯ. О, мій любий директоре, яка гарна п'єса, який шедевр! І як ви мене балуєте! Яка чудова роль Марії, я у захваті.
АРЕЛЬ. Марії? Послухайте, Манірнице, боюся, що…
Панна Жорж, почувши ім'я Марії, різко повертається.
ПАННА ЖОРЖ. Що вона сказала? Для неї є роль у "Постоялому дворі Адре"? Я не помітила персонажа повії.
МАНІРНИЦЯ (ударом на удар, не повертаючи голови). Навіщо вона читала цю п'єсу? У цій виставі бабусь немає…
ПАННА ЖОРЖ (звертаючись до Кюссонне). Втім, якщо у п'єсі і немає сцен із повією, треба їх дописати, пане автор. Вона може бути дуже переконливою, коли не виходить за межі свого амплуа.
МАНІРНИЦЯ (розлючена, насувається на неї). Я вам не дозволю!
ПАННА ЖОРЖ. Я можу дозволити собі все, панянко. Тут я у себе вдома. У акторів другого плану є робота тільки тому, що актори першого плану заповнюють зал.
МАНІРНИЦЯ (звертаючись до Фредеріка). Фредеріку, вона назвала мене актрисою другого плану!
ФРЕДЕРІК (байдужий до цієї сцени). І добре, ти мала б радіти, мій ангеле, що вона не назвала тебе статисткою.
МАНІРНИЦЯ. …О!
АРЕЛЬ. Пані, пані, мені здається, що є невеличке непорозуміння. (Манірниці). Я запропонував би вам не роль Марії, а роль Клементини, молодої нареченої.
МАНІРНИЦЯ. Клементини? Але у неї лише три фрази!
ПАННА ЖОРЖ. Отже, у вас буде лише три можливості сфальшивити. (Арелю з простодушним виглядом). Ви не боїтесь, що роль виявиться трохи заважкою для неї? Розчавить її?
МАНІРНИЦЯ. Якщо ролі можуть мене розчавити, то ви, ви самі чавите свої ролі! (Звертається до Арелю). Примусьте переписати цю п'єсу. Клементина — суто службова, якась безглузда роль, банальна й нецікава.
ПАННА ЖОРЖ (трупі). Вона зрозуміла, що для неї роль провальна.
Манірниця кидає рукопис на підлогу.
МАНІРНИЦЯ. Дуже добре, нехай театр обходиться без мене. Хай "Постоялий двір Адре" буде ставитись без мене. (Звертається до Панни Жорж). Я рада, що більше не ламатиму комедію разом із вами.
ПАННА ЖОРЖ. О, а я і не знала, що ви досі ламали комедію.
Манірниця виходить із гуркотом.
МАНІРНИЦЯ. Прощавайте!
АРЕЛЬ. Манірнице! Манірнице! Моя маленька Манірнице!
Фредерік виходить зі своїх роздумів, встає з крісла і утримує Ареля.
ФРЕДЕРІК (флегматично). Не напружуйся. Час, поки вона звільнить гримерку, поки вийде, поки пройде метрів сто бульваром… за півгодини ти знайдеш її у себе в кабінеті. (Всім). Може, ми почнемо?
Помреж бере керівництво репетицією на себе і в загальних рисах накидає мізансцени.
АНТУАН. Дія відбувається на постоялому дворі, де щойно вбили багатого купця.
Крессонньєр, зрілий чоловік, що спеціалізується на амплуа шляхетного батька, і Панна Жорж розташовуються перед сценою, носом уткнувшись у текст.
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. Підійдіть, нещасна, і спробуйте спростувати жахливе звинувачення, яке вам пред'явили.
ПАННА ЖОРЖ-МАРІЯ. О Боже, невже і досі ще не край моїм стражданням? У мене, тієї, хто немає нічого, крім одного нещасного су та скривавленого серця, так треба було ще звинуватити мене у цих жахливих злочинах. Нещасна жінка!
ФРЕДЕРІК (скептично). Дійсно, нещасна жінка… (Кюссонне). Пане Кюссонне, невже обов'язково приліплювати прикметника до кожного слова?
КЮССОННЕ (ображено). Я так пишу, добродію.
ФРЕДЕРІК. Так, але ми, ми ж то говоримо.
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН (продовжує). Я повернувся до темної кімнати легкими кроками. Неймовірний сморід віяв у гнилому повітрі.
ФРЕДЕРІК (фальшиво захоплено до Кюссонне). Ви просто Ротшильд прикметників!
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН (продовжує не зважаючи на Фредеріка). Я побачив скривавлене тіло нещасного Жермея. І його утробу розпороту.
ФРЕДЕРІК (підскочив). Що, бороду? Борода у рані?
КЮССОННЕ (пояснює жестами і членуванням фрази по словах). Ні, його утробу розпороту.
ФРЕДЕРІК. Перепрошую, дорогий і великий поете.
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН (незадоволений тим, що Фредерік його постійно перериває). І його утробу розпороту. Кинджал багато разів устромляли під ребра, оголюючи кістки і вивалюючи назовні нутрощі. Я помітив, як під рожевою легенею ще пульсує в останніх судомах серце, і агонізуючі альвеоли здригаються востаннє.
ФРЕДЕРІК (Кюссонне). Пане Кюссонне, скажіть, а що, ваш батько був м'ясником?
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. Ах, може, мені доведеться провести цю ніч поруч із ним, щоб запобігти злочину. Може, доведеться не спати, за ним стежачи, його вартуючи і оберігаючи?
ФРЕДЕРІК (Кюссонне). Прикидаючись!
КЮССОННЕ (стрибає по сцені, намагаючись щось додати в екземпляр рукопису Ля Крессонньєра). А тут, дорогий пане Ля Крессонньєр, я дозволив собі додати фразу цієї ночі. Ви маєте читати так: "Ах, яка вона чорна, чорнота чорної ночі".
ФРЕДЕРІК (Арелю). Та ви відкрили поета!
КЮССОННЕ (продовжує). "Але якою б вона не була чорною, вона не така чорна, як ваше чорне серце".
ФРЕДЕРІК. А масло масляне.
Панна Жорж давиться від сміху, Фредерік відвертає голову, Арель відволікає увагу, щоб Кюссонне не зрозумів, що з нього глузують.
АРЕЛЬ.